Історія Кримського ханства вперше розкривається на основі широкої джерельної бази від початку XIII і до кінця XVIII ст. Проаналізовано його витоки (держава Чингіз-хана, Золота Орда), утвердження як самостійної держави, перебування під протекторатом Оттоманської Порти, злет і руїну у XVIII ст. Розглянуто загальні описи Кримського ханства, його території, людності, державного устрою, соціальної структури. Особливу увагу звернено на складні українсько-кримські відносини. Підсумовує книгу джерельний матеріал з міжнародних угод та договорів, котрий окреслює політичний статус Кримського ханства на різних етапах його існування.

Цього року виповнюється 60 років від дня закінчення Другої світової війни, зокрема 9 травня Україна і весь світ відзначали день Перемоги над нацистською Німеччиною. Нашій країні ця війна принесла надзвичайно багато жертв. У першу чергу це стосується саме українського народу. Друга світова війна для українців почалась ще навесні 1939 року, коли було знищено незалежну Карпатську Україну, а закінчилась майже в середині 1950-х, коли остаточно було придушено повстанський рух в Західній Україні. Великих втрат зазнали й інші народи нашої країни, в першу чергу євреї цигани, які стали об’єктом цілеспрямованого нацистського геноциду. В ці сумні дні ми маємо згадати також тих, хто протягом війни був підданий масовим репресіям та примусовому виселенню з боку радянської влади (українці, поляки, кримські татари, німці, греки, вірмени, румуни тощо). Численними жертвами цивільного населення супроводжувалися український і польський національно-визвольні рухи. Взагалі, складні питання історії народів України під час Другої світової війни потребують всебічного фахового обговорення і комплексного наукового дослідження. Але задля цього треба усвідомлювати, що дослідження настільки гострих і актуальних питань завжди знаходиться під тиском зовнішніх позанаукових чинників. На жаль, суб’єктивні фактори впливають на науковий процес, починаючи від вибору теми дослідження і відбору історичних фактів і закінчуючи трактуванням історичних подій і оцінкою історичних явищ. Наслідком цього є продукування нових історичних міфів. На перешкоді цьому, по-перше, має стати індивідуальна і колективна наукова рефлексія, а по-друге, наукова спільнота повинна напрацювати певні механізми, які здатні знівелювати дію суб’єктивних чинників. Ці механізми слід задіяти вже на етапі планування дослідження і продовжуватись після появи його друкованих результатів, тобто в процесі публічного рецензування і громадського обговорення.

В пропонованій праці вперше в українській історіографії розглядається проблема спільності історичної долі України і Криму з найдавніших до новітніх часів. Спираючись на існуючі, в тому числі маловідомі, джерела автор розвінчує ряд міфів і стереотипів, що закріпилися в масовій свідомості та почасти побутують в науковій літературі щодо Криму як «исконно русской территории», історії та етногенезу корінного кримськотатарського населення півострова, «законності» передачі Криму Україні тощо. Аргументи на користь авторської позиції читач знайде і в документальних додатках, частина з котрих публікується вперше.

У праці розглядається становлення і розвиток системи освіти кримських греків після переселення до Північного Приазов’я. Показана роль елліністичних традицій у формуванні національної школи в Маріуполі і грецьких селах у першій половині XIX ст., а також висвітлено негативний вплив русифікації в галузі культури і освіти, що спричинився до ліквідації національних навчальних закладів маріупольських греків наприкінці XIX ст.