Микола Сціборський насамперед відомий як ідеолог українського націоналізму, провідник Легії українських націоналістів (1925 – 1929), один із фундаторів Української військової організації та Організації українських націоналістів. Він – автор багатьох публіцистичних праць, наприклад: “ОУН і селянство”, “Робітництво і ОУН”, “Націократія” (три видання), “Національна політика большевиків в Україні” (українською, англійською, французькою й німецькою мовами), “Демократія”, “Сталінізм” (три видання), “Україна і національна політика Совітів”, “Земельне питання”, “Україна в цифрах” (українське і німецьке видання). Валентин Мороз назвав “Націократію” Сціборського, “Націоналізм” Донцова і “Призначення України” Юрія Липи триєдиним символом, що сформував українське “вірую”. У 1941 році у складі похідної групи ОУН повернувся до рідного Житомира, щоб займатися державотворчими проектами в Україні під патронатом німецького командування. Трагічно загинув разом з Омеляном Сеником на рідній землі від кулі бандерівського найманця Кузія. Похорон Сціборського і Сеника, незважаючи на дощ, перетворився на масову маніфестацію, в якій взяли участь, за словами прихильників ОУН, до 3000 осіб.