Думи і кобзарське мистецтво, які досягли найвищого розквіту в козацьку епоху, і сьогодні становлять значний інтерес як для науковців, так і для шанувальників музичної і словесної традиційної культури. Намагання зберегти їх - чи то через аудіо записи з раритетних архівних матеріалів, чи то через писемні джерела, є цілком природним явищем. Козаччина, козацькі думи, кобзарське мистецтво - органічна частина національного менталітету. І в яких формах - духовних і мистецьких - вони б не проявлялися, цілком очевидно, що це свідчення нетлінної віри в ту історичну дійсність, яка, хоч і не повториться, але залишиться національною гордістю для майбутніх поколінь. Хоча сьогодні й немає вже того соціально-культурного середовища, яке плекало епічну традицію, проте діяльність поодиноких ентузіастів переконливо доводить потребу збереження української епічної традиції.

Київська Козаччина 1855 — масові сел. виступи в Київській губернії за відновлення козацтва як сусп. стану і військ. формування. Приводом до них стало опублікування під час Кримської війни 1853—1856 маніфесту імп. Миколи I, що передбачав створення рухомого держ. ополчення. По Київщині, де ще свіжими були згадки про запороз. козацтво, почали поширюватися чутки, нібито тих, хто запишеться в ополчення («у козаки»), буде звільнено від кріпосної залежності (див. Кріпацтво) і вони одержать поміщицькі землі та майно. Бажаючі покозачитися примушували священиків та ін. письменних людей складати списки «вільних козаків», а записавшись у ці списки, відмовлялися відробляти панщину і виконувати розпорядження місц. адміністрації, створювали власні органи самоврядування («сільські громади») і вибирали собі ватажків (відомі імена окремих з них: Василь Бзенко, Іван та Микола Бернадські, Яків Романовський, Михайло Гайденко, Корній Захарченко). Почавшись у лют. 1855 у Васильківському повіті, рух за покозачення в берез.—квіт. охопив понад 500 сіл і містечок у 8 із 12 повітах Київ. губернії (Таращанському, Васильківському, Київському, Звенигородському, Черкаському, Уманському, Сквирському, Канівському). На придушення «козаччини» уряд кинув регулярні війська і поліцію. У кількох селах і містечках сталися криваві сутички, найзапекліше протистояли військам і поліції покозачені селяни у Биковій Греблі (Васильківський пов.; нині село Білоцерківського р-ну), Березні (Сквирський пов.; нині село Володарського р-ну; обидва Київ. обл.), Корсуні (нині м. Корсунь-Шевченківський) і Таганчі (Канівський пов.; нині село Канівського р-ну Черкас. обл.). Однак сили були нерівними. Селяни змушені були скоритися.

Т. 1 : До початку XI віка. - 1991. - 736 с.

Ця книга - захоплююча розповідь про славетну історію козацької січі від витоків і до зруйнування її російським царатом. У книзі вміщено портрети гетьманів україни. Призначена всім кого цікавить історія україни, та зокрема доба козаччини.

Т. 1. - 564 с.

Літопис Г. Грабянки — один з найяскравіших і найцінніших творів українського літописання. Закінчений у 1710 р., він користувався великою популярністю і тривалий час поширювався у багатьох списках. У центрі уваги Літопису події визвольної війни 1648 — 1654 рр., яскраві описи козацьких битв. Вперше перекладений із староукраїнської на сучасну мову.

Хрестоматія складена у відповідності до програми з історії України, підготовленої кафедрою української історії та етнополітики Київського університету ім. Т. Шевченка. Це збірник документів і матеріалів, які, на думку укладачів, доцільно використовувати студентам неспеціальних факультетів у процесі вивчення вітчизняної історії. Матеріали хрестоматії згруповано за темами. До кожної теми подано короткі пояснення наукового і методичного характеру. Здебільшого документи перекладені на сучасну українську мову. Застарілі, не зрозумілі для неспеціалістів слова, терміни і поняття роз’яснюються у примітках. Там же уточнюються деякі складні, а також мало відомі широкому загалу обставини, факти і події, що згадуються в документах.

Вип. 1. - 1993. - 166 с.

Aвтoр цiєї книги - фpанцyзький oфiцep. 1645 poкy вiн кoмандyвав загoнoм кoзaкiв, якi були зaвербoвaнi францyзьким ypядoм в Укpaїнi. Загiн запopожцiв бpав yчасть в oблoзi Дюнкеpка пiд чaс Tpидцятилiтвьoї вiйни. У 1653 -1663 pp. П'ep Шeвальє написав poзвiдки пpo Українy, кoтрі нe втpатили пiзнавальнoгo знaчення й у нaш час.

ГЕРАСИМЧУК (ГАРАСИМЧУК) Василь Іванович (10.01.1880, с. Ільковичі нині Сокальського р-ну Львів. обл. – 01.09.1944, м. Львів) – дослідник історії української козаччини, археограф. Учень М. С. Грушевського. Член НТШ (1903). 1900–04 – вчився на філософічному фак-ті Львів. ун-ту. 1904–05 – служив у австрійському війську. 1905–06 – працював в Археографічній експедиції НТШ у Кракові, Варшаві, Петербурзі над збиранням документів до історії Руїни 1657–1667. 1906–14 викладав в гімназіях Станіслава, Перемишля, львівській жіночій учительській семінарії, працював над підготовкою документів з історії козаччини (видані не були). Докт. дис. «Іван Виговський і Юрій Хмельницький» (1912). Під час Першої світової війни знаходився при війську. З 1919 на педагогічній роботі: спочатку професор Львів. укр. ун-ту, з 1920 – викладав в гімназії м. Стрия. 1925–30 співпрацює з Історичними установами М. С. Грушевського у ВУАН: з 1925 член Комісії для вивчення історії Західної України, з 1927 – дійсний член Археографічної комісії, з 1928 – дійсний член Науково-дослідної кафедри історії України у Києві. З 1929 – дійсний член Історичної секції ВУАН. 1927–29 працював в археографічній експедиції, повторно збирав і копіював загублені акти до 1651–1665 рр., готував їх до друку. Однак 1931 друк був припинений, збірка документів удруге загубилася. Її невелика частина була видрукувана 1994 р. під назвою «Матеріали до історії козаччини ХVII віку». На початку 1930-х переїхав до Львова, де викладав у гімназіях. 1940–1941 – с. н. с. Львів. відділу Ін-ту історії України АН УРСР, досліджував початки державності на західноукраїнських землях до Х ст., боротьбу українського народу проти експансії Польщі, Криму і Туреччини у 1660–1700 рр. й політичне життя в Західній Україні у 1850–1914 рр. Під час німецької окупації 1941–44 – співробітник укр. видавництва. Рукописи зберігаються у ЦДІА України у м. Львові.

Публікацію одинадцяти коротких документів, пов’язаних з постаттю Богдана Хмельницького, що зберігаються у рукописних збірках Варшави, Кракова і Курніка, можна вважати своєрідним доповненням до збірника “Документи Богдана Хмельницького” (1961). Ці джерела охоплюють період від 1648 до 1657 рр. та стосуються відносин козацької України з урядами Польщі, Великого князівства Литовського, Кримського ханства та Оттоманської Порти, а також відображають внутрішню політику Війська Запорозького, зокрема щодо втихомирення козацьких виступів межі 1648-1649 рр.

Видання присвячене характеристикам українського козацтва, створеним істориками Речі Посполитої останньої третини XVI - середини XVII ст. (з часів першого безкоролів’я 1572-1575 pp. до Переяславської ради 1654 p.). Добірку склали фрагменти з праць Я.А.Красіньського, С.Оржельського, Р.Гейденстейна, Й.Бєльського, Б.Папроцького, С.Любеньського, Ш.Старовольського, П.Пясецького, А.М.Фредра. Уривки подаються мовою оригіналу та в українському перекладі (до оригінальних текстів додані і класичні польські та російські переклади - традиційно вживані в історіографії), їх також супроводжує коротка нота про автора та твір, з якого вони походять. Для науковців, викладачів і студентів, усіх, хто цікавиться джерелами з історії українського козацтва.