Лоначевский (Александр Иванович) — собиратель малорусских народных песен и этнограф; р. в 1841 г., учился в киевском унив., был учителем в зап. крае. Собранный им ценный этнографический материал помещен в сборнике «Песни про кохання» (Киев, 1864), изданном Лавренко. В 70 гг. Л. редактировал произведения народного творчества, помещавшиеся в «Записках» киевского отдела географич. общества.

Эпоха западноевропейского барокко богата достижениями и открытиями. Среди них - появление симфонического оркестра, с которым связаны новые пути развития музыкального языка, принципов формообразования и судеб музыкальных жанров. Однако появление оркестра породило проблему, которая остается актуальной и поныне. Суть ее в определенном несоответствии требований полифонической музыки возможностям оркестра, призванного с наибольшим художественным успехом воспроизводить именно гомофонную по складу и фактуре музыку. Представленный анализ выполненной Буслером оркестровой транскрипции баховской фуги показывает такой путь, при котором сохраняются и особенности фуги, и выразительность оркестрового звучания.

Ч. 1 : Теорія. - 1898. - 110 с.

Книга посвящена изучению гармонии и контрапункта.

Учение, изложенное в настоящем труде, является более точным, простым и доступным, вследствие применения элементарных алгебраических приемов к контрапунктическим комбинациям и замены словесного изложения некоторых существенных правил условными знаками. Это дало автору возможность принять в соображение наибольшую массу подлежащих рассмотрению явлений, подчинив их небольшому сравнительно числу общих правил. Автор много лет применял отдельные части этой теории в классе контрапункта московской консерватории, стараясь упрощать то, что затрудняло учащихся и нередко пользовался высказываемыми ими соображениями. Настоящая книга есть исследование подвижного контрапункта старого письма во всем объеме. Пользуясь ей как учебником, преподающий должен сам определить то, что нужно ученикам, от того, что составляет подробное развитие предмета. Автор посвящает эту книгу памяти Г. А. Лароша, статьи которого (особенно "Мысли о музыкальном образовании в России") имели большое влияние на направление его музыкальной деятельности.

Дана праця є нарисом про життя і творчість видатного українського композитора, піаніста, диригента, педагога, збирача пісенного фольклору Миколи Віталійовича Лисенко. Книга має декілька розділів. Перший розглядає саму суть української народної пісні, її не тільки естетичну, але й історичну вагу. Інші три розділи описують творчий шлях Миколи Віталійовича, його внесок в українську культуру, ставлення суспільства до композитора.

Василь Олександрович Барвінський (20 лютого 1888, Тернопіль — 9 червня 1963, Львів) — композитор, піаніст, музичний критик, педагог, диригент, організатор музичного життя. Визначний представник української музичної культури XX століття. Провідний діяч Союзу українських професійних музик.Син Олександра та Євгенії, брат Богдана Барвінських. Доктор мистец­твознавства (1940), почесний доктор Українського університету в Празі (1938).

Дана книга є працею українського музикознавця та фольклориста Миколи Грінченка. Вона присвячена історії української музики, її розвитку та становленню. За словами самого автора, він мав на меті “подати хоч в стислому виді більш-менш повну картину музичного життя українського народу, і тим самим допомогти громадянству свідомо поставитися до явищ нашого культурного музичного життя”. Розглядається, як народна українська музика (з описом та зображеннями інструментів), так і церковна (різних діб), світська музика.

Дане видання є працею українського музикознавця-фольклориста Климента Квітки. Вона присвячена баладі про покритку, яка втопила свою дитину, її значенню в українському фольклорі та варіаціям цього твору у різних регіонах України. Автор наводить приклади з різних текстів і проводить порівняльний аналіз. Публікація “Українські пісні про дітозгубницю” є певним продовженням дослідження, розпочатого Володимиром Гнатюком (“Пісня про покритку, що втопила дитину”) та Леонідом Білецьким (“Історія баляди про покритку, що втопила дитину, в слов'янському фольклорі”).

Автор стремится к психологическому обоснованию своих эстетичиских взглядов и в то же время выдвигает ряд важных положений, касающихся восприятия музыки, в т.ч. вызываемых музыкой пространственных ассоциаций.

Дана публікація є збіркою народних пісень, присвячених класовій боротьбі (проти панської влади тощо). В даному контексті, ці пісні використані для підтримання революційного духу і прославлення комуністичного ладу. Окрім відомих народних пісень (таких як “Тече річка невеличка”, “Розпрягайте, хлопці, коні”) у збірці присутній україномовний “Інтернаціонал”, а окремий розділ присвячений поезії Тараса Григоровича Шевченка. Деякі з наведених “пролетарських” народних пісень здаються написаними на замовлення під виглядом фольклору (як часто робилося задля популяризації комуністичних ідей).

Метою видавництва “Мистецтво”, яке опублікувало цю збірку провідних статей з газет “Правда”, “Комуніст”, “Комсомольская правда”, “Вісті” та “Кіно” було допомогти всім робітникам культурного фронту в їх боротьбі за велике мистецтво соціалістичного реалізму. Статті розсортовані по тематичних розділах, таких як музика, архітектура, кіно, театр, образотворче мистецтво і містять здебільшого критичні відгуки про тогочасні витвори мистецтва, які не відповідають канонам соціалістичного реалізму.