Досліджено теоретичні та методологічні аспекти формування системи засобів правового регулювання суспільних відносин у релігійній сфері життєдіяльності людини, розкрито його значення у забезпеченні права на свободу совісті та віросповідання. Розглянуто філософсько-методологічні та концептуальні підходи, на яких базувалося науково-теоретичне обгрунтування комплексного формально-нормативного закріплення права на свободу совісті та віросповідання у радянській Україні 1919 - 1929 рр. Розкрито важливе значення у даному процесі диференційованого підходу, використаного для розмежування агресивно-атеїстичних дискримінаційних положень пов'язаної з ним практичної діяльності та жорстких вимог світськості. Охарактеризовано основні етапи відтворення й удосконалення процесу правового регулювання свободи совісті, віросповідання та діяльності релігійних організацій у радянській Україні даного періоду. Зроблено розмежування понять свободи совісті як свободи особистісного самовизначення та творчої самореалізації у системі настанов, координат світоглядного, віросповідного вибору та свободи релігійної дії. Запропоновано визначення свободи совісті як способу реалізації можливостей, втілених у праві на свободу віросповідання (дійсній волі сумління) та праві на свободу релігійної дії (церковній волі). Проаналізовано діяльність вищих органів державної влади 1919 - 1929 рр. щодо забезпечення правового регулювання суспільних відносин у релігійній сфері життєдіяльності людини. З урахуванням історичного досвіду наведено пропозиції щодо внесення змін і доповнень до чинної редакції Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" N 987-XII від 23 квітня 1991 р., розроблено рекомендації щодо удосконалення діяльності Державного комітету України у справах національностей і релігій.

  Скачати повний текст