Подаючи границі, котрими обмежена суцільна територія, населена українським народом, визначний український учений-географ Степан Рудницький, проводить українську етнографічну границю в частині, що межує з російською територією, через Курщину, Вороніжчину й Донщину. У Курщині йде вона повітами: Рильським, Суджанським, Обоянським, Корочанським та Старооскольським, охоплюючи частини їх суцільно населені українським народом. На Вороніжчині цю границю провадить через Городище, Шаталівку, Росош, Репіївку до устя Потудоня в Дін коло м. Коротояка, потім вздовж Дону на Ліски, Маслівку, Мечетку, Нижній Кисляй, Козлівку, Василівку, Бурлаївку, Красне, Пихівку, Банну. В Донщині — починається від Банної вздовж західньої межі Хоперського повіту на Гарячій і далі, охоплюючи третину земель Донщини. Подавши ці границі, він зазначує трудність точного їх визначення: «Границі поміж українською та московською етнографічною територією теж дуже трудні для докладного визначення — каже він. Не тому, щоб тут були переходові діялекти, як, наприклад, на білоруській границі. Навпаки — їх тут немає ніде. Українські й московські села, навіть части сел, дуже виразно від себе відділені, й немає ніякого сумніву, куди причислити їх населення. Трудність лежить у чімсь іншім. Гранична смуга між українським та московським живлом... почала густіше заселюватися щойно в XVII. і XVIII. віках. Колонізаційні струї українців, що плили з заходу на схід, перехрещувалися з московськими колонізаційними струями, що плили з півночі на південь. В результаті повстала довжелезна й широка мішана смуга, в якій зустрічаємо величезну кількість обусторонніх етнографічних півостровів і островів»

Мета автора цього нарису – звернути увагу на ті аспекти минулого, які ні для народницької, ні для державницької історіографій на мали ваги, а тим часом без їх витлумачення годі сподіватися, що стара Україна "скаже" правду про себе нашому сучасникові. Маю на увазі передовсім спробу звести історію з п'єдесталу науки про суспільство до рангу науки про людину в суспільстві. Суспільство, як і кожна структурована система, варте дослідницького інтересу, проте ключ до розуміння принципів його функціонування не може бути ні універсальним, ні наперед постульованим, бо система, утворювана "людским матеріалом", реалізує себе лише через конкретні – завжди різні в часі й просторі – вчинки людей. Тому спеціальна увага в цьому нарисі буде надана людині – колу її прав і обов'язків, способам (і причинам) групування в колективи, стереотипам поведінки та механізмові оновлення останніх у моменти зміни ціннісних орієнтацій, усталеним уявленням про справедливу владу і особистий обов'язок, про морально дозволене і про табуйоване, про ставлення до "своїх" і "чужих" тощо. На більш загальному рівні, відмовившись від звичних історіографічних образів "сусіда-загарбника", "підступного єзуїта" чи свого "запроданця", автор спробував пояснити ряд кризових смуг в історії України через призму глибинних внутрішніх перемін у згаданій системі стереотипних цінностей.

Автореферат дисертації присвячено питанням антропологічного складу та етногенезу українців. У ній вперше вводяться в науковий обіг антрополого-одонтологічні та дерматогліфічні дані, які значно розширюють коло джерел, необхідних для висвітлення даної проблематики. На підставі аналізу широкого комплексу морфо-фізіологічних ознак виділені антропологічні зони, що склались історично в результаті етногенетичних процесів на території України. Простежуються основні етапи цих процесів, розглядається роль окремих компонентів, які брали в них участь. Реконструйовано основні напрями давніх етногенетичних процесів на території України, в яких брали участь різні за походженням компоненти. Доводиться, що в Середній Наддніпрянщині простежується глибока лінія антропологічної спадкоємності населення, а саме: племена тшинецької культури доби бронзи — населення лісо-степової смуги скіфського часу — носії черняхівської культури — нащадки літописних полян — українці. Видання призначене історикам, етнологам, антропологам, археологам, мовознавцям, всім, хто цікавиться питаннями антропології та етнічної історії України.

У монографії розкривається правове становище єврейського населення в південноукраїнському регіоні, їх соціально-економічний стан у складі міського населення впродовж XIX − поч. XX ст. Предметом особливої уваги авторів є специфіка життєдіяльності єврейських громад у межах Миколаївсько-Севастопольського військового губернаторства. Розглядаються різні аспекти розвитку єврейської сільськогосподарської колонізації в Новоросійському краї, як унікального явища в історії східноєвропейського єврейства. Дослідження здійснено на широкому колі архівних матеріалів, правових та нормативних актів, преси та публіцистики. Книга адресована дослідникам, студентам, всім, хто цікавиться вітчизняною історією та краєзнавством.

  Текст у форматі PDF 15.73 Мб

  Текст у форматі PDF 15.36 Мб