Таємниця «літературного злочину», за який ліквідовано українських радянських письменників 30-х років, тривожила багатьох. Офіційне пояснення «терористи» від самого початку сприймалося, як крик злодія: «ловіть злодія!». Реабілітація 50-х років і видання їхніх «вибраних творів» не прояснювали нічого, а ще більше завуальовували таємницю. Аж ось в Парижі 1959 року виходить антологія творів і розстріляних і «перевихованих» і пропалих безвісти. З неї видно їхню головну вину перед сталінським режимом: вони прагнули зберегти письменницьку честь і національну гідність. Тут зібрано справді найкращі твори.