Наведено результати лікування 10 770-ти хворих з кровотечами з різних гастродуоденальних виразок (виразкова хвороба, гострі виразки Делафуа, лігатурні) та 1 113-ти хворих з варикозно-розширеними венами стравоходу та шлунку. Оцінено ефективність відомих та нових ендохірургічних втручань на кровоточивих виразках для гемостазу та профілактики рецидиву кровотечі. Установлено, що запропонований ендоскопічний моніторинг покращує діагностику джерела кровотечі, стан гемостазу, у 80 % виявляє рецидиви кровотечі до клінічних ознак. Серед 1 081 хворого з кровотечею з вен стравоходу та шлунку виявлено варикоз стравоходу - у 882-х (76 %), стравоходу та шлунку - у 239-ти (22,1 %), шлунку - у 20 (1,9 %) пацієнтів. У 195-ти хворих використано відомі та нові ендоскопічні втручання для гемостазу та ерадикації вен, проаналізовано їх ефективність, частоту ускладнень. Виявлено, що ендоскопічні втручання в 3,2 рази знижують летальність у порівнянні з лікуванням без них і в 4,4 рази з оперативним лікуванням. За стандартних методів склеротерапії облітерація вен стравоходу через 6 - 8 місяців виявляється в 30 % - 88,5 %, а зі застосуванням запропонованих - у 96,6 % - 100 % хворих.

  Скачати повний текст

Проведено лікування 681-го пацієнта з кровоточивими гастродуоденальними виразками (ГДВ) групи FI A, FI B, FII A, FII B. Пептичні виразки діагностовано у 148-ми (21,7 %), дванадцятипалої кишки - у 503-х (73,9 %), виразки подвійної локалізації - у 30-ти (4,4 %) пацієнтів. З використанням даних застосування електрохірургічних мініінвазивних ендохірургічних втручань за активних кровотеч (FI) показано високу ефективність всіх засобів, а саме: електрокоагуляції - 93, 8 %, радіочастотної коагуляції - 98,4 %, аргоноплазмової коагуляції - 100 %, але частота рецидивів кровотечі досягає за електрокоагуляції 16,9 %, а у разі застосування радіочастотної та аргоноплазмової коагуляції - 9,7 % - 10 % відповідно, тобто в 1,8 та 1,7 раза менше. За результатами проведення ін'єкційної терапії та електрохірургічних мініінвазивних ендохірургічних втручань показано однаково високу ефективність для зупинки активної кровотечі та щодо частоти рецидивів кровотечі, але за ендоскопічного моніторингу виявлено суттєво більш виражені деструктивні зміни тканин у зоні впливу у порівнянні з монометодом електрохірургічних мініінвазивних ендохірургічних втручань. На підставі результатів застосування електрохірургічних мініінвазивних ендохірургічних втручань для профілактики рецидиву кровотечі у пацієнтів з зупиненою кровотечею за наявності стигмат (FII A, FII B) за кровоточивих ГДВ показано їх високу ефективність. Частота рецидиву кровотечі за умов застосування електрокоагуляції становить 13,2 %, радіочастотної - 6,6 %, аргоноплазмової - 7,1 %. Зроблено висновок, що використання радіочастотної та аргоноплазмової у порівнянні з електрокоагуляцією у групі пацієнтів FII A, FII B знижує частоту рецидивів кровотечі в 2 і 1,9 раза відповідно.

  Скачати повний текст

Розроблено ендоскопічну класифікацію локалізації розривів слизової оболонки по відношенню до стравохідно-шлункового з'єднання у відповідності з судинними зонами даної області. Встановлено високу ефективність ендоскопічної ін'єкційної терапії для зупинки кровотечі, високу частоту виникнення її рецидивів, однаково високу ефективність електрохірургічних методів у випадку тривалої кровотечі. Доведено необхідність проведення мініінвазивних ендохірургічних втручань на розривах слизової оболонки у разі ендископічних стигматів F IIA, F IIB з метою зниження частоти рецидивів кровотечі. Визначено оптимальний об'єм діагностично-лікувальної тактики у разі синдрому Меллорі - Вейсса, застосування якої покращило результати лікування хворих за рахунок зменшення кількості діагностичних помилок, частоти виникнення рецидивів кровотечі, тривалості лікування та виключення необхідності оперативних втручань.

  Скачати повний текст

Досліджено проблему підвищення ефективності лікування хворих з виразковими гастродуоденальними кровотечами шляхом застосування у комлпексному лікуванні детоксикаційно-гемостатичних заходів, зокрема, 1 %-ої суспензії силіксу у 2 %-му колоїдному розчині крохмалю, що має більшу стабільність, меншу кислотність, здатність уповільнювати дифузію соляної кислоти, високу сорбційну ємність відносно білка та здатності прискорювати зупинку кровотечі у експериментальних тварин. Ендотоксикоз розвився у 70 % хворих (більш, ніж у 70 % він мав субклінічні прояви). Установлено вірогідний взаємозв'язок розвитку ендотоксикозу з концентрацією гемоглобіну та системним тиском. За кровотечі, що триває, ендотоксикоз розвивається у 1,2 раза частіше, ніж за стабільного гемостазу, у разі нестабільного гемостазу - у 1,4 раза частіше. За умов застосування суспензії силіксу клінічні та лабораторні ознаки ендотоксикозу зникали протягом 2 - 3-х днів (у контрольній групі - 3 - 5 днів).

  Скачати повний текст

Розроблено модель інфаркту міокарда (ІМ) у щурів шляхом діатермокоагуляції передньої міжшлуночкової гілки лівої коронарної артерії у верхній третині, яка забезпечує розвиток ІМ у всіх тварин. Уперше на експериментальному матеріалі встановлено, що гострі пошкодження гастродуоденальної слизової оболонки на третю добу після ІМ виникають у 60 % тварин з моделлю ІМ. Вивчено стан судин підслизового шару шлунка та дванадцятипалої кишки (ДПК). Установлено взаємозалежність між тяжкістю ІМ, яку оцінювали за вираженістю гострої лівошлуночкової недостатності (ГЛШН) та гістологічними змінами стінки шлунка, зокрема, у венозній системі. За результатами експериментальних і клінічних досліджень показано роль венозного застою у підслизовому шарі шлунка та ДПК у патогенезі ерозивно-виразкових уражень та ерозивно-виразкової гострої гастродуоденальної кровотечі (ЕВГГДК) у разі ІМ, що дозволило обгрунтувати новий метод профілактики цих ускладнень. На підставі аналізу великого клінічного матеріалу уточнено частоту ерозивно-виразкових уражень шлунка і ДПК та ЕВГГДК у хворих на ІМ, яка становить 78,8 %, зокрема, прижиттєво не діагностованих кровотеч за даними автопсії у 20,2 % випадків. Розроблено й обгрунтовано алгоритм вибору лікувальної тактики у разі виникнення ЕВГГДК у хворих на ІМ, який грунтується на уточненні показань для оперативного лікування залежно від величини фракції викиду лівого шлуночка. Доведено його ефективність щодо зниження рівня летальності у цій групі хворих. Розроблено новий тип оперативного втручання у разі кровотеч з глибоких виразкових дефектів, розміщених на задній стінці ДПК, який грунтується на тампонаді виразки парусоподобним пілородуоденальним клаптем-дуплікатурою, оберненим слизовою оболонкою назовні. На великому клінічному матеріалі доведено ефективність призначення омепразолу та комбінації мікроіонізованого діосміну з гесперидином з метою профілактики ЕВГГДК у хворих на ІМ, що дозволяє зменшити частоту виникнення ЕВГГДК у цих пацієнтів з 3,4 до 2,5 % (p = 0,036) та частку струминних кровотеч (Forrest -I) езофагогастродуоденоскопії - з 24,0 до 14,9 % (p = 0,013).

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

Покращано результати лікування хворих похилого та старечого віку на хелікобактер негативну гастрокровоточиву дуоденальну виразку (ГКДВ) шляхом впровадження нового лікувального підходу. Розроблено новий спосіб хірургічного гемостазу гастрокровоточивої виразки задньої стінки дванадцятипалої кишки (ДПК), експериментально доведено його ефективність за великих її розмірів і подовженої форми. Виявлено, що у пацієнтів похилого та старечого віку з хелікобактер негативною ГКДВ, на відміну від хелікобактер позитивної, відмічено вищі показники фібронолітичної, протеолітичної активності, вмісту оксиду азоту, судинного ендотоліального фактору росту слизової оболонки ДПК, а також максимальні значення асиметрії й ексцесу, які характеризують розподіл інтенсивності її лазерних зображень. Доведено позитивний вплив застосування ендоскопічної ін'єкційної терапії на вищедосліджені показники слизової оболонки ДПК.

  Скачати повний текст

Вивчено механізми розвитку стравохідно-шлункових кровотеч, зокрема, синдром Маллорі - Вейсса та механізми адаптації печінки та слизової оболонки кардіального відділу шлунка до дифузних захворювань печінки і портальної гіпертензії з використанням патофізіологічних, гістологічних, біохімічних, інструментальних, клініко-лабораторних методів дослідження. Установлено, що моделювання портальної гіпертензії супроводжується перебудовою печінки за типом хронічного дифузного захворювання з розвитком деструктивних, регенераторних процесів і появою фіброзу, за цього підключаються патофізіологічні механізми ендогенізації патологічного процесу, які мають різний ступінь виразності та залежать від виду експерименту. Виявлено, що печінкова патологія у сполученні з портальною гіпертензією є причиною деструктивних процесів у слизовій оболонці кардіального відділу шлунка, розвивається портальна гастропатія. За цих умов вміст загальної води, експозиційна динаміка сорбції нейтрального червоного у тканині печінки й активність каталази крові підвищені. Гострі стравохідно-шлункові кровотечі зумовлені механізмами саногенної або патогенної адаптації печінки та слизової оболонки кардіального відділу шлунка до дифузних захворювань печінки і портальної гіпертензії. Запропоновано спосіб кількісного визначення функціонального резерву печінки за даними ультразвукової доплерометрії для прогнозування можливого результату розвитку процесу та вибору тактики лікування хворого. Розроблено методику визначення ультразвукової анатомії щура для здійснення експериментальних досліджень. Кількісно проаналізовано морфофункціональні показники печінкової патології з супутньою портальною гіпертензією, що дозволяє прогнозувати зміни у слизовій оболонці шлунка на різних стадіях розвитку процесу.

  Скачати повний текст

Досліджено проблему підвищення ефективності лікування постгеморагічної анемії у хворих на виразкові гастродуоденальні кровотечі, обгрунтування показань для використання за умов проведення гемостимулювальної терапії рекомбінантного еритропоетину як альтернативи алогенним гемотрансфузіям. Визначено та експериментально підтверджено доцільність використання рекомбінантного еритропоетину у хворих з крововтратою середнього ступеня протягом першого тижня та у пацієнтів з важкою крововтратою - протягом перших двох тижнів постгеморагічного періоду. За результатами дослідження вмісту ендогенного еритропоетину виявлено, що продукція останнього не залежить від обсягу крововтрати. У зв'язку з цим запропоновано виділяти чотири типи реагування еритропоезу на крововтрату, визначаючи вміст еритропоетину у сироватці крові: ареактивний або "німий", гіпореактивний, реактивний і гіперреактивний. Згідно з проведеними дослідженнями обгрунтовано показання для призначення рекомбінантного еритропоетину у хворих на виразкові гастродуоденальні кровотечі.

  Скачати повний текст

Розроблено діагностичний та лікувальний алгоритми, системи прогнозування рецидивних кровотеч у разі синдрому Меллорі - Вейсса (СМВ) для поліпшення наслідків лікування. Створено класифікацію, орієнтовану на причини виникнення СМВ. Проведено патоморфологічний аналіз ділянки езофагокардіального переходу до типу підслизового варикозу, що розвивається внаслідок "прихованої" портальної гіпертензії, у поєднанні з конституційно обумовленою недостатністю сполучної тканини. Запропоновано діагностичний алгоритм, який з високою вірогідністю дозволив встановити діагноз ще до проведення ендоскопічного дослідження. Для визначення достовірних факторів, які призвели до розвитку рецидиву кровотечі (РРК) використано покроковий дискримінантний аналіз, що виявив 4 дискримінантні змінні, в процесі обчислення яких розроблено комп'ютерні програми та бальні формули з виділенням груп з низькою та високою ймовірністю виникнення РРК. На підставі отриманої прогностичної системи розроблено алгоритм лікувально-профілактичних засобів, внаслідок застосування якого частоту рецидивних кровотеч зменшено з 8,7 % до 3,4 %.

  Скачати повний текст

Вивчено основні показники окиснювального гомеостазу, гострофазових білків і молекул середньої маси в сироватці крові. Показано, що у пацієнтів з гострою шлунково-кишковою кровотечею середнього та важкого ступеня крововтрати є значна інтенсифікація вільно-радикальних процесів, активація синтезу білків гострої фази. Визначено поширеність мета- та диспластичних змін періульцерозної зони шлунку. Розроблено спосіб вибору хірургічної тактики за виразках шлунку, що кровоточать, залежно від диспластичних змін періульцерозної зони.

  Скачати повний текст

У хворих з гострою виразковою шлунково-кишковою кровотечею різного ступеня вивчено спектр сироваткового білка з використанням методу ДЕФ в ПААГ, кількісний вміст Ig G, A, M в цих фракціях, кількість та функціональну активність T- і B-лімфоцитів, активність трансферину, церулоплазміну, каталази, карбоангідрази, вміст заліза, цинку та міді, перекисне окиснення ліпідів і стан АОЗ, які вказують на значне ураження функціонального стану печінки та зниження імунологічної реактивності організму у разі постгеморагічної анемії. Ці дані взято за основу для визначення тактики та вибору методу оперативного втручання, розробки комплексного консервативного та післяопераційного лікування хворих, спрямованого на ліквідацію кровотечі та постгеморагічної анемії, а також виникнення гострої печінково-ниркової недостатності. Вперше у хворих з виразковими гастродуоденальними кровотечами виявлено виражену гіпоальбунемію та диспротеїнемію фракцій швидких і повільних посттрансферинів, яка характеризується зменшенням кількості альбумінів, підвищенням вмісту церулоплазміну та зниженням трансферину, зростанням білка в фракціях 13, 14, 21, 25, які мали прямий зв'язок з тяжкістю крововтрати і виникненням печінково-ниркової недостатності. У даних хворих виявлено високий рівень ДК і МДА, зниження вмісту трансферину, підвищення церулоплазміну та двохразове зниження активності арбоангідрази та каталази, що вказує на виражену гіпоксію з розвитком ендотоксикозу та зниження антиоксидантного захисту. Встановлено, що в хворих з виразковими кровотечами спостерігається майже дворазове зниження вмісту заліза, в порівнянні з контрольною групою, а також цинку з одночасним підвищенням у 2 - 2,5 рази вмісту міді, що вказує на значне порушення окисно-відновних процесів, особливо в паренхіматозних органах з їх вираженою гіпоксією.

  Скачати повний текст

Уперше вивчено морфофункціональні просторові та імуноморфологічні характеристики стінки шлунка та виявлено три варіанти гастритів, ускладнених кровотечею - гострих, хронічних зі стабільним локальним імунним гомеостазом та хронічних з поглибленням імунного дисбалансу слизової оболонки шлунка. Досліджено динаміку змін концентрації секреторного імуноглобуліна A (SIgA) й активності синтезу плазмоцитами основних класів імуноглобулінів (Ig A, Ig M, Ig G) та їх кореляційний зв'язок з важкістю структурних уражень стінки шлунка за різних варіантів клінічного перебігу гастриту, ускладненого кровотечею. Установлено значення динамічної оцінки локального імунного статусу як прогностичного критерію перебігу гастриту та взаємопов'язаного з ним ризику відновлення кровотечі.

  Скачати повний текст

Досліджено ефективність використання методів ендоскопічного гемостазу (ЕГ) та профілактики рецидиву кровотечі у хворих на гостру кровотечу з верхніх відділів травного каналу, удосконалено алгоритм проведення антисекреторної медикаментозної терапії. Вивчено морфологічні зміни, обумовлені застосуванням методів локального гемостазу, розроблено моделі прогнозування рецидиву кровотечі на підставі клініко-ендоскопічних даних й обгрунтовано засоби його профілактики. Проаналізовано результати обстеження та лікування 6 096-ти хворих на гостру кровотечу у просвіт верхніх відділів травного каналу доброякісного неварикозного генезу. Зроблено розподіл усіх хворих, залежно від застосованої тактики, на дві групи - контрольну (3 150 пацієнтів (1998 - 2002 рр.) та основну (2 946 осіб (2003 - 2007 рр.). Лікування основної групи пацієнтів проведено на підставі вдосконаленої ендоскопічної тактики, розробленої з використанням результатів обстеження. Проведено однофакторний кореляційний аналіз ефективності методів ендоскопічного локального впливу на джерело кровотечі, морфологічне дослідження змін у слизовій оболонці після використання ендоскопічних лікувальних маніпуляцій. Визначено ефективність використання антисекреторних препаратів різних фармакологічних груп. З метою виявлення клінічних, ендоскопічних і морфологічних предикторів рецидиву кровотечі проведено багатофакторний статистичний аналіз, з використанням одержаних даних розроблено математичні моделі прогнозування рецидивної кровотечі. Виявлено, що запропонована тактика дозволяє підвищити ефективність ЕГ у хворих основної групи з 92,5 до 95,2 %, надійність - з 59,8 до 90,2 %. Встановлено, що надійність консервативних заходів у хворих з ознаками ненадійної спонтанної зупинки кровотечі підвищилась з 86,3 до 95,9 %, оперативна активність знизилась з 7,6 до 2,3 % без шкоди якості лікування. З'ясовано, що летальність серед прооперованих хворих знизилась з 8,4 до 5,8 %, загальна летальність знизилась з 6,1 до 4,5 %, а летальність серед консервативно пролікованих хворих - з 5,9 до 4,5 %.

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

Проведено комплексне обстеження хворих на синдром Меллорі - Вейса з урахуванням клінічних, ендоскопічних, морфологічних, мікробіологічних та імунологічних показників. З використанням сучасних методів проведено імуногістохімічне дослідження G-клітин слизової оболонки антрального відділу шлунка за різних варіантів перебігу захворювання та встановлено наявність гіперплазії цих клітин у 46,6 % випадків за тяжких форм крововтрати, а за умов виникнення рецидивної кровотечі ці зміни спостерігаються у 80 % випадків. Проведено дослідження кількісного та якісного складу мікрофлори ділянки розриву слизової оболонки, його взаємозв'язок з виникненням рецидиву кровотечі та перебігом захворювання, а також її чутливість до різних груп антибіотиків. Вивчено основні показники імунної системи (рівня IgA, IgM, IgG, субпопуляцій T-хелперів, T-супресорів, B-клітин, NK-клітин) хворих на фоні клініко-ендоскопічної картини та морфолого-мікробіологічних показників слизової оболонки верхніх відділів травного тракту, які дозволяють передбачати виникнення рецидивних кровотеч.

  Скачати повний текст

Розроблено методику прогнозування ризику виникнення ранніх післяопераційних ускладнень (бронхолегеневих, серцево-судинних, ниркових) та летальних випадків за хірургічного лікування виразкових гастродуоденальних кровотеч. Вивчено особливості інтра- та післяопераційних ускладнень залежно від локалізації виразки, її розмірів, тривалості кровотечі, своєчасності лікування, характеру оперативного втручання та супутньої патології. Виявлено основні маркери ризику та їх поєднання у розвитку різних ускладнень. Уперше надано кількісну оцінку прогностичного значення ряду клініко-лабораторних показників у визначенні розвитку різних ускладнень, що дало змогу залежно від ступеня ризику розвитку ускладнень обгрунтувати своєчасність та ефективність лікувально-профілактичних заходів, а також поліпшити результати лікування.

  Скачати повний текст

Досліджено результати лікування хворих з рецидивними дуоденальними кровотечами виразкової етіології, на підставі яких обгрунтовано найбільш значущі прогностичні критерії можливого виникнення рецидиву кровотечі. Вперше розроблено прогностичну математичну модель визначення ризику виникнення рецидивної дуоденальної кровотечі виразкової етіології. Досліджено гістологічну структуру виразок дванадцятипалої кишки залежно від їх локалізації та розміру, ускладнених гострою рецидивною дуоденальною кровотечею. Визначено ступінь ефективності зупинки кровотечі ендоскопічним шляхом у разі раннього рецидиву дуоденальної кровотечі. Удосконалено спосіб екстериторизації виразки у хворих з пенетрувальними виразками, поєднаними з пілоростенозом. Визначено оптимальний спосіб хірургічного лікування рецидивних дуоденальних кровотеч виразкової етіології, запропоновано тактику його реалізації.

  Скачати повний текст

Методом лазерної доплерівської флоуметрії вивчено стан мікроциркуляції слизової оболонки шлунка у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда (ГІМ). Розроблено математичну систему прогнозування виникнення та перебігу гострих гастродуоденальних кровотеч (ГГДК) у даних пацієнтів. Виявлено, що динаміка змін показників тропонінів І та Т у плазмі крові не тільки підтверджує наявність ГІМ у хворих, а також є одним з ключових факторів ризику виникнення ГГДК у цих осіб. Розроблено методи профілактики виникнення ГГДК у пацієнтів з ГІМ.

  Скачати повний текст

Розглянуто проблеми розробки тактики лікування та вибору терміну оперативного втручання щодо хворих з гастродуоденальними кровотечами, зважаючи на ризик виникнення післяопераційної пневмонії на грунті розладів сурфактантної системи легень. На засадах використання замісної терапії з застосуванням екзогенного сурфактанту розроблено новий напрямок лікування дихальних розладів, пов'язаних з гастродуоденальними кровотечами. Встановлено, що у випадку таких кровотеч у хворих відбуваються значні порушення стану сурфактантної системи легень, які проявляються у вигляді збільшення статичного поверхневого натягу конденсату вологи видихуваного повітря. Доведено ефективність інгаляційного застосування препарату сурфактанта "Сукрим" з метою створення достатньої концентарції екзогенного аналогу до відновлення кількісного та якісного складу ендогенного сурфактанту. Запропоновано спосіб прогнозування розладів сурфактантної системи легень у випадку гастродуоденальних кровотеч.

  Скачати повний текст