Наведено найбільше відомі патогенетичні механізми вітиліго, зокрема й імунологічні чинники. Наголошено на значенні аутоімунного процесу в розвитку депігментації шкіри. Розглянуто найпоширеніші методи лікування хворих на вітиліго, особливо зовнішніми засобами.

Представлено огляд літератури, присвячений порушенням шкіри. Надано класифікацію дисхромій. Проаналізовано клінічні вияви окремих гіпермеланозів і гіпомеланозів, що бувають у косметологічній практиці. Звернено увагу на можливість виникнення ятрогенних гіпермеланозів внаслідок косметичних процедур. Розглянуто основні етапи відбілювання шкіри та можливості сучасних депігментуючих препаратів. Описано методи та засоби косметичної корекції гіпомеланозів, зокрема вітиліго. Обгрунтовано потреби індивідуалізованого підходу до лікування порушень пігментації.

Висвітлено сучасні клінічні погляди на роль невусу у виникненні меланоми. Обгрунтовано основні положення діагностично-лікувального алгоритму превентивної хірургії меланоми шкіри. Розглянуто способи хірургічних втручань, варіанти морфологічних висновків і тактики лікування після операції. Підкреслено особливу роль онколога та патоморфолога у встановленні діагнозу та виборі правильної тактики лікування.

Зазначено, що вітиліго - набуте захворювання шкіри, яке характеризується хронічною прогресувальною втратою меланоцитів епідермісом та фолікулярним резервуаром. Етіологія вітиліго не вивчена повністю. Більшість теорій базуються на гіпотезах меланоцитарної деструкції (автоімунна, неврогенна та теорія порушення окиснювально-відновлювального статусу), меланоцитарної інгібіції чи порушення адгезії меланоцитів. Новітньою, нещодавно оприлюдненою теорією є меланоцитаргія, що поєднує в собі більшу частину даних про вітиліго, які накопичені до сьогодення. Проведено огляд нових можливостей терапії, які базуються на даних етіології, а саме: препаратів кальципотріолу, імуномодуляторів та каталази.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р601.82-3

Рубрики:

Депігментація шкіри (ахромія)

Шифр НБУВ: Ж14976 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р601.82

Рубрики:

Депігментація шкіри (ахромія)

Шифр НБУВ: Ж23543 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Описаны случаи сочетания витилиго и склеродермии. Авторы разделяют мнение о том, что в основе этих дерматозов лежат единые патогенетические механизмы развития.

Зазначено, що невуси - доброякiсне пiгментне утворення шкiри внаслiдок нагромадження невусних клiтин, якi вiд iнших меланоцитiв вiдрiзняються тим, що не мають вiдросткiв, не передають меланiн меланоцитам, що оточують, та характеризуються менш активним метаболiзмом. Невуси становлять iнтерес для практичної дерматологiї, оскiльки деякi з них легко можна сплутати з меланомою.

Изложены основные механизмы меланогенеза. Показана жизненная важность и актуальность изучения данной проблемы в современной медицинской практике и науке.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.60 + Р601.8

Рубрики:

Пухлини шкіри та слизових оболонок

Порушення пігментації шкіри

Шифр НБУВ: Ж23543 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проведено клініко-морфологічні дослідження у хворих на вітиліго до та після місцевого лікування пімекролімусом. Результати досліджень вказують на патогенетичне спрямування такої супресивної терапії.

Вивчено деякі медико-соціальні аспекти у 142 хворих на вітиліго. В більшості хворих діагностовано генералізовану форму дерматозу. Слизову форму, феномен Кебнера, лейкотрихію виявлено у прогресивній стадії.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р601.82

Рубрики:

Депігментація шкіри (ахромія)

Шифр НБУВ: Ж23543 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Показано досвід організації короткого тематичного навчального курсу з дерматоскопії для лікарів - спеціалістів дерматовенерологів, проблеми та особливості викладання, які виникають у процесі набуття відповідних знань та умінь.

Изучено распределение антигенов системы HLA у больных витилиго и разработаны методы системной и топической иммуномодулирующей терапии. Представлены результаты типирования антигенов системы HLA у больных с различными формами витилиго и эффективность комбинированной системной и топической иммуномодулирующей терапии при указанном дерматозе. Выявлена ассоциация витилиго и различных ее форм с определенными антигенами гистосовместимости, что может влиять на эффективность лечения. Использование системной и топической иммуномодулирующей терапии имеет патогенетическое обоснование, выражающееся положительной динамикой витилигинозного процесса. Выявлены определенные антигены системы HLA (локус A: HLA-A9; A19; локус B: HLA-B7; В18; В21; В40; локус С: HLA-Cwl; Cw4), ассоциированные с витилиго и его клиническими формами, позволяющие прогнозировать эффективность и дальнейшее течение дерматоза. У больных витилиго обосновано применение системной и топической иммуномодулирующей терапии.

Порушення забарвлення шкіри становить для пацієнта серйозну косметичну проблему. Окрім засмаги, існує велика кількість інших меланінових гіперпігментних уражень шкіри, які мають значне поширення і різні клінічні вияви. Для розв'язання проблеми гіперпігментації шкіри розроблено різні методи та засоби. Останнім часом особливу увагу серед відбілювальних засобів привертають інгібітори тирозинази, зокрема резорцин і його похідні.

Наведено випадок синдрому Пейтца - Єгерса з характерною тріадою: пігментні плями на шкірі та слизових оболонках, поліпоз шлунково-кишкового тракту, спадковий характер захворювання.

Обсуждены результаты обследования больных с пигментными образованиями на коже методом эпилюминесцентной компьютерной дерматоскопии. Этот метод исследования является высокоинформативным, неинвазивным, позволяет проводить диагностику образований кожи с высокой степенью достоверности и дальнейшую диспансеризацию больных.

Вітиліго - це хронічний дерматоз зі спадковою схильністю, який проявляється появою на шкірі плям з відсутністю пігментації та гістологічними ознаками прогресивного зниження кількості меланоцитів в цих ділянках. У загальній популяції розповсюдженість вітиліго складає близько 1 %. Під спостереженнями за умов медичного центру "Інститут псоріазу та хронічних дерматозів" знаходилось 89 хворих на вітиліго (39 чоловіків і 50 жінок віком 7 - 56 років). Дебют вітиліго відбувся у віці до 21 року і від 21 до 30 років, відповідно у 55-ти (61,8 %) і у 19-ти (21,4 %) осіб. Значно рідше дерматоз розвивався у віці від 31 до 40 і від 41 до 50 років, відповідно у 10-ти (11,2 %) і 5-ти (5,6 %) пацієнтів. Більшість пацієнтів, що знаходились під спостереженням, 58 ( 65,2 %) не змогли вказати ймовірну причину виникнення вітиліго. 16 (17,9 %) пацієнтів назвали нервово-психічні чинники (гостре або хронічне психоемоційне перевантаження), 7 (7,9 %) - гострі або хронічні інфекційні захворювання (грип, хронічний тонзиліт, пневмонія), 4 (4,5 %) - спадкову схильність, 3 (3,4 %) - фізичні чинники (переохолодження, перегрівання), 1 (1,1 %) - контакт з хімічними речовинами. Висновки: у пацієнтів, яких спостерігали, наявні різні клінічні форми вітиліго. Розподіл пацієнтів за статтю, віком, клінічним перебігом вітиліго відповідає популяційним особливостям дерматозу. Наведений аналіз коливань його проявів підкреслює нагальну необхідність пошуку обгрунтованих підходів до їх вивчення та розробки диференційованої лікувальної тактики.

Подано відомості про особливості порфіринового обміну та механізмів розвитку пізньої шкіряної порфирії. Представлено опис клінічного випадку пізньої шкіряної порфирії.

Приведены сведения об особенностях порфиринового обмена и механизме развития поздней кожной порфирии. Представлено описание клинического случая поздней кожной порфирии.