З огляду на те, що сутність професійної готовності до педагогічної діяльності трактується дослідниками як цілісний прояв особистості, комплексна здібність до роботи певного типу, результат професійної освіти та виховання, зрілості особистості, значний інтерес викликає дослідження психологічного компонента підготовки майбутніх фахівців із фізичного виховання. Мета роботи - висвітлити мотиваційний та емоційний компоненти психологічної готовності як складової частини професійної готовності майбутніх фахівців із фізичного виховання; виявити їх рівень. Методи - аналіз спеціальної науково-методичної літератури, анкетування, педагогічний експеримент, методи математичної статистики. Окреслено, що професійна готовність є інтегральним особистісним утворенням, яке включає психологічну установку на досягнення поставленої мети, оптимальну суму знань, необхідну систему вмінь, навичок, мотиви, потреби, здібності, особистісні якості. Визначено рівень психологічної готовності студентів третього та четвертого курсів факультету фізичної культури, спорту та здоров'я. Основними мотивами обраної професії респонденти назвали любов до дітей і соціальну значущість професії. Зроблено висновки, що професійна діяльність учителя фізичної культури висуває високі вимоги як до фахового рівня, так і до його особистісних якостей, зокрема вміння володіти собою, не порушуючи внутрішнього спокою дитини, особливої атмосфери, вселяти довіру до себе, а також ураховувати побажання батьків. Загалом за всіма показниками рівень мотиваційного та емоційного компонентів психологічної готовності майбутніх учителів фізичного виховання до роботи з дітьми можна констатувати вищим від середнього. Дані експерименту свідчать, що майбутні вчителі фізичного виховання роблять свідомий вибір на користь формування позитивного ставлення до фізичної культури, зміцнення здоров'я, формування здорового способу життя.

Важливим завданням підготовки студентської молоді до майбутньої професійної діяльності є формування її соціальної активності в гармонії з фізичним розвитком і фізичною підготовленістю. Мета роботи - проаналізувати стан фізичного виховання в закладах вищої освіти (ЗВО) та дослідити фізичну підготовленість студенток як одну з умов їх готовності до майбутньої професійної діяльності. Проведено аналіз та узагальнення науково-методичної літератури, тестування та використано методи математичної статистики. Задіяно 234 студентки 1 - 2-х курсів Волинського національного університету імені Лесі Українки. Проаналізовано науково-методичну літературу вітчизняних фахівців, у якій розглядається проблема фізичного виховання студентів ЗВО. Наголошено на необхідності вдосконалення змісту занять із фізичного виховання, використанні сучасних підходів формування в студентів потреби до здорового та спортивного стилю життєдіяльності. Зазначено, що першочергове значення в якісній підготовці студентів до майбутньої професійної діяльності має фізична підготовленість, в основу якої покладено розвиток основних фізичних якостей: сили, витривалості, спритності, швидкості та гнучкості. Будь-який засіб, що використовується в процесі фізичного виховання та спрямований на розвиток тієї чи іншої рухової якості, впливає на загальний рівень здоров'я. За результатами досліджень рівень фізичної підготовленості студентів 1 - 2-х курсів є задовільним, а за деякими фізичними якостями, зокрема витривалістю, - низьким, що потребує ретельного підходу до побудови змісту занять із фізичного виховання. Зроблено висновки, що зважаючи на проблему незадовільної фізичної підготовленості студентів, ми повинні вибудовувати нову модель фізичного виховання у ВЗО, переконувати студентську молодь у необхідності регулярного використання різноманітних форм фізичної культури та спорту, які сприяють фізичному вдосконаленню та зміцненню здоров'я.

Онтокінезіологічний підхід до фізичного виховання базується на усвідомленні складнощів рухової діяльності, оволодіння основами системного підходу до аналізу складних явищ м'язових рухів у всіх проявах. Мета дослідження - теоретико-методологічне обгрунтування застосування онтокінезіологічного підходу до фізичного виховання студентів. У ході наукової роботи проведено аналіз і синтез філософської, психологічної, педагогічної, загальнонаукової літератури, абстрагування та конкретизацію. Встановлено, що такий підхід, розглянуто як метапредметний базис спортивної науки, можна використовувати для побудови системи фізичного виховання студентів, що враховує інтеграцію інтелектуальних і рухових здібностей у процесі фізичного виховання. Охарактеризовано поняття "кінезіологічний потенціал" (КП) і кінезіологічні компетентності (КК). Розглянуто теоретико-методичниі підходи до розуміння КК, а саме антропологічний, культурологічний, особистісно-діяльнісний і компетентнісний. Означено, що кожен підхід як підсистема включає обов'язкові елементи: поняття, принципи, форми й методи. Визначено основні педагогічні принципи фізичного виховання студентів. Зроблено висновки, що педагогічна система фізичного виховання студентів, заснована на онтокінезіологічному підході, є інтегративною єдністю антропологічного, культурологічного, особистісно-діяльнісного та компетентнісного підходів, що сприяють досягненню поставленої освітньої мети. Системоутворювальним фактором побудови цієї системи є мета її функціонування - формування КК студентів, що розглядається як здатність і готовність особистості до саморозвитку та самовдосконалення свого КП, що більшою мірою відповідає сучасним вимогам процесу фізичного виховання у вищій школі.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ч421.354

Рубрики:

Фізичне виховання у галузі шкільної педагогіки

Шифр НБУВ: Ж71868 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Спортивна діяльність є не лише ефективним засобом фізичного вдосконалення, а й формує ті риси характеру людини, які необхідні їй для соціалізації в суспільстві. Мета роботи - розкрити значення спорту в житті людини та виявити вплив занять веслуванням на соціалізацію студентів. Проведено аналіз і синтез науково-методичних джерел, педагогічне спостереження, анкетування, узагальнення; використано методи математичної статистики. Учасники дослідження - студенти факультету фізичної культури, спорту та здоров'я Волинського національного університету імені Лесі Українки, які займаються в секціях підвищення спортивної майстерності з веслування на байдарках і каное та човнах "Дракон". Проанкетовано 19 студентів. Показано значення веслувального спорту у формуванні суспільних цінностей студентської молоді. Акцентовано увагу на особливій ролі фізичної культури й спорту в системі вищої освіти; розкрито їх вплив на біологічну сутність особистості студента, його соціалізацію в суспільстві. За результатами анкетування студентів виявлено, що веслування приносить їм не лише насолоду, а й додає впевненості у своїх силах і здібностях, навчає працювати в єдиній команді, розвиває вольові та моральні якості. Тривалі однотипні навантаження виробляють у спортсменів стійкість нервової системи до монотонності та відчуття втоми, формують вольові механізми; сприяють підвищенню емоційної стійкості й урівноваженості. Ці якості обов'язково знадобляться студентам у майбутньому.Зроблено висновки, що веслування на байдарках і каное та човнах "Дракон" для багатьох студентів є не лише засобом відмінної фізичної підготовки, а й самовираження та самоствердження, розширення кола спілкування за інтересами, формування здорового способу життя. За вмілого та наполегливого керівництва тренера в студентів формуються соціальні стандарти суспільства та стиль життя.

Фізкультурна освіта та фізичне виховання повинні відбуватися з урахуванням і на основі державних особливостей розвитку культури та спорту, що є системою орієнтирів і поглядів на роль, організацію та функціонування сфери вищезазначеної галузі на довгостроковий період з урахуванням розвитку держави та світового досвіду. Вивчення досвіду європейських країн у галузі фізичного виховання й спорту представлено низкою праць педагогів, фахівців галузі (Г. Арделеан, О. Цибанюк). Мета дослідження - проаналізувати особливості діяльності першого вищого навчального закладу для підготовки фахівців фізичного виховання та спорту в Румунії - Національного університету фізичного виховання та спорту в Бухаресті. Матеріали дослідження розділено на архівні, статистичні, нормативно-правові акти та наукові статті. Використано загальнонаукові - для обгрунтування актуальності, формулювання висновків; конкретно-наукові - для систематизації історико-педагогічної літератури; проблемно-хронологічний - для з'ясування генези змісту фізичного виховання й спорту в Румунії методи дослідження. Доведено, що першу спробу організації закладу для підготовки фахівців фізичного виховання в Румунії здійснив В. Бадулеску, який у 1920 р. створив у м. Клуж-Напока Інститут фізичного виховання. Державні інтереси призвели до переносу в 1922 р. закладу в столицю - м. Бухарест, проте зацікавленість підготовкою вчителів фізичного виховання (гімнастики) саме в регіоні Трансильванія спричинили створення кафедри фізичного виховання в місцевому університеті. Потрібно зазначити, що всебічна підтримка королівської родини, впливових діячів державного рівня та прийняття у 1923 р. "Закону про фізичне виховання" спричинили швидкий розвиток представницького фахового інституту. Подвійне підпорядкування інституту (Міністерству освіти та Міністерству оборони) одразу диференціювало 3 напрями підготовки студентів - педагогічний, військовий, аматорський. Національний університет фізичного виховання та спорту в Бухаресті пережив кілька хвиль змін у назві та структурі. Знаходимо в назві закладу різних часів визначення "національний", "вищий", що свідчить про статус закладу, який зберігається й тепер.

На Волині спортивна ходьба вроки незалежної України стає однією із провідних дисциплін легкої атлетики. У процесі розвитку спортивна ходьба відіграла значну роль у прославленні Волині та України на міжнародних змаганнях різного гатунку. Спортсмени, які займаються спортивною ходьбою, зробили значний внесок у розвиток легкої атлетикина Волині, України, Європи та світу. Розвиток спортивної ходьби оцінюється результатами підготовки спортсменів високого класу та їх успішними виступами на змаганнях. Неодноразово на європейських і світових змаганнях піднімався прапор України та грався Гімн нашої держави на честь перемоги наших спортсменів. Результати виступів спортсменів не завжди об'єктивно висвітлюються таз роками вони стають забутими. Мета дослідження - проаналізувати історичний розвиток спортивної ходьби на Волині вроки незалежності України. Проведено історико-педагогічний аналіз архівних документів, звіти спортивних організацій ("Спартак", "Динамо", "Колос", "Україна", "Авангард" ) спортивного управління Волинської обласної держадміністрації, опитування тренерів і керівників спортивних товариств, ДЮСШ, інформаційних ресурсів мережі Інтернет. Аналіз та узагальнення архівних даних, опитування тренерів надали можливість розкрити історичний розвиток спортивної ходьби на Волині. Спортивні організації в 1991 р., після розпаду СРСР, змогли зберегти цей вид легкої атлетики. Із роками поступово розширювалося коло організацій, які сприяли розвитку спортивної ходьби на Волині. Це надало можливість спортсменам Волині досягати значних результатів та успішно виступати на міжнародних змаганнях. За роки незалежності України на Волині підготовлено 7 учасників Олімпійських ігор, 15 - МСУМК, 31 - МСУ, 100 - КМСУ. Спортсмени Волині за цей період на кубках і чемпіонатах Європи та світу здобули 11 золотих, 6 срібних і 4 бронзових нагород. Здійснений історико-педагогічний аналіз розвитку спортивної ходьби на Волині надав змогу виокремити певні досягнення спортсменів у незалежній Україні. Великий внесок у розвиток спортивної ходьби на Волині зробили: ВНУ імені Лесі Українки, Любешівська дитячо-юнацька школа. ВНУ ім. ЛесіУкраїнки стала базою для забезпечення дорослих спортсменів, а ДЮСШ смт. Любешова - дітей шкільного віку в проведенні тренувальних занять. Крім того, вище названі заклади відіграють важливу роль у житті спортсменів, надають можливість підвищувати спортивну майстерність і прославляти Україну та Волинь на міжнародних змаганнях різного гатунку.

Зниження рівня здоров'я учнів старшого шкільного віку актуалізує проблему пошуку засобів, форм і методів збільшення рухової активності школярів. Перспективним напрямом у розв'язанні цієї проблеми є використання в процесі фізичного виховання школярів старших класів фітнес-технологій. Однією з таких технологій є скіпінг, який не вимагає складного обладнання та є доступним для використання особам із різним рівнем фізичного стану. Мета роботи - визначити вплив занять із застосуванням засобів скіпінгу на показники фізичного здоров'я учнів старшого шкільного віку. Матеріал і методи дослідження: 70 юнаків і 75 дівчат 10 - 11 класів, які були розподілені на 4 експериментальні та 4 контрольні групи залежно від віку та статі. Проведено аналіз науково-методичної літератури, педагогічний експеримент, експрес-оцінку фізичного здоров'я за методикою Г. Л. Апанасенка, використано методи математичної статистики. Запропоновано варіативний модуль "Скіпінг", який був реалізований протягом третьої чверті, а також використання вправ зі скакалкою в підготовчій, основній або завершальній частинах уроків фізичної культури за варіативними модулями "Легка атлетика", "Футбол" (I, IV чверті), "Волейбол" (II чверть) залежно від завдань занять, а також у позаурочних формах занять і в режимі навчального дня (самостійні заняття, рухливі перерви, спортивні свята, змагання). Визначено достовірне покращання показників індексів Руф'є, Робінсона, силового індексу в експериментальних групах, а також загальної суми балів фізичного здоров'я, що свідчить про підвищення його рівня. Практична перевірка застосування засобів скіпінгу в різних формах занять із фізичного виховання з учнями старшого шкільного віку довела їх ефективність для підвищення рівня здоров'я школярів, що надає підстави для використання скіпінгу у фізкультурно-оздоровчій діяльності закладів загальної середньої освіти.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ч510.46

Рубрики:

Вплив фізичних вправ на жінок

Шифр НБУВ: Ж71868 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Важливим у комфортному старінні є також задоволеність життям. Серед досліджуваних - жінки похилого віку здебільшого мають низький і середній рівні задоволеності життям, лише невелика їх частка - високий. Основними чинниками задоволеності життям у похилому віці виступають відсутність економічної та соціальної стабільності; суперечність між сучасними та колишніми соціальними цінностями; недостатня соціально-політична підтримка людям похилого віку; невміння правильно адаптуватися до нового соціального статусу; неправильне ведення здорового способу життя; недостатня рухова активність; невміння правильно організовувати та проводити дозвілля. Мета дослідження - визначити ступінь задоволеності та якості життя жінок похилого віку. Для досягнення мети дослідження використано такі методи дослідження, як аналіз та систематизація теоретичних даних, психодіагностичні, методи математичної статистики. Проведено комплексне дослідження з визначення індексу задоволеності життям (ІЗЖ) серед 91 жінки віком 60 - 75 років. Більшість опитуваних (69,2 %) мають низький рівень задоволеності життям, середній рівень визначено у 23,08 % респондентів і лише 7,7 % опитуваних мають високий рівень ІЗЖ. За методикою "Шкала задоволеності життям" (SWLS) Е. Дінера 43,9 % мають низький рівень задоволеності життям, у 25,3 % респондентів виявлено дуже низький рівень задоволеності життям, вищий від середнього рівень простежено в 15,4 % досліджуваних, середній - у 7,7 % жінок, лише у 2,2 % осіб похилого віку виявлено високий рівень задоволеності життям. Серед компонентів якості життя в жінок похилого віку фізичний компонент здоров'я виявлено на рівні 44,9 %, що вказує на низький рівень, а психологічний компонент здоров'я - 35,4 % - на дуже низький.

На сьогодні стан здоров'я українців засвідчує тенденцію до погіршення, причому на першому місці серед причин смертності населення - захворювання серцево-судинної системи (ССС). Проведення оцінки функціонального стану (ФС) ССС і рання діагностикапатологічних процесів надають змогу попередити ускладнення та профілактику смертності від захворювань. Інтегральним показником ФС ССС і дихальної системи (ДС) є рівень аеробної продуктивності, який характеризує потужність аеробних процесів енергозабезпечення. Аналіз літератури засвідчив, що основою функціональних особливостей організації індивіда є морфологічна специфіка органів і тканин. Саме тому оцінку ФС ССС доцільно проводити з урахуванням соматотипологічних особливостей, що надає можливість спрогнозувати залежність розвитку серцево-судинних захворювань (ССЗ) в осіб із різним соматотипом і виокремити групи ризику розвитку патології. Мета роботи - виявити соматотипологічні особливості ФС ССС і ДС і рівня аеробної продуктивності в чоловіків віком 18 - 30 років. Установлення соматотипологічної приналежності проведено за методикою Хіт - Картера. Аналіз ФС кардіореспіраторної системи (КРС) проведено за показниками електрокардіографії, спірографії та величиною аеробної продуктивності. У дослідженні брали участь чоловіки віком 18 - 30 років, яких розподілено на 5 соматотипологічних груп. Проведено аналіз показників біоелектричної активності серця та ФС ДС. Отримані результати засвідчили, що в усіх досліджуваних показники ФС ССС і ДС перебувають у нормі. Порівняльний аналіз результатів у представників різних соматотипів виявив вірогідно нижчий рівень показників зовнішнього дихання вендоморфів. У представників ендоморного соматотипу також зафіксовано нижчий рівень величини аеробної продуктивності, у порівнянні з представниками інших соматотипологічних груп. Отримані результати надають можливість припустити, що особи з перевагою жирового компонента схильні до розвитку ССЗ. Отримані результати засвідчили, що рівень ССЗ КРС у чоловіків 18 - 30 років відповідає нормі. Водночас у представників ендоморфного соматотипу рівень аеробної продуктивності нижчий, у порівнянні з результатами представників інших соматотипологічних груп.

У дослідженні акцентовано увагу на необхідності та важливості реабілітаційних утручань у пацієнтів, які мали коронавірусну хворобу (COVID-19) різного ступеня тяжкості. Наведено переконливі докази як на підставі власних досліджень, так і з урахуванням даних сучасної медичної науки щодо ефективного впливу різних засобів відновного лікування на перебіг COVID-19. Відомо, що метою комплексної реабілітації пацієнтів із COVID-19 є покращання симптомів задишки, зняття тривоги, зменшення ускладнень, мінімізація інвалідності, збереження функцій і покращання якості життя. Мета дослідження - установлення методичного підгрунтя та ключових аспектів комплексного використання засобів реабілітації в пацієнтів із COVID-19. Методи дослідження - аналіз науково-методичної літератури, абстрагування, синтез і узагальнення. Установлено, що фізична реабілітація (ФР) є необхідною складовою частиною лікування пацієнтів, яка передбачає вплив на різні ланки патогенетичних зрушень. Доведеною ефективністю володіє фізична активність пацієнтів, яка призначається відповідно до функціонального стану та фізичних можливостей, є довготривалою й вимагає від пацієнта самодисципліни. Основою реабілітаційної програми є підбір суворо дозованого фізичного навантаження з переважанням активних елементів, мета яких - розширення рухового режиму пацієнта, збільшення його мобільності, адаптація до професійних і побутових навантажень, профілактика ускладнень. Проведено аналіз інших компонентів відновного лікування (фізіотерапевтичного впливу, корекції харчування, психологічної реабілітації), які в поєднанні з фізичною терапією надають змогу отримати максимально повноцінний результат. Установлено, що реабілітаційні втручання є актуальними на різних етапах перебігу хвороби. Підбір складників, дозування маніпуляції, вибір методик здійснюються індивідуально, враховуючи тяжкість і період хвороби, наявність супутньої патології, фізичний стан пацієнта. Ефективною є комбінація різних методів фізичного впливу, які мають взаємопотенціювальну дію.

Мета роботи - вивчення типологічної схильності та психомоторних показників, які зумовлюють спрямоване формування стилю грив настільному тенісі. Випробовуваними були 114 тенісистів-чоловіків: 5 майстрів спорту міжнародного класу, 39 майстрів спорту, 38 кандидатів у майстри, 32 спортсмени I розряду. Вивчено типологічні особливості: силу нервової системи відносно збудження; рухливість-інертність збудження та гальмування, зовнішній і внутрішній баланс. Атакувальний стиль гри пов'язаний із такими типологічними особливостями: нервовою системою великої та середньої сили (на тлі загальної для всіх тенісистів слабкості нервової системи) як відображенням їх реактивності та переважанням збудження за зовнішнім балансом. Для тенісистів захисного стилю характерні велика стійкість до монотонії, велика вираженість слабкості нервової системи та переважання гальмування за внутрішнім балансом. Для гравців комбінованого стилю гри характерні відносно велика сила нервової системи, урівноваженість процесів збудження та гальмування, велика рухливість процесів збудження та гальмування. У тенісистів атакувального стилю більше, ніж у тенісистів комбінованого та особливо захисного стилів, максимальний темп рухів й автотемп. У гравців захисного стилю час простої та складної зорово-моторної реакцій є істотно більшим, ніж у тих, хто віддає перевагу атакувальному стилю. У гравців захисного та комбінованого стилів при реакціях на рухомий об'єкт переважають реакції, що запізнюються. В атакувальних гравців при реакціях на рухомий об'єкт переважає передчасне реагування. Щоб адекватно сприймати ситуацію, що складається, і мати більше часу на ухвалення рішення про правильну дію у відповідь, вони вимушені далі, ніж гравці атакувального стилю, відсовуватися від тенісного стола.

У зв'язку зі зменшенням віку початку занять спортом і зниженням віку досягнення високих спортивних результатів у видах спорту зі складнокоординаційною структурою правильно організована початкова підготовка набуває актуальності на сучасному етапі розвитку гімнастики. Мета роботи - дослідити думку тренерів щодо питання ранньої спеціалізації та програми початкової підготовки в художній гімнастиці (анкетування тренерів); визначити мотиви, цілі, завдання щодо занять спортом дітей (анкетування батьків гімнасток-початківців). Проведено аналіз фахової науково-методичної літератури, дослідження практичного досвіду організації процесу початкової підготовки з гімнастками дошкільного віку, анкетне опитування 51 тренера та 46 батьків гімнасток-початківців, використано методи математичної статистики та узагальнення даних. Розглянуто підходи щодо ранньої спеціалізації та організації процесу підготовки юних спортсменок. 80 % тренерів зазначають невідповідність чинної програми з художньої гімнастики для ДЮСШ, СДЮШОР і ШВСМ вимогам сучасного спорту. Визначено основні завдання, які мають бути виконані в процесі підготовки гімнасток на початковому етапі. Визначено основні мотиви до занять художньою гімнастикою: загальний фізичний розвиток дитини, зміцнення здоров'я, досягнення високих спортивних результатів, корекція фізичного стану, ознайомлення з видом спорту, соціальна адаптація дитини. Визначено оптимальний вік початку занять художньою гімнастикою, оптимальну тривалість занять, кількість тренувань на тиждень для гімнасток різного віку. Виявлено розбіжність у думках тренерів і батьків щодо віку, у якому можна говорити про перспективність дівчат у спорті вищих досягнень. Зроблено висновки, що проведене дослідження довело необхідність розробки й упровадження адаптованої програми початкової підготовки в художній гімнастиці. Анкетування батьків гімнасток-початківців надало змогу зрозуміти мотиви занять художньою гімнастикою. Під час розробки програми треба враховувати вік початку занять, мотиви, особливості фізичного розвитку.

Нагальною науковою та прикладною проблемою комплексної підготовки спортсменів є модернізація планування техніко-тактичного навантаження спортсменів, що враховує сучасні вимоги та наявний досвід його впровадження для проведення тренувань річного циклу. Базовим видом спорту обрано академічне веслування. Мета роботи - обгрунтувати структуру організаційного планування комплексної функціональної підготовки спортсменів на основі річного тренувального циклу. Проведено теоретичний аналіз та узагальнення, систематизація та вивчення літературних джерел, аналіз практичних результатів, використано методи комплексного та системного аналізу, анкетування. Інноваційні розробки та наведені підходи до сучасного планування техніко-тактичного навантаження спортсменів мають основне значення в системі підготовки спортсменів. Аргументовано, що організаційне планування визначається комплексним підходом і складним об'єднанням головних факторів впливу на результати підготовки. Організаційне планування базується на практичних результатах упровадження такого алгоритму у процес підготовки спортсменів. Результати, що одержані в досліджені, формують індикативний підхід до планування техніко-тактичного навантаження спортсменів, що включає базові індикатори, індикатор ефективності та корисності. Базові індикатори включають модернізацію системи планування техніко-тактичного навантаження спортсменів і підготовку конкурентоспроможних спортсменів на основі професійних компетенцій. Індикатор ефективності показує, які необхідно зробити зміни в системі підготовки до тренувальних занять з урахуванням сучасних спортивних вимог. Індикатор корисності надає можливість спрогнозувати особистісні складові спортсмена, його роботоздатності, що суттєво впливають на результати підготовки спортсмена. На теоретичному та методологічному рівні доведено, що організаційне планування комплексної підготовки спортсменів створює передумови для підвищення ефективності розвитку спорту. Аналіз результатів упровадження організаційного планування показав, що можливі гнучкі зміни техніко-технологічного навантаження відповідно до етапу підготовки. Комплексний підхід надає змогу реалізувати алгоритм планування підготовки спортсменів на основі базових індикаторів.

Сьогодні ідеї олімпізму трансформувалися в життєво необхідний філософський напрям, в основу якого покладено повагу до загальних етичних принципів і поєднання спорту з культурою та мистецтвом. Мета роботи - актуалізувати місце ідей олімпізму в теоретичній підготовці спортсменів різної спеціалізації (на прикладі гандболу, фехтування та стрільби з лука). Проведено теоретичний аналіз та узагальнення даних, опитування, аналіз документальних матеріалів, педагогічне спостереження, використано методи математичної статистики. Виявлено об'єктивну потребу розгляду олімпійської освіти в структурі теоретичної підготовки спортсменів. Для розуміння місця цієї інформації проведено низку окремих досліджень із визначення місця питань олімпізму в теоретичній підготовці на різних етапах багаторічної підготовки в гандболі, фехтуванні та стрільбі з лука. Отримані результати вказали на збереження загальних тенденцій щодо зростання значущості інформаційних тем блоку від ранніх до більш пізніх етапів багаторічного вдосконалення. Водночас відзначено, що найвищі оцінки експертів отримали теми, пов'язані з сучасними аспектами олімпійського руху та його представлення в Україні, міжнародної олімпійської системи та проблем олімпійського спорту. Це є передбачуваним, адже фаховість визначається наявністю в представників у будь-якій галузі діяльності (у нашому випадку - спорті) грунтовної та актуальної системи знань. Зроблено висновки, що інтерпретація оцінок значущості питань олімпізму в змісті теоретичної підготовки спортсменів у різних видах спорту поряд із наявним рівнем теоретичної підготовленості спортсменів за відповідними блоками інформації надає змогу розкрити значні резерви для олімпійської освіти (ідей олімпізму) в системі підготовки спортсменів. Зазначено, що це пов'язано з усвідомленням значення ідеалів олімпізму у виконанні основних завдань системи підготовки та їх представленням у структурі підготовленості спортсменів на прикладі окремих видів спорту впродовж певних етапів багаторічного вдосконалення.

Зростання результатів з усіх видів спорту зумовлене підвищенням ефективності навчально-тренувальних занять за рахунок упровадження в системній підготовці спортсменів новітніх технологій. Оздоровча дія фізичних вправ у воді пов'язана з високою енергетичною вартістю роботи, гравітаційним розвантаженням тіла, позитивним впливом на функцію серцево-судинної та дихальної систем, наявністю стійкого ефекту загартовування. Вдосконалення майстерності плавців повинно відбуватися шляхом комплексного застосування додаткових засобів з урахуванням вікових і функціональних можливостей спортсменів. Досліджено вплив занять із плавання з застосуванням елементів аквафітнесу й інтервального гіпоксичного тренування на динаміку відновлення частоти серцевих скорочень (ЧСС) після дозованих фізичних навантажень циклічного характеру дівчат-плавчинь 11 - 12 років. Мета дослідження - визначення динаміки відновлення ЧСС після дозованих фізичних навантажень шляхом застосування в навчально-тренувальному процесі (НТП) плавчинь 11 - 12 років елементів аквафітнесу та методики інтервального гіпоксичного дихання (ІГД). Методи дослідження - педагогічне спостереження; педагогічний експеримент; фізіологічні методи; методи математичної статистики. У дослідженні взяли участь 62 спортсменки жіночої статі віком 11 - 12 років, спортивний стаж яких становив 2 - 3 роки. Протягом 24 тиж. на різних етапах дослідження вивчали динаміку відновлення ЧСС після дозованих фізичних навантажень в осіб, які застосовували в НТП елементи аквафітнесу й методику ІГД. Установлено, що застосування елементів аквафітнесу та методики ІГД із спортсменками основної групи прискорює відновлення показників ЧСС після навантажень циклічного характеру. Доведено ефективність комплексного застосування в заняттях плаванням елементів аквафітнесу й інтервального гіпоксичного тренування з плавчинями 11 - 12 років, що підтверджено прискоренням відновлення показників ЧСС після дозованих циклічних навантажень.