Проаналізовано становлення експозиційної творчості у стародавньому світі, середні віки, епоху Відродження, а також особливості побудови та соціального функціонування музейних експозицій у XIX - XX ст. Основну увагу приділено міждисциплінарним теоретичним засадам і соціокультурному контексту розвитку синтетичного експозиційного мистецтва, місії українського музейного образотворення у сучасному соціокультурному просторі.

На міждисциплінарній методичній основі, що поєднує музеологічний, мистецтвознавчий, соціокомунікативний та культурологічний аспекти проблеми, досліджено основні закономірності образної побудови музейної експозиції. Вперше розроблено систему алгоритмів експозиційного мистецтва та його соціального функціонування, що містить концептуальні положення, детальний аналіз мовних засобів, жанрових форм і комунікативного потенціалу музейних експозицій. Розкрито шляхи та засоби адаптації теоретичної системи до культурно-історичних традицій та сучасних потреб українського суспільства. Обгрунтовано місію вітчизняної школи музеєтворення в світовому полікультурному просторі.

Висвітлено специфіку роботи з музейними експозиціями в бібліотеці №37 ім. С. Перовської ЦБС "Київська", показано їх роль у розвитку інформаційного краєзнавства.

Освещена специфика работы с музейными экспозициями в библиотеке №37 им. С. Перовской ЦБС "Киевская", показана их роль в развитии информационного краеведения.

The presentation describes special aspects of work with museum expositions by Library 27 named after S. Perovskaya in CLS "Kievskaya" and their role in the development of informational local studies.

Доведено, що музейна комунікація є соціокультурною технологією ствердження якісно нового ступеня цивілізаційного розвитку суспільства як інформаційного, здатного оптимально використовувати інформацію у всіх її проявах. Виокремлено культурософську та філософсько-антропологічну структуру музейної комунікації, елементами якої є всі рівні та сфери музейної діяльності, де експозиція є провідним комунікативним каналом, оскільки саме у ній виявляється внутрішня, символічна, часто знакова, суть речей. Набуло подальшого розвитку культурософське обгрунтування музею як історично обумовленого багатофункціонального інституту соціокультурної пам'яті, за допомогою якого реалізується потреба у відборі, збереженні та репрезентації специфічної групи об'єктів, що усвідомлюється суспільством як цінність, котра підлягає передачі з покоління в покоління.

Викладено проблеми становлення та активізації популяризаторської справи як форми охорони культурної спадщини. Висвітлено цілісну картину розвитку пам'яткоохоронної діяльності в Криму впродовж XIX - початку XX ст. краєзнавців-популяризаторів. Наведено репрезентативний корпус неопублікованих матеріалів архівів Російської Федерації, що виникли в процесі діяльності окремих дослідників XIX ст. Проаналізовано оригінальний жанр краєзнавчої літератури - путівники, розкрито їх роль у популяризації кримських пам'яток. Уточнено загальний каталог кримознавчої спадщини XIX - початку XX ст., біографічні відомості щодо перебування в Криму краєзнавців-популяризаторів. Визначено соціально-політичні та економічні чинники, які впливали на особливості розвитку пам'яткоохоронної справи в Криму. Розкрито цінність наукового доробку краєзнавців із популяризації об'єктів культурної спадщини. Наведено відомості про картотеку літо- та фотографій, виявлених у краєзнавчій літературі, із зображеннями кримських пам'яток (XIX ст. - 1920-ті pр.).

Описано участь автора в проекті on.tour Берлінського єврейського музею. Показано необхідність перспективної виховної роботи музеїв, під якою маються на увазі інформаційно-пропагандистські програми для досягнення широкого кола різних людей незалежно від їх соціального і культурного шару.

Постійний розвиток технологій в галузі робототехніки відкриває нові сценарії використання мобільних роботів в музеях. Кілька проектів за останні десятиліття займалися застосуванням роботів для взаємодії з відвідувачами. Загальні проблеми, які потребують вирішення, це локалізація і автономна навігація. Розглянуто два можливі сценарії локального та віддаленого доступу, а також проведено порівняння їх переваг та недоліків для відвідувачів та працівників музею.

Індекс рубрикатора НБУВ: Т3(4УКР) л60 + Ч771.2

Рубрики:

Історія

Музейна експозиція. Експозиційна робота

Шифр НБУВ: Ж29409/А Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проаналізовано різні аспекти підготовки майбутнього фахівця-історика засобами музейної педагогіки. Акцентовано на ролі сучасних освітніх технологій у виробленні навичок наукового пошуку інформації з музейних першоджерел, професійної інтерпретації музейних експонатів.

Проаналізовано особливості застосування наративу як важливого історико-педагогічного джерела та засобу популяризації зібраного та напрацьованого досвіду у просторі музею. Визначено основні види наративів та їх характерні особливості. Обгрунтовано можливості застосування наративу як елемента мікроісторії та усної історії, що є органічним способом наповнення змістом історичних подій, предметів і явищ у музейному просторі. Особливу увагу приділено технології «storytelling», яка сприяє включенню до процесу навчання нової інформації, представленої у формі історії.

Проанализированы особенности использования нарратива как важного историко- педагогического источника и средства популяризации собранного и наработанного опыта в пространстве музея. Определены основные виды нарративов и их характерные особенности. Обоснованы возможности применения нарратива как элемента микроистории и устной истории, что позволяет наполнить соответствующим содержанием исторические события, предметы и явления в музейном пространстве. Особое внимание уделено технологии «storytelling», которая способствует включению в процесс обучения новой информации, представленной в форме истории.

The narrative as an important historical and educational source for human experience collecting and accumulating in the space of the museum is analysed. The main types of narratives and their characteristics are defined. The possibility to applying narrative as part of oral history, which is an organic way of filling the content of historical events, objects and events in the space of the museum is proved. Special attention is paid to the«storytelling»technology which promotes the inclusion of new information presented in the form of stories in the process of learning.

Розкрито концептуальні тренди музейної галузі останніх років та їх українські аналоги. Друга частина статті присвячена виставковій діяльності сучасних музеїв світу та основним напрямам розвитку та формування виставок.

Наведено результати використання нових форм позамузейної виставкової діяльності Державного природознавчого музею НАН України в період, пов'язаний з тривалим капітальним ремонтом його будинку і демонтажем основної експозиції. Ця діяльність передбачала кооперацію з вищими навчальними закладами і об'єктами природно-заповідного фонду в організації спільних експозицій еколого-просвітницьких центрів з періодичною ротацією експонатів та розміщення на музейних площах організацій-партнерів спільних виставок (тимчасових стаціонарних і пересувних експозицій).

Мета дослідження - систематизація провідних сучасних технологій, які значною мірою впливають на організацію музейного середовища, та визначення особливостей прийомів їх застосування у дизайні експозиційного середовища в контексті технічних інновацій. Уточнено та розширено етапи розвитку світового досвіду створення музейної експозиції зі встановленням їх характерних ознак. Вперше визначено етапи розвитку експозиційного музейного дизайну в Україні у відповідності з формуванням історичних і суспільних вимог і технічних засобів. Доведено, що досягнення гармонії між експозиційним предметом і його оточенням, легкість сприйняття інформації відвідувачем забезпечуються саме мультимедійними технологіями. Встановлено, що в організації простору сучасної музейної експозиції як провідні виступають наступні види мультимедійного обладнання: засоби відображення інформації (проектори, плазмові та РК-панелі, інтерактивні дошки, стіни, відеокуби, світлодіодні екрани, голограми тощо) та засоби озвучування й освітлення приміщення. На підставі аналізу зарубіжної та вітчизняної проектної практики визначено специфічні прийоми їх застосування в експозиційному дизайні.

Проаналізовано суть та особливості експозиційної роботи як важливого напряму діяльності музею, концептуальні засади музейної експозиції та її роль для вивчення і збереження історико-культурної спадщини та висвітлення поступального розвитку людства.

Методологічною основою дослідження є напрацювання в галузі соціальних комунікацій. Системний підхід, порівняльний аналіз застосовано під час дослідження документів, які визначають принципи роботи експозиційних і музейних центрів. Персоналістичний підхід реалізовано в розгляді даних особової справи постаті, яка зробила значний внесок до організації музейної експозиції в Університеті митної справи та фінансів (м. Дніпро). На підставі аналізу документів визначено чинники, які сприяють роботі музейної експозиції в закладі вищої освіти й забезпеченню її діяльності, зокрема: наявність зв'язку між усіма структурними елементами навчального закладу; активні зовнішні комунікації з професійними та громадськими осередками; наявність внутрішнього менеджера, який має весь спектр повноважень у закладі та особистісні характеристики, які підсилюють якість реалізації повноважень; подолання соціальної відчуженості через запрошення до спільних дій та заходів, проведення ознайомчих екскурсій показує, що музеї ЗВО взяли на себе реалізацію комплексу соціально-гуманітарних завдань, водночас невимушено подаючи на місці необхідну інформацію потенційним абітурієнтам і їх батькам про якість функціонування вишу. Увагу приділено гуманітарній місії виставкового центру в університеті: його роль важлива у процесі залучення потенційних студентів та налагодження відносин на регіональному рівні. Це особливо актуально для України в умовах реформ децентралізації.

Розглянуто онтологічний підхід до вирішення проблеми інтегрованого використання великих даних через трансдисциплінарну семантичну консолідацію інформаційних ресурсів. Як конструктив щодо формування консолідованої інформації з огляду на її семантику запропоновано категорію таксономії. Формування гіпермножини таксономій - таксономічного різноманіття - реалізує консолідацію інформаційних ресурсів, що визначається як вербально-активна функція інтерпретації множини бінарних відношень між усіма контекстами, які відбивають смисли концептів, що утворюють зміст предметних областей, чії інформаційні ресурси задіяні в мережній взаємодії. Категорія консолідації інформації як таксономічне різноманіття інформаційних ресурсів характеризується існуванням вербально-активних рефлексії і рекурсії. Розкрито поняття дискурсу як міжконтекстна зв'язність мережних інформаційних ресурсів, що подано вербально-активною рефлексією, на основі якої реалізується таксономічне різноманіття. Для консолідованої мережної інформації визначено формат наративного дискурсу. Топологію взаємодії множин концептів таксономій розглянуто як множину позначених дерев Бема. Наведено приклад формування консолідації інформаційних ресурсів у процесі дослідження історико-культурної спадщини з відображенням музейних експозицій у форматі 3D-панорам. Запропоновано алгоритм консолідації 3D-моделей об'єктів збереження спадщини з мережними сервісами ГІС та мережними інформаційними ресурсами.

Проаналізовано культурологічну та музеєзнавчу терміносистему загалом. Приділено особливу увагу трактуванню і визначенню поняття "музейна експозиція". Системно розкрито експозиційне наповнення сучасного предметно-виставкового простору. Визначено, що музейна сучасна музейна експозиція являє собою штучно створену предметно-просторову систему, що відзначається поліструктурністю та охоплює архітектуру, музейні предмети, колекції, науково-допоміжні матеріали, тексти, інформаційні технології, цифрові ресурси, організовані відповідно до ідеї чи концепції просторової організації експозиційного середовища.

Зауважено, що дисертація є першим комплексним узагальнюючим дослідженням цегли з позицій пам’яткознавства і музеєзнавства. Дослідження здійснено на прикладі Вінниці - міста, в історії якого яскраво проявилися урбаністичні тенденції характерні для Правобережної України. Цеглу розглянуто як пам’ятку, що відображає широке коло питань, пов’язаних з економічною, містобудівною та архітектурною історією регіону. На базі вивчення широкого кола джерел окреслено історію цегельного виробництва Вінниці. Вивчено міжнародний досвід роботи музеїв цегли та цегельного виробництва, розглянуто практику музеєфікації цегелень як виробничих пам’яток. Визначено специфіку роботи з цеглою як музейним предметом: особливості відбору, збереження та музейної презентації. На основі проведеного дослідження сформульовано рекомендації щодо удосконалення наукового опрацювання музейних колекцій цегли, вказано на доцільність музеєфікації старих цегельних заводів і створення на їх базі музеїв цегельного виробництва.

Вдосконалено теоретичну базу та вирішено практичні задачі дизайну музейної експозиції, зокрема - розробки методу моделювання функціональних процесів в експозиційному просторі, який би унаочнював формотворчий процес та дозволяв оцінювати раціональність проектного вирішення. Проаналізовано архітектуру сучасних музеїв. Розглянуто функціональну структуру та визначено характерні особливості, номенклатуру, типи та параметри експозиційних приміщень. Увагу зосереджено на зонуванні експозиційного простору. Визначено принципи об'ємно-просторової організації експозиційних приміщень в сучасних музеях. Обґрунтовано їх класифікацію за композиційними ознаками та взаємозв'язок з величиною та профілем музею. Розглянуто історію експозиційного дизайну, встановлено номенклатуру й особливості засобів дизайну експозиції. Виявлено ергономічні та композиційні особливості таких засобів і доведено взаємозв'язок між ними. Виявлено передумови застосування ергономічних принципів як методу проектування геометричних властивостей експозиції та умов експонування. Розроблено графічний метод сценарного моделювання огляду експозиції, який дозволяє визначати: оптимальну точку огляду, а також конфігурацію та положення зони огляду об'ємних і плоских експонатів, кількість осіб різного віку в зоні огляду, зону вільного експозиційного простору навколо експоната, місця можливого розміщення додаткових експонатів чи інформаційних засобів в експозиції тощо. Зауважено, що позитивними рисами розробленого методу слід вважати можливість вирішення прямої й оберненої задач формотворення музейного середовища - проектування експозиції в умовах існуючого простору та проектування самого архітектурного простору за заданими експозиційними матеріалами.

Досліджено проблематику теоретичного осмислення експозиційного середовища музею та висвітлено практичні аспекти його організації. Розкрито основні етапи розвитку музейної експозиції в умовах культурних, історичних, політичних, цивілізаційних трансформацій і соціокультурних змін. Проаналізовано еволюцію експозиційного середовища музею від найдавніших часів до сьогодення. Застосування комплексного підходу в дослідженні музейної експозиції обгрунтовано за допомогою принципу її інтегрального вивчення та дослідження. Зокрема, формування та розвиток музейної експозиції розглянуто в тісному взаємозв'язку із загальним розвитком практичної складової музейної галузі, становленням методів і принципів організації експозиційного середовища музею, розвитком сучасних інноваційних методів експозиційної практики. Розглянуто сучасний практичний досвід проектування експозицій у контексті розвитку цифрового суспільства. З'ясовано роль і значення імплементації технології віртуальної та доповненої реальності в експозиційну практику. Окремо розглянуто вітчизняні та зарубіжні практики організації експозиційного середовища в умовах цифровізації.