V. M. Korotkyi developed original surgical interventions in the treatment of liver cysts, portal hypertension, benign and malignant diseases of the pancreas, complicated gastric and duodenal ulcers, traumatic splenic injuries, acute and chronic pancreatitis, gallstone disease, acute intestinal obstruction, and common forms of peritonitis. The results of scientific research are presented in more than 400 scientific articles, 40 patents for inventions, and four monographs. He trained four doctors and nine candidates of medical sciences.

Висвітлено професійний та науковий шлях професора Олексія Петровича Кримова - професора хірургії, керівника кафедри факультетської хірургії Київського медичного інституту.

Трансплантація печінки - єдиний метод лікування незворотних уражень та хронічних захворювань печінки. Мета роботи - визначити віддалені результати спостереження, функції трансплантата печінки та виживаність дітей-реципієнтів у нашому центрі. У дослідження було залучено дітей-реципієнтів, прооперованих у період із 15 березня 1990 р. до 11 серпня 2022 р. Оцінювали демографічні характеристики, доопераційну клінічну картину, показання до трансплантації печінки, ранні та пізні післяопераційні ускладнення, виживаність і віддалені результати. У період із 15 березня 1990 р. до 11 серпня 2022 р. виконано 341 трансплантацію печінки у дітей (307 - від живих родичів, 34 - від померлого донора). Найчастішим показанням до трансплантації печінки була атрезія жовчовивідних шляхів. Виявлено 3 ускладнення з боку печінкових вен, 5 - з боку ворітної вени, 54 - 3 боку печінкової артерії. Стеноз жовчних шляхів спостерігали у 62 пацієнтів, витік жовчі - у 54. Загальна 5-річна виживаність становила 84,1 %, 10-річна виживаність - 77,7 %. Висновки: віддалені результати проведених у центрі трансплантацій печінки у дітей свідчать, що трансплантація печінки є успішним методом лікування дітей із термінальною стадією захворювання печінки та незворотним ураженням печінки, а виживаність пацієнтів є задовільною.

У багатьох наукових дослідженнях не виявлено статистично значущої різниці між раннім і відстроченим лікуванням щелепно-лицевих травм за кількістю післяопераційних ускладнень у пацієнтів з черепно-щелепно-лицевою травмою та політравмою. Чинниками для вибору тактики лікування є ризик виникнення летального наслідку, а також прогноз летального наслідку. Для об'єктивізації тяжкості травми запропоновано оціночні шкали, які відображують тяжкість стану пацієнта в балах та надають змогу прогнозувати летальний наслідок, - шкалу тяжкості травми (Injury Severity Score (ISS)) і нову шкалу тяжкості травми (New Injury Severity Score (NISS)), кожна з яких має переваги та недоліки щодо прогнозу летального наслідку. Однак дані щодо їх точності та інформативності у пацієнтів із поєднаною черепно-щелепно-лицевою травмою обмежені, а результати, одержані різними авторами, суперечливі. Мета роботи - визначити та порівняти порогові значення шкал ISS і NISS, які прогнозують летальний наслідок у пацієнтів із черепно-щелепно-лицевою травмою та політравмою. У 2016 - 2019 рр. з приводу щелепно-лицевої травми та пов'язаних з нею травм проліковано 503 пацієнти. Вік пацієнтів - від 18 до 91 року (середній вік - 30,5 року). Серед пацієнтів переважали чоловіки (84,3 %). У 70 % випадків (352 пацієнти) мали місце переломи кісток обличчя. Основними причинами одержання травм були побиття (44,0 %), падіння з висоти (20,0 %) та дорожньо-транспортна пригода (16,0 %). Інші етіологічні чинники - травма (0,5 %), спортивна травма (1,0 %) і травма невідомої етіології. У дослідження було залучено пацієнтів з травмами обличчя та супутніми травмами, у яких застосували мультидисциплінарний підхід до лікування у спеціалізованій травматологічній лікарні. Для оцінки ефективності прогнозу летального наслідку проаналізовано значення показників шкал ISS та NISS. Летальність у вибірці становила 3 % (15 пацієнтів). При пороговому значенні ISS 24 бала чутливість моделі прогнозу летального наслідку становила 93,3 %, специфічність 2 91,4 %, при пороговому значенні NISS - 36 балів - відповідно 86,7 та 92,4 %. Висновки: шкали ISS і NISS мають схожу ефективність щодо прогнозу летального наслідку. Різниця за площею під ROC-кривою між методами оцінки тяжкості травми є статистично незначущою (p = 0,651). Обидва показники можна використовувати у спеціалізованих лікарнях для оцінки стану пацієнта та визначення етапності лікувальних заходів.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р668.62 с

Рубрики:

Зубне протезування і протези

Шифр НБУВ: Ж101925 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.460.8 + Р457.463.054.8

Рубрики:

Абдомінальна травма

Післяопераційні грижі

Шифр НБУВ: Ж101925 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.3

Рубрики:

Хвороби лімфатичних судин

Шифр НБУВ: Ж101925 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проведено аналіз двох методів реконструкції молочної залози: ендопротезування імплантатом та ендопротезування LD-клаптем після підшкірної та сосокзберігаючої мастектомії у разі комплексного лікування раку молочної залози I - III стадії. В багатьох роботах вказується на переваги та недоліки різних видів реконструкції і часто можна зустріти протиріччя, хоч більшість віддають перевагу реконструкції за допомогою імплантатів. Мета роботи - порівняти результати хірургічного лікування у пацієнтів з I - III стадіями раку молочної залози шляхом підшкірної сосокзберігаючої мастектомії з одномоментною реконструкцією імплантатом або LD-клаптем. Проведено порівняльне дослідження результатів одномоментної реконструкції молочної залози після підшкірної сосокзберігаючої мастектомії шляхом встановлення силіконового імплантату (ендопротеза) або реконструкції LD-клаптем. Рандомізації не проведено, ретроспективно та паралельно порівняли результати оперативних втручань у двох групах: реконструкцію молочної залози імплантатом (1-ша група) або LD-клаптем (2-га група). В обох групах було по 30 пацієнток. У всіх пацієнток діагностовано рак молочної залози I - III стадії, з них 80 - 83 % одержали доопераційну хіміотерапію для регресування та зниження стадії процесу. Оцінку результату лікування проводили за естетичними показниками, онкологічними показниками виживаності та суб'єктивною оцінкою естетичного результату пацієнтками. Аналіз частоти розвитку рецидивів і метастазів за 4 роки (з 2018 р.), місцевих ускладнень (гематоми, некрози шкіри, екструзії імплантатів, сероми, лімфореї, капсулярні контрактури, ліпонекрози, лімфостази верхньої кінцівки на боці операції, ступінь і тривалість больового синдрому у післяопераційній зоні) та можливості проведення повного курсу лікування не виявив суттєвих відмінностей між групами. Якість життя в обох групах за шкалою Спітцера була порівнянною (в 1-й групі - 64 %, у 2-й групі - 63 %). Лише тривалість післяопераційного ліжко-дня була більшою в групі реконструкції LD-клаптем. Висновки: установлено що обидві методики мають переваги і недоліки, але рекомендувати кращий метод для конкретної пацієнтки складно. Це залежить від конституційних особливостей пацієнтки, розмірів і форми молочної залози. Важливе значення має індивідуалізований та комплексний підхід.

Хвороба Альцгеймера (ХА) і хвороба Паркінсона (ХП) - найпоширеніші нейродегенеративні захворювання. Вони вражають мільйони людей у світі та спричиняють значну інвалідизацію і смертність. Останнім етапом для завершення доклінічних досліджень і найадекватнішим підходом до глибокого розуміння патофізіології цих захворювань є використання тваринних моделей. Моделювання ідіопатичних ХА та ХП потребує ін'єкції речовин, які спричиняють захворювання, з використанням стереотаксичної хірургії. Групу плацебо-хірургії, що є невід'ємним компонентом дизайну цих експериментів, використовують як контроль неспецифічних побічних ефектів, спричинених хірургічними маніпуляціями. Запалення як найчастіший неспецифічний післяопераційний феномен може по-різному виявлятися у тварин різного віку, яких використовують в експериментах. Мета дослідженння - порівняти довгострокові прозапальні ефекти плацебо-хірургічного втручання, яке зазвичай використовують для моделювання ХА та ХП, у щурів різного віку. У дослідженні використано дорослих самців щурів лінії Wistar віком 4 та 14 міс. Операція плацебо полягала у стереотаксичній унілатеральній внутрішньомозковій інфузії буферного розчину. Перед операцією тварин анестезували внутрішньочеревно кетаміном/ксилазином. Як контроль використовували інтактних тварин такого самого віку. Оцінку прозапальних ефектів плацебо-хірургії проводили за допомогою біомаркерів місцевого та системного запалення: метаболічної поляризації фагоцитів (мікроглії, периферичної крові), за рівнем C-реактивного білка у плазмі крові, а також індексів системного запалення, розрахованих за результатами дослідження гемограми. У молодих прооперованих тварин у віддалені терміни після плацебо-нейрохірургічної маніпуляції спостерігали виразні прозапальні функціональні зміни мікроглії та відсутність ознак системного запалення (протизапальний метаболічний зсув циркулюючих фагоцитів у порівнянні з групою вікового інтактного контролю). У старших інтактних тварин були наявні гематологічні та імунологічні ознаки системного запалення низького ступеня (мета-запалення). У прооперованих старших щурів зареєстрували залишкове нейрозапалення у поєднанні з виразними системними запальними реакціями (лейкоцитоз, суттєво підвищені показники індексу системної запальної відповіді (SIRI) та індексу системного імунного запалення ((SII), прозапальний метаболічний зсув фагоцитів периферичної крові) у порівнянні з інтактним контролем. Висновки: наслідки проведення плацебо-нейрохірургічних маніпуляцій у щурів залежать від віку. Мета-запалення, характерне для старших щурів, посилюється неспецифічним післяопераційним запаленням, що призводить до виразного стійкого персистентного системного запального процесу.

Бойові проникаючі поранення часто супроводжуються пораненням печінки. Жовчотеча та формування зовнішньої біліарної нориці (ЗБН) зазвичай є ускладненнями таких поранень. Біліарну декомпресію рутинно застосовують для лікування ЗБН. Механізми бойової травми печінки остаточно не відомі, а методи її лікування в умовах гібридної війни на сході України потребують додаткових досліджень. Наведено власне клінічне спостереження. У чоловіка віком 23 роки діагностовано торакоабдомінальне вогнепальне поранення високоенергетичними множинними металевими уламками (фрагментована снайперська куля). Тактику контролю ушкоджень застосовано на всіх чотирьох рівнях надання медичної допомоги. Діагностику ЗБН та біліарну декомпресію проведео за допомогою ендоскопічної ретроградної холангіопанкреатографії (ЕРХПГ), ендоскопічної сфінктеротомії та постановки пластикового біліарного стенту. Оклюзію стенту усунуто шляхом заміни стенту і виконання програмних ЕРХПГ. Часткова ЗБН, діагностована в ділянці основного ранового дефекту печінки, самостійно закрилася на 34-й день після поранення. Гострий холецистит, асоційований з ЕРХПГ, потребував проведення холецистектомії. Комбіноване застосування оперативних та неоперативних методів лікування бойових поранень печінки є ефективним у разі дотримання тактики контролю ушкоджень. Застосування програмних ЕРХПГ виявилося успішним для лікування ЗБН, що надало змогу уникнути проведення резекції печінки. Ефективну біліарну декомпресію досягнуто за рахунок транспапілярних втручань та ендобіліарного стентування. Оклюзія ендобіліарного стенту може бути діагностована в ранній посттравхматичний період та ефективно усувається за допомогою програмних ЕРХПГ, а також рестентуванням стентами більшого діаметра якомога ближче до місця жовчотечі.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.10-5

Рубрики:

Пухлини голови і шиї

Шифр НБУВ: Ж101925 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Огляд літератури присвячено дискусійним питанням менеджменту параезофагеальної грижі (ПЕГ). Висвітлено недоліки сучасної класифікації гриж стравоходного отвору діафрагми (СОД), яка є неактуальною і не відповідає клінічним потребам. Запропоновано об'єктивні критерії її вдосконалення. Наведено дані щодо поширеності та перебігу гриж СОД. Висвітлено їх патогенетичні чинники та методи діагностики. Значну увагу приділено тактиці лікування ПЕГ у хворих із безсимптомним і малосимптомним клінічним перебігом захворювання. Наведено аргументи на користь як вичікувальної тактики, так і планової герніопластики. Акцентовано увагу на питаннях вибору методу герніопластики, особливо при гігантських грижах, доцільності та показаннях до застосування сітчастих імплантатів залежно від їх форми і складу та потенційних ускладненнях алогерніопластики. Обговорено питання вибору варіанта фундоплікації з урахуванням балансу між користю і можливими побічними ефектами використання різних модифікацій фундоплікації. Критично оцінено результати корекції короткого стравоходу та усунення вісьової нагрузки на зону пластики СОД, за наявності якої ризик рецидиву грижі є високим. Автори дійшли висновку, що в лікуванні ПЕГ є багато невирішених питань. Потребує консенсусу класифікація ПЕГ, яка б відповідала нагальним потребам вибору методу оперативного вручання, зокрема визначення поняття "велика грижа" та "гігантська грижа". Не з'ясовано показання до оперативного лікування ПЕГ, особливо у разі малосимптомних великих гриж і гриж з елементами защемлення, доцільність використання імплантатів для пластики СОД, вибір методу фундоплікації, діагностикуа та усунення короткого стравоходу, методологію оцінки від далених результатів.