Місця поховання солдатів Радянського Союзу Другої світової війни є місцями вторинного поховання, створеними в Литві переважно в 1945 - 1956 рр. Вторинне поховання нібито позбавило історичної конкретики (автентичності місця, персоналізації) і надало змогу створювати їх відповідно до політичних та ідеологічних потреб конкретного періоду. В 1990-ті в Литві відбувалась девальвація міфа Великої Вітчизняної війни. Пам'ятники Перемозі та героям війни були демонтовані та зі звичних громадських місць перетворились на експонати та розвалені об'єкти парку Груто. Місця поховання солдатів Радянського Союзу, по суті, ніхто не заторкував і вони застигли впродовж одного чи двох десятиліть. У 2000 - 2010 рр. ці місця отримали актуальність, але вже не як засіб пропаганди однієї ідеології, а як об'єкти зіткнення декількох видів пам'яті. Цвинтарі радянських солдатів Великої Вітчизняної війни стали "Цвинтарями радянських солдатів, що загинули в 1941 - 1945 рр." і "Місцем поховання солдатів Радянського Союзу Другої світової війни". Різні назви того самого об'єкта свідчать про його різну оцінку. Проаналізовано процес і ситуацію, як ці місця в Литві останнім часом (з 2000 р.) за гроші Російської Федерації та після реконструкції отримали новий вигляд, вигідний для поширення чужої ідеології та суперечливої "головній лінії" політики пам'яті Литви.

Досліджено початковий етап становлення Греко-Католицької Церкви у США. Проаналізовано загальні риси, особливості, труднощі та обставини процесу організації парохій. Характерно, що нові парохіяльні осередки створювалися доволі швидко. Цей процес зумовлений широкими територіальними межами розселення української еміграції. Відповідно, кожна група прагнула мати свою парохію, оскільки добиратися до найближчої в іншому містечку було доволі складно. З огляду на історіографічні розбіжності щодо датування організації парафій і будівництва церков запропоновано додаткові критерії для комплекснішого дослідження зазначеної проблематики. Увагу звернено на статистику, географію, хронологію та динаміку процесу організації головних парафій, загальну кількість церков, священиків та парохіян упродовж різних етапів. Здійснено порівняльну характеристику на основі наявної історіографії та архівних джерел, які надають змогу реконструювати особливості діяльності парохіяльних осередків і головні організаційні проблеми.

Висвітлено головні етапи історії формування української блогосфери, охарактеризовано сучасний стан та особливості розвитку блогів і мікроблогів в Україні. Виділено аспекти, що визначають цінність контенту блогосфери для дослідника історичної та культурологічної тематики: видова різноманітність опублікованої в блогах інформації, що може бути і первинним, і вторинним джерелом інформації; актуальність інформації, що забезпечується регулярними публікаціями та оновленнями, архівуванням суспільно важливої інформації; збільшення кількості блогів, на яких обговорюється історична та культурологічна тематика; поява професійних блогерів, які стали своєрідним "лідерами думок", експертами з питань історії та культури. Обгрунтовано можливості та переваги комунікаційного потенціалу блогів, що: надають змогу постійно залучати цільову аудиторію та привертати її увагу до проблем розвитку української культури; забезпечують побудову емоційного зв'язку з читачем блогу завдяки особистісному аспекту інформації, яку публікують автори блогів, сприяють розвитку дискусії на актуальні теми історичної чи культурологічної тематики; генерують мультимедійний джерельний контент. Вибірку блогів та їхнього контенту для історіографічних досліджень історичної та культурологічної тематика запропоновано здійснювати з урахуванням таких характеристик: авторський підхід до інформаційного наповнення блогу; унікальність контенту блогу; чітко визначена тематична спрямованість блогу. Охарактеризовано контент нових тематичних онлайн-проектів блогосфери України, які генерують важливу інформацію про сучасну історію та культуру, розвивають актуальну історико-культурологічних проблематику.

На підставі аналізу літератури та залучення широкого пласту архівних джерел простежено впродовж 1912 - 1939 рр. основні етапи розвитку та становлення однієї з найбільших музейних установ Львова та Галичини - Музею Наукового товариства ім. Шевченка у Львові. Увагу звернено на висвітлення одного з визначальних векторів музейної роботи - науково-фондової роботи.

Висвітлено громадську, науково-педагогічну, архітектурно-будівельну та підприємницьку спадщину І. Левинського, яка мала видатні наслідки для розвитку Львова як прогресивного європейського міста та зробила великий вплив на розвиток Галичини, національної культури та економіки України. З'ясовано, що І. Левинський створив наукову архітектурну школу, розробив власну систему підготовки інженерних кадрів, був засновником національного промислу, одним із творців стилю львівської сецесії, організатором інженерного руху в Галичині, відзначився на ниві пам'яткоохоронної діяльності та прославив Львівську політехніку як провідний вищий технічний заклад краю.

Розглянуто проблему генези технічної освіти у Галичині у європейському контексті. Надано перелік економічнх і політичних чинників, що вплинули на зрушення у розвитку вищої технічної освіти краю. Виокремлено та узагальнено проблеми, що стимулювали реформування тогочасної технічної освіти. З'ясовано значення історичного досвіду становлення і розвитку Львівської політехніки як надбання української та європейської науки в умовах сучасного реформування вищої освіти.

Розглянуто адвокатську діяльність С. Голубовича на початку XX ст. З'ясовано його роль у відомих тогочасних політичних судових процесах, які відображали загострення суперечностей між українцями та поляками Східної Галичини. Проаналізовано промови адвоката під час розгляду політичних справ М. Січинського (1908), чернихівських селян (1908), українських студентів Львівського університету (1911).

На підставі аналізу архівних джерел висвітлено громадську та наукову діяльність Ю. Медведського. Розглянуто життєвий шлях українського науковця на тлі суспільно-політичних процесів другої половини XIX ст. Проаналізовано становлення Ю. Медведського як науковця та викладача Вищої технічної школи у Львові. Висвітлено його участь у громадському житті українських та польських наукових і культурно-просвітницьких товариств Східної Галичини.

Проаналізовано археологічні пам'ятки гутництва, а саме скляні вироби, які зберігаються в Львівському історичному музеї, Історико-крєзнавчому музеї м. Винник, Володимир-Волинському історико-краєзнавчому музеї та Кременецькому районному краєзнавчому музеї. Звернено увагу на те, що у вказаних музеях наявні абсолютно різні за обсягом збірки скла. Водночас вказується на необхідність наукового переосмислення рівня гутництва для полегшення вирішення питання інтерпретації речових пам'яток гутництва та їхньої подальшої популяризації.

Досліджено особливості гербів, зображуваних на жіночих портретах, що зберігаються в колекції Львівського історичного музею.

Проаналізовано сакральну бойківську архітектуру, що відзначилася ступінчасто-пірамідальним типом бойківської церкви з трьома вежами. У всіх типах дерев'яних церков об'єднавчим модульним елементом був центральний зруб, верх якого завжди робили щонайменше на один ярус вищим від бічних. Серед тридільних храмів найпоширенішими були типи з прямокутною чи восьмигранною навою, гранчастим вівтарем і таким же або прямокутним бабинцем.

Досліджено зовнішні просторово-композиційні властивості будівель залізничних вокзалів різного часу на території історичних Галичини і Тиролю. Виявляються спільні ознаки і тенденції їхнього формування під впливом ідеологічних і політичних чинників.

Проаналізовано туристичну привабливість храмів Львова. Охарактеризовано низку аспектів, актуальних і важливих для популяризації львівської храмової архітектури в контексті туристичної атрактивності.

Проаналізовано сучасні погляди на обставини включення земель Східного Прикарпаття, Подністров'я та Волині до складу Київської держави. Розглянуто поширення низки категорій рухомих археологічних пам'яток IX - XI ст., що свідчать про перебування княжої дружини на території Подністров'я та проведено їх зіставлення з даними писемних джерел. Проаналізовано різні аспекти можливої залежності цих земель від племен давніх угорців і печенігів у момент формування Київської держави. Обгрунтовано висновок про необхідність ретельнішого вивчення пам'яток IX - XI ст. у Середньому Подністров'ї.

Розкрито гімназійну або повну середню освіту Є. Коновальця. Тобто, що виховувало загальнолюдські цінності, вміння та навики підданих Австро-Угорської імперії, а що ще й формувало національну ідентичність.

На підставі аналізу наукових джерел висвітлено дії західноукраїнського суспільства з організації надання допомоги голодуючому населенню УСРР у 1932 - 1933 рр.