Викладено результати систематичного релігієзнавчого дослідження філософських засад екзистенціалізованої теології кінця XIX - початку XXI ст. Останню розглянуто у двох поставах: як практика екзистенціально-герменевтичного аналізу Святого Письма Р. Бультманом (концепція, впроваджена Дж. Маккуоррі), і як певний напрямок екзистенціалізації християнської теології, що розпочався працями С. К'єркеґора і досяг рівня вчень Г. А. Слейта та М. Вестфаля (концепція, впроваджена С. Л. Шевченком). Досліджено філософське підґрунтя релігійно-філософського та теологічного мислення С. К'єркеґора, К. Барта, М. Бердяєва, Р. Бультмана, Дж. Ваттімо, П. Тілліха, У. Гамільтона, Т. Альтицера й інших провідних теологів і релігійних філософів для визначення і теоретичного виокремлення спільних онтологічних, гносеологічних та антропологічних принципів. Проаналізовано вірогідність розподілу екзистенціальної теології на к'єркеґоріанське і гайдеґґеріанське спрямування, адекватність застосування терміну "екзистенціальна теологія" у визначенні екзистенціалізованої теології як відповідного тренду у розвиткові християнського теологічного мислення.

Досліджено історичну сутність і особливості формування концепту відчуження в дискурсі екзистенціальної та неомарксистської філософії XX ст. Виявлено історичний контур становлення філософського дискурсу відчуження в теоріях Ґ. Гегеля, К. Маркса, С. К'єркеґора, М. Гайдеґґера. Показано, що розвиток неомарксизму був зумовлений прагненням концептуального оновлення ортодоксального марксизму, одним із джерел якого і постала екзистенціальна філософія. Виявлено, що екзистенціалістська рецепція марксизму обмежувалася виміром індивідуальної свідомості та збереженням протиставлення сутності й існування в бутті людини. Зауважено, що критична герменевтика постмодерних модифікацій концепту відчуження дозволила встановити, що ключові напрями постмодерного мислення виросли на ґрунті концептуалізації відчуження в екзистенціальній та неомарксистській філософії.