Археология - сравнительно молодая наука. Но тем не менее именно благодаря ей человечество смогло узнать многие тайны своего прошлого. Великие археологические открытия, сделанные на протяжении последних двухсот лет, позволили приоткрыть завесу над загадкой происхождения человека, восстановить историю древнейших цивилизаций Месопотамии, Египта, Средиземноморья и Америки, познакомиться с достижениями величайших культур древнего мира. Книга рассказывает об истории самых значительных археологических открытий, о раскрытых и пока еще нераскрытых тайнах древности.

Україна дала світу чимало яскравих і цікавих особистостей. І сто героїв цієї книги – лише дещиця з їх числа. Автори намагалися представити в ній найбільш видатні постаті минулого і сучасності, тих, хто своєю працею і талантами прославив країну, вплинув на хід її історії. «Нація виявляє себе не лише в людях, яким вона дає життя, але й у тім, яким людям вона віддає почесті, яких людей пам'ятає», – говорив Джон Кеннеді. Якщо звернутися до історичної пам'яті української нації, то протягом тривалого часу головними її символами незмінно залишалися Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Михайло Грушевський. При цьому варто зазначити: життєписи були настільки ідеалізовані й оповиті всілякими міфологічними нашаруваннями, що скоріше нагадували історичні архетипи, ніж біографії реальних людей. Тому, розповідаючи про цих видатних особистостей, автори прагнули зняти з їхніх портретів хрестоматійний глянець і познайомити читача з маловідомими фактами їхнього життя і діяльності. Іще більш далеким від історичної правди було представлено в біографічній літературі життєвий шлях таких державних і політичних діячів, як Іван Мазепа, Симон Петлюра, Нестор Махно, Степан Бандера. Тривалий час їхня роль в історії України викликала суперечливі оцінки, які робили з цих людей не національних героїв, а ізгоїв суспільства. Суперечки навколо них тривають і сьогодні, але навіть їхні супротивники не можуть не визнати того, що всі вони, безсумнівно, є неабиякими особистостями, які виявили чимало сили волі й мужності в найтрагічніші періоди життя країни. Донедавна українці вкрай мало знали про своїх видатних співвітчизників, які з різних причин були змушені залишити батьківщину. Більшість із них забуто. Така ж доля випала й тим, хто став жертвою сталінських репресій, представникам дисидентського руху, борцям за права людини в Україні. А тим часом саме ці люди сприяли зростанню авторитету української науки і культури далеко за межами країни. От чому в сучасній галереї видатних людей України гідне місце посідають Михайло Драгоманов і Олександр Архипенко, Серж Лифар і Володимир Винниченко, Дмитро Чижевський і Микола Бердяев, Василь Стус і В'ячеслав Чорновіл. Серед героїв цієї книги – не лише українці, але й представники інших національностей. Їхні імена тут не випадкові, оскільки для одних Україна була малою батьківщиною, інші тривалий час жили і працювали на українській землі вже в зрілі роки. Не можна не погодитися з російським ученим, академіком Д. Лихачовим, який стверджував, що «національні особливості зближують людей… а не вилучають їх із національного оточення інших народів, не замикають народи в собі». Тож не варто дивуватися тому, що в історичній пам'яті українського народу почесне місце завжди посідатимуть імена Шолом-Алейхема, Івана Айвазовського, Архипа Куїнджі, Миколи Пирогова, Іллі Мечникова, Сергія Прокоф'єва і багатьох інших видатних «неукраїнців». До речі, вони були набагато мудріші за деяких своїх нащадків і ніколи не відокремлювали свою долю від української землі і того народу, серед якого жили і діяли. Варто згадати хоча б рядки з листа М. Гоголя, адресовані А. О. Смирновій-Россет: «Скажу вам одне слово щодо того, яка в мене душа, хохляцька чи російська. Я сам не знаю, яка в мене душа. Знаю тільки, що ніяк би не віддав переваги ні малоросіянину перед росіянином, ні росіянину перед малоросіянином. Обидві природи надто щедро обдаровані Богом, і, як навмисно, кожна з них порізно містить в собі те, чого немає в іншій…» Ці слова, написані в середині XIX століття, залишаються актуальними й сьогодні.

Роман антиутопія Джорджа Орвелла "1984" є одною з найвизначніших книг 20-го століття. Це книга про наше ймовірне майбутнє, яке ми вже пережили у минулому. Даний переклад є першим повним перекладом цього твору українською мовою. Щодо мого перекладу, то я не професійний перекладач, навіть не шкільний філолог. Дану книгу я сприймаю як філософський трактат, тому переклади деяких назв та слів-термінів може відрізнятися від загальновживаного. Якщо у когось буде бажання поспілкуватися зі мною з приводу даного перекладу, або ж посприяти друкованому виданню даного перекладу чи підтримати подальше видання перекладів творів Джорджа Орвелла українською.

Vol. 2 : Canada West. - 1851. - 184 p.

  Текст у форматі PDF 1.67 Мб

The concept of toleration plays a central role in pluralistic societies. It designates a stance which permits conflicts over beliefs and practices to persist while at the same time defusing them, because it is based on reasons for coexistence in conflict - that is, in continuing dissension. A critical examination of the concept makes clear, however, that its content and evaluation are profoundly contested matters and thus that the concept itself stands in conflict. For some, toleration was and is an expression of mutual respect in spite of far-reaching differences, for others, a condescending, potentially repressive attitude and practice. Rainer Forst analyses these conflicts by reconstructing the philosophical and political discourse of toleration since antiquity. He demonstrates the diversity of the justifications and practices of toleration from the Stoics and early Christians to the present day and develops a systematic theory which he tests in discussions of contemporary conflicts over toleration.

War was a defining feature of the twentieth century. A vast percentage of the people of the last century were participants or victims in one way or another of the endless stream of civil and interstate wars that characterized this era. These wars and their consequences were accompanied by unprecedented levels of ethnic cleansing and genocide. I am just old enough to remember WorldWar II, which had a profound impact onmy choice of career, discipline and research agenda. I have authored numerous books and articles on various aspects of conflict management and resolution. I have written about intelligence failures and bad crisis management responsible for wars. More recently, in A Cultural Theory of International Relations, I use the origins and dynamics of ancient and modern wars to elaborate and evaluate a broader set of arguments about systematic variation in the propensity and character of cooperation, conflict and risk-taking. In this book, I turn to war itself, with the goal of analyzing its causes in the past and the likelihood that they will diminish as motives for war in the future.

У монографії аналізується стан дослідження історико-культурної спадщини України, актуальні питання охорони і збереження пам’яток. Основна увага приділена аналізу досвіду і проблемам підготовки «Зводу пам’яток історії та культури України» — одному із найбільш масштабних проектів у галузі культури, направлений на вивчення і осмислення історичного минулого, охорону, збереження і популяризацію культурного надбання, формування колективної пам’яті народу. Висвітлюється досвід підготовки Зводу в пострадянських країнах, організаційні питання, наукові засади створення 28-томного енциклопедичного видання, присвяченого історико-культурній спадщині України. Розглядається підготовка «Зводу пам’яток історії та культури України» в регіонах. Видання розраховане на всіх, хто цікавиться і вболіває за долю історико-культурної спадщини України.

В Україні тоталітарні режими Гітлера і Сталіна вчинили величезні злочини – Голодомор, Великий терор, Голокост. Як усе це сталося? Що повинні знати проці події громадяни України та інших держав Європи? Як викладати цю пробле-матику? Це теми, на яких зосереджувалась конференція «Злочини тоталітарних режимів вУкраїні: науковий та освітній погляд». Попри те, що останнім часом с еред науковців точиться дискусія щодо порівняння злочинів двох тоталітаризмів в історії України, висновки цих інтелектуальних змагань та наукових спорів поки що не потрапляють до навчальної літератури чи, принаймні, не публікуються окремими збірками статей. Проте в сучасному українському суспільстві є цілковите розуміння необхідності побудови правдивої картини історії України ХХ століття, включення її в європейський контекст, історичної оцінки жахливих геноцидів цього періоду. Сподіваємось, що видання знайде читачів – науков- ців, освітян та всіх, хто цікавиться важливим тоталітарним минулим України та Європи, і що ця збірка сприятиме ґрунтовнішому продовженню дискусії в українському суспільстві щодо концепції його історичної пам’яті.

Використовуючи велику кількість невідомих архівних документів, різних ухвал органів більшовицької влади РСФРР і УСРР у 20-х - 30-х роках, автор простежує процес дозволеного комуністичною партією на певний період відродження української духовності на етнічних землях нашого народу і там, де він освоїв величезні простори незайманих територій. Розрахована па викладачів і студентів історичних факультетів вузів, учителів, усіх, хто цікавиться минулим України.

  Текст у форматі PDF 4.60 Мб

Пропонована наукова праця розглядає розвиток єврейської громадсько‐політичної думки в Україні у історичній ретроспективі минулого століття, а також аналізує сучасні тенденції розвитку суспільної діяльності українського єврейства на початку ХХІ століття. Колективна монографія розрахована на політологів, істориків, студентів гуманітарних спеціальностей, усіх, хто цікавиться дослідженнями в царині української юдаїки.

Пропонована наукова праця розглядає розвиток єврейської громадсько-політичної думки в Україні у історичній ретроспективі минулого століття, а також аналізує сучасні тенденції розвитку суспільної діяльності українського єврейства на початку ХХІ століття. Колективна монографія розрахована на політологів, істориків, студентів гуманітарних спеціальностей, усіх, хто цікавиться дослідженнями в царині української юдаїки.

Постать Івана Скоропадського донині залишалася малодослідженою в вітчизняній та зарубіжній історіографії. В цій праці зроблено спробу певної "реабілітації" гетьмана на більш глибокому аналізі тогочасних джерел, а також вивчення внутрішньої ситуації в країні крізь призму зовнішніх факторів, що її зумовлювали. Для науковців, викладачів, студентів, усіх, хто цікавиться історичним минулим України та її визначними діячами.

  Текст у форматі PDF 1.32 Мб

Т. 1 : Від найдавнішого часу до кінця 18 ст.. - 216 с.

Це видання — популярну ілюстровану енциклопедію з історії України — укладено на основі найновіших досягнень історичної думки. В ньому подано короткі характеристики видатних діячів минулого, розглянуто значну кількість подій, явищ, пам'яток літератури, історії та культури, починаючи з давніх-давен і до кінця 18 ст. Краще осягнути багатовікову історію нашої держави допоможуть численні ілюстрації, карти, схеми. Видання призначене широкому загалу читачів, які бажають поглибити свої знання. Матеріали з початку 19 ст. і до наших днів увійдуть у 2—3-й томи.

Благонадійні в 1940-х чи 1950-х роках підручники, романи, опери, картини нібито безнадійно застаріли, а грізні викривальні постанови ЦК КПРС «у галузі культури» припали пилом. Та все-таки події, що їх аналізує канадський історик з Університету Вікторії Сергій Єкельчик, сьогодення стосуються безпосередньо. Утверджені за тих часів концепції дружби народів СРСР та українсько-російського братерства чинні у політичному дискурсі дотепер. Ба більше, зужиті ідеологеми тяжіють і над найзатятішими опонентами всього «совєтського» в сучасній Україні: ті також вірять в об’єктивне існування нації як органічної спільноти й так само уявляють історію як природний лінійний розвиток нації на шляху до здобуття державности (тільки справжньої, а не у формі «Української РСР»). Концепція «возз’єднання» України з Росією 1654 року вже великою мірою скомпрометована, але й далі живе поняття «возз’єднання» всіх українських етнічних земель у складі Української РСР протягом 1939–1945 років, – а саме сталінські ідеологи вперше описали ці події такою мовою. Цю книжку, що її вперше надрукувало видавництво Торонтського університету у 2004 році, присвячено репрезентаціям минулого в українській науці та культурі сталінського часу. Автор підважує стереотипні уявлення про сталінізм як всеохопну й дієву диктатуру й на основі численних архівних джерел аналізує обмеженість і часту неефективність державного контролю над культурою, важливу роль української інтеліґенції у виробленні радянської моделі історичної пам’яті та можливість «прочитати» ідеологічно витримані твори в українському патріотичному дусі. Було би спрощенням думати, доводить Сергій Єкельчик, що тогочасні російсько-українські стосунки – однобічний диктат «старшого брата». Вони насправді становили складну систему контролю, компромісів і конвенцій, до якої активно залучалися тогочасні українські інтелектуали. Попри твердження цілої пострадянської української історіографії, сталінський варіянт української культури не був результатом придушення «природних» національних почуттів місцевої інтеліґенції. Республіканська бюрократія та інтеліґенція, які інтерпретували туманні, проте потужні сиґнали з Кремля, були, як запевняє дослідник, головними гравцями у формуванні сталінської історичної уяви, а шістдесятники підхопили відновлення національного наративу не тому, що були вродженими націоналістами, а тому, що виросли в сталінській імперії пам’яті, а ця імперія не змогла виробити ненаціональної версії минулого.