Отмечено, что аутентичность - один из фундаментальных элементов культурного наследия, показывающих или призванных показать, что культурное наследие является несомненно подлинным, что оно может репрезентировать "истинное" прошлое, воплотить "достоверные" факты и т.п. В европейской концепции охраны культурного наследия представлены две противоположные парадигмы аутентичности: исторической материи и исторического образа. Они по-разному трактуют сущность аутентичности культурного наследия (первая парадигма воплощает ее в исторической материи, уникальной и не подлежащей воссозданию; вторая - в историческом образе, который может быть реконструирован) и обращения с ним (первая парадигма предполагает в идеале консервацию объектов; для второй являются приемлемыми и восстановление, метод аналогий и т.п.). В настоящее время официальной считается парадигма исторической материи, хотя на практике очень распространена и парадигма исторического образа. До последнего десятилетия XX века наибольшее влияние на международную политику в сфере охраны культурного наследия также оказывала парадигма исторической материи, которую стремятся закрепить в качестве универсальной концепции. Примечательно, что на практике существовало большое количество концепций аутентичности, не нашедших отражения в навязываемой концепции. Конфликт между желаемым и применяемым завершился отказом от универсалистской парадигмы и ее заменой релятивистской концепцией охраны культурного наследия, существенным принципом которой является признание того, что существует не одна точка зрения в вопросах охраны культурного наследия, а много точек зрения, в равной мере правомерных и положительных. Приведен анализ истоков, контекста и последствий данного конфликта, а также развития и тенденций понимания аутентичности культурного наследия.

Висвітлено роботу над відкриттям військово-історичних музеїв учасникам українських армій Української національної революції 1917 - 1921 рр. Звернено увагу на організацію збору пам'яток, формування фондів, а також на ті труднощі, з якими зіткнулись ініціатори збереження військової культурно-історичної спадщини.

Розглянуто актуальну проблему - з'ясування потенціалу історичного музею у подоланні конфлікту історичної пам'яті, що дестабілізує сучасне українське суспільство та перешкоджає його інтеграції та консолідації. Враховуючи те, що минуле й надалі є предметом політичних маніпуляцій і засобом суспільної дезінтеграції в Україні, суспільне порозуміння та примирення щодо суперечливих і вразливих сторінок історичної пам'яті є важливим завданням історичного музею.

Розглянуто та проаналізовано основні пресові органи Української Галицької Армії. Визначено основні проблемно-тематичні напрями військової преси УГА та наведено їх стислу характеристику.

Розглянуто специфіку образу Голодомору 1932 - 1933 рр. у історичній пам'яті українського народу. Стверджується, що цей образ є переважно віктимним, що зумовлено особливостями дотеперішнього дискурсу у вітчизняній науковій і публіцистичній літературі та в суспільстві загалом. Такий стан речей автор вважає небезпечним для розвитку української нації та держави, оскільки віктимність є демотиваційним чинником, породжує фаталізм, пасивність, зневіру. Наголошено на потребі корегувати цей образ Голодомору в історичній пам'яті, шукати певний позитив, який нейтралізував би віктимність і мотивував би українців на впевненість у собі, віру в свої сили. Такі позитивні моменти вбачаються у фактах героїчного опору комуністичній владі, а також у фактах альтруїзму, жертовності заради порятунку інших, у прагненні побудувати в Україні демократичне суспільство загального добробуту.

Проаналізовано предмет діяльності спеціальностей "Музейна справа" та "Охорона пам'яток історії та культури". Виявлено спільні та відмінні компоненти предметів діяльності цих галузей. Обгрунтовано 2 синонімійні варіанти формулювання узагальненого предмета діяльності для спеціальності "Музейна справа та охорона пам'яток історії та культури".

Звернено увагу на збірку скляних речей, яка виявлена у Підгірцях і зберігається у Історико-краєзнавчому музеї м. Винник, а також на гутні вироби з Історико-краєзнавчого музею м. Володимир-Волинського. Надано опис скляних речей, на підставі чого прокласифіковано гутні вироби.

На прикладі зображень шляхетських гербів на портретах із колекції Львівського історичного музею показано особливості герботворення та шляхетської геральдики у XVII - початку XX ст.

Уточнено понятійно-категоріальний апарат із проблематики дослідження. Проаналізовано історичні аспекти становлення європейської цивілізації та культурної спадщини. Досліджено роль культурної дипломатії у вираженні національної ідентичності. Підкреслено важливість постійного та взаємного діалогу національних культур для політичного, економічного та культурного зближення народів Європи та світу. Розглянуто діяльність України щодо оновлення Списку світової спадщини ЮНЕСКО.

Розглянуто теоретичні основи відомого військового діяча, генерал-хорунжого В. Петріва щодо впорядкування та експонування документів та експонатів в українському музеї-архіві при Інституті громадознавства в Празі.

Висвітлено основні здобутки формування української історичної спадщини з проблеми еволюції парамілітарних рухів Галичини кінця XIX - початку XX ст. в українські військові з'єднання.

Порушено проблему дослідження масових пам'яток і проблематичності їх класифікації. Розглянуто на прикладі різних класифікацій половецької скульптури, як одночасно існували та продовжують існувати різні класифікації не заперечуючи одна одну. Вказано на основні концептуальні підходи існуючих класифікацій і виявлено такі їх якості, як взаємодоповнювальність і персоніфікованість.

Досліджено нагромадження військово-історичних пам'яток у львівських музейних колекціях кінця XIX - першої половини XX ст., а також процес створення спеціалізованих військово-історичних музеїв. Розкрито внесок у музейне будівництво громадських і культурних інституцій та окремих діячів.

Проведено історіографічний аналіз щодо дослідження замку у містечку Вишнівець Тернопільської області. На базі документальних джерел узагальнено інформацію про виникнення, трансформацію та локалізацію оборонних споруд Вишнівця. Запропоновано гіпотезу щодо основних історичних періодів розвитку оборонної фортифікації містечка протягом XV - XVII ст.

Виявлено головні композиційні ознаки низки малих залізничних вокзалів XIX - поч. XX століть сучасної Галичини; сформульовано стилістичні типи, розташування в краю.

Проаналізовано історію археологічних знахідок, здобутих дослідженнями відомого українського археолога Я. Пастернака, насамперед під час розкопок у княжих столицях Галичі, Звенигороді, Теребовлі, Белзі, Пліснеську. Обгрунтовано висновки про важливу роль цих матеріалів на початковому етапі формування археологічних фондових колекцій великих музеїв Львова.

На підставі спадщини українських філософів 30-х років XIX - 50-х років XX ст. уперше розкрито особливості контактувань складових елементів назви статті під час аналізу ідеї Бога та системи Його наймень у зв'язках з ідеєю істинності та повноти (між)релігійних комунікацій. Утверджено тезу про неминучу гармонізацію раціонального та ірраціонального, якщо настають сприятливі історичні обставини. У комплексі названих процесів осмислено "музеєзація" буття.

На підставі порівняння норм конвенцій ЮНЕСКО, які ратифікувала Україна, та національного законодавства проаналізовано особливості застосування базових понять пам'яткоохоронної сфери у конвенціях ЮНЕСКО та національному законодавстві. Встановлено їх ієрархію, запропоновано способи подолання розбіжностей під час використання існуючого понятійно-термінологічного апарату.

Розкрито формування та збереження пам'яті про військове формування Січових стрільців його ж засновниками та діячами. Зазначено, що фіксування, узагальнення та аналіз інформації про діяльність стрільців розпочалось ще в роки активної збройної боротьби. Загалом у міжвоєнний і повоєнний час над пам'яттю про це військове формування працювало десятки людей, які майже всі належали до цієї сили.