«Российская грамматика» — одно из главных филологических сочинений М. В. Ломоносова и одно из важнейших по значимости в истории русской филологии. Первая печатная (типографски изданная) русская научная грамматика на родном языке. Ломоносов начал работать над «Российской грамматикой» в 1749 г. 20 сентября (по ст. стилю) 1755 г. Ломоносов преподнёс перебеленную рукопись РГ великому князю Павлу Петровичу. Из печати книга (тираж — 1200 экз.) вышла в январе 1757 г. На титульном листе 1-го изд. указан не год выхода «Российской грамматики» в свет, а 1755 г. Аналогично — 1755 годом — помечены и все последующие издания «Российской грамматики» XVIII в.: 2-е изд.(1765), 3-е (1771), 4-е (1777), 5-е (1784). В 1764 г. в Петербурге «Российская грамматика» вышла в переводе на немецкий язык.

“Грамматика малороссийского наречия, или грамматическое описание существеннейших отличий, отдаливших малорусское наречие от чистого российского языка», автором якої був Олексій Павлович Павловський, протягом тривалого часу була єдиним посібником у цій галузі і відіграла значну роль як у розвитку української літературної мови, так і у розвитку україністики. Про граматику О. Павловського існує значна література, проте й досі лишається незіпсованим ряд питань, що стосуються цієї важливої праці з українського мовознавства та особи її автора, зокрема: хто був О. Павловський, де він учився, який мав фах, де працював, коли і на підставі яких матеріалів була написана його граматика, чому ця праця була видана аж через 13 років після того, як у 1805 р. автор подав ЇЇ на розгляд Академії Російської, чому її не видала Академія (як відомому 1818 р. книга була-надрукована у приватній друкарні) і т. ін.

Если бы я предпринялъ описать все то, что можно найти любопытнаго об малой Россіи для человЂка ищущаго въ малЂйшихъ вещахъ безконечно великихъ слЂдовъ премудрости Божїя; то предпрїятїе мое требовало бы не одного года. Подробное описанїе древняго и нынЂшняго, физическаго и нравставеннаго состоянія страны сея составило бы превеликую книгу. Всякъ знаетъ, что она имЂла прежде своихъ собственныхъ ВладЂтелей, была раздЂляема такъ, какъ и другїя области нынЂшней Россїйской Имперїи, на Княженїя и УдЂлы, послЂ того на Воеводства и ПовЂты, потомъ на Полки и ПовЂты, потомъ на НамЂстничества и УЂзды, а наконецъ, во исполненїе благословеннаго опредЂденїя управляющихъ всЂми Россїями судебъ, раздЂлена на Губерніи и ПовЂты же, или УЂзды. Всякъ знаетъ, что Малороссїяне всЂмъ другимъ Славенамъ единоплеменны, и сохранили по нынЂ нЂкоторые свои обряды и суевЂрїя, свойственныя каждому народу до толЂ, пока онъ образуется просвЂщенїемъ. Всякъ знаетъ и то, сколь много они даже по сїе время отличаются отъ всЂхъ другихъ народовъ, и даже отъ своихъ единоземцовъ, одЂянїемъ, языкомъ и многими другими свойствами, которыя отчасти описаны въ разныхъ Исторіяхъ, Землеописаніяхъ, Путешествіяхъ и Запискахъ. СлЂдственно довольно будетъ для меня положить на бумагу одну слабую тЂнь исчезающаго нарЂчїя сего близкаго по сосЂдству со мною народа, сихъ любезныхъ моихъ соотчичей, сихъ отъ единыя со мною отрасли происходящихъ моихъ собратьевъ.

Богословский учебник по еврейской грамматике

В книге чешского филолога Индриха Нидерле представлена грамматика древнегреческого языка. Книга состоит из трех разделов. В первом разделе "О звуках" исследуются буквы (гласные, согласные, их изменения) и слоги (количество слогов, ударение, деление слов на слоги). Во втором разделе "Об изменении слов" изучается склонение и спряжение различных частей речи, в этом же разделе автор рассматривает гомеровское наречие, язык Геродота, а также язык трагиков и ямбический триметр. Раздел третий "Об образовании слов" посвящен исследованию производства слов и образования сложных слов, автор рассказывает как об образовании слов вообще, так и о производстве отдельных частей речи. В конце книги содержатся греческий и русский указатели. Данная книга была впервые издана в России в 1879 году, обработанная ее переводчиком И.И.Мейером для преподавания в русских гимназиях. Книга была одобрена ученым комитетом Министерства народного просвещения как руководство по греческому языку для гимназий и прогимназий. Книга рекомендуется специалистам - античникам, преподавателям языков и общего языкознания, студентам филологических вузов, а также лицам, самостоятельно изучающим древнегреческий язык.

Автор книги, професор університету св. Володимира, начальник Київської Фундуклеєвської жіночої гімназії, у цьому виданні переймається проблемами створення муніципальних музеїв у містах, а саме серії пам'ятників під назвою “Історичний шлях”. Линниченко розглядає, які українські історичні діячі заслуговують на встановлення їм пам'ятника, а які ні (і чому), суперечки, що виникли з приводу найбільш неоднозначних історичних постатей. Аналізується розміщення цих пам'ятників у місті, через конкретні історичні факти пояснюється необхідність встановлення певного монумента у певному місці.

Підручник Євгена Тимченка (1913), у якому за чіткою системою із залученням багатого фактажу грунтовно опрацьовані фонетика та морфологія української мови.

«Українська граматика» Є. Тимченка (1866-1948) тричі перевидавалася за життя автора. Книга містила ряд вступних зауважень, де йшлося про предмет граматики і її поділ на частини, про звуки й літери, українську азбуку, категорії слів (частини мови), серед яких, між іншим, виділялися речівники (ймення річеве - іменник), прикметники, числівники, займенники, часівники (дієслова), прислівники, злучники (сполучники), прийменники, вигуки, про будову слів, наголос. Далі було викладено фонетику, морфологію з докладним цілісним оглядом словотворення і словозміни, а в кінці розглянуто правопис. На свій час граматика Є. Тимченка була найповнішим систематичним викладом української граматики, особливо словотвору та фонетики. Щоправда, своїх сучасників вона дивувала тим, що була видана західноукраїнським правописом - «желехівкою», хоч у другому виданні автор вніс у правопис деякі зміни, зокрема, перестав вживати літеру ї після м'яких приголосних.

Дана праця належить мистецтвознавцю Шміту Федору Івановичу. Він не тільки загалом розглядає питання необхідності вивчення мистецтва, не тільки описує загальний стан його дослідження, але й більш детально зупиняється на окремих його видах, як наприклад на архітектурі (зокрема храмовій). Окремі розділи відводяться таким елементам архітектури, як розпис, різьблення, інші способи внутрішнього оздоблення храмів.