Марсель Брион воскрешает в своей книге золотой век Вены - "счастливого города", предававшегося в ту эпоху изысканным наслаждениям. Здесь не умолкая звучала музыка, давались превосходные представления, устраивались ярмарки, гулянья, шествия, выступления бродячих фокусников и акробатов. В головокружительном вальсе, как во сне, проходила жизнь; венцы как будто жили, чтобы танцевать и умереть, задохнувшись от танца. Но не только о радостях венской жизни написана эта книга. Здесь подробно повествуется о закулисной истории Австрии от Иосифа II до Меттерниха, о появлении класса буржуазии и "царстве г-на Бидермайера", который мечтает о розовом с позолотой мире, но мечта которого прерывается революцией 1848 года, знаменовавшей конец блистательной эпохи.

У книжці «Післячорнобильська бібліотека: Український літературний постмодерн» Тамара Гундорова трактує українську літературу 1990-х років як літературу постмодерної епохи, складовими якої є неонародництво, неомодернізм і постмодернізм. За структурою книжка Гундорової далека від класичної історії літератури. Це збірка есеїв, написаних у доволі невимушеному стилі, не переобтяжена недоречними цитатами й термінологією. Доки пишеться академічна «Історія української літератури» у п’яти томах, Тамара Гундорова представила свій якісний, концептуальний, незаангажований і консолідований варіант історії української постколоніальної літератури або українського літературного постмодерну, поставивши поряд у своїй післячорнобильській бібліотеці тексти старих, молодих, які ще лишаються молодими, й молодих, що плавно стають старими, тексти тих, хто переживає «великий» і «малий апокаліпсис», любить Відень, Львів, Київ, Житомир, Харків і село як метафору, пише серйозні романи, переробляє серйозні на несерйозні й анекдоти на повісті.