Розглянуто основні словотвірні критерії поділу відіменних дериватів на типи та підтипи, закономірності творення дієслівних одиниць, продуктивні та непродуктивні словотворчі суфікси даного періоду із врахуванням їх продуктивності у наступні періоди функціонування мови. Встановлено загальні закономірності розвитку словотвірної системи староукраїнського дієслова. Наведено результати порівняльного аналізу матеріалів попередніх періодів розвитку мови і сучасної української літературної мови, споріднених мов та діалектних матеріалів української мови.

Рассмотрены основные словообразующие критерии деления отыменных дериватов на типы и подтипы, закономерности образования глагольных единиц, продуктивные и непродуктивные словообразующие суфиксы данного периода с учетом их продуктивности в следующие периоды функционирования языка. Установлены общие закономерности развития словообразующей системы староукраинского глагола. Приведены результаты сравнительного анализа материалов предыдущих периодов развития языка и современного украинского литературного языка, сродненных языков и диалектных материалов украинского языка.

Теоретично обгрунтовано статус та основні ознаки множинних іменників як номенів з неповною числовою парадигмою в українській мові. Визначено словотвірну структуру й особливості семантики номінацій дослідженого типу. Описано динаміку лексико-словотвірних типів множинних найменувань у різні періоди нової української мови, визначено ступінь дериваційної активності мотивувальних основ. Встановлено функціональні особливості плюральних формантів. Визначено продуктивність досліджених словотвірних типів і виявлено чинники, що впливають на її формування. Розглянуто специфіку вживання даних дериватів у різностильових джерелах нової української мови, встановлено основні тенденції та закономірності розвитку словотвірної підсистеми множинних іменників протягом останніх трьох століть.

На базі староукраїнських пам'яток XVII - XVIII ст. різних стилів і жанрів з території Середньої Наддніпрянщини досліджено морфологічну будову неособових дієслівних утворень (інфінітива) і парадигму дієвідмінюваних дієслів. Проаналізовано засоби вираження дієслівних форм, простежено динаміку їх формування. Встановлено хронологічні межі вживання дієслівних форм, їх функціональне навантаження та частотність фіксацій. Визначено місце аналізованих формовживань у сучасній українській літературній мові. З'ясовано, що в середньонаддніпрянському говорі XVII - XVIII ст. загалом уже склалася система дієслівних форм, близька до сучасної.

Розкрито проблеми походження іменникових конфіксів і їх варіантів. На матеріалі, виявленому в писемних пам'ятках і говорах української мови, досліджено розвиток функцій конфіксальних форматів від праслов'янської доби до сучасності. Визначено динаміку конфіксальної підсистеми іменника в строукраїнській та новій українській мові.

Наведено результати дослідження походження суфікса -ина та його варіантів, проаналізовано розвиток його функцій від найдавніших часів до сучасності, зокрема, в праслов'янській мові, визначено лексико-словотвірні типи (ЛСТ) іменників на -ина в давній руськоукраїнській мові ХІ - ХІІІ ст., динаміку ЛСТ в староукраїнській та новій українській мові.

Приведены результаты исследования происхождения суффикса -ина и его вариантов, проанализировано развитие его функций от древнейших времен до современности, в частности, в праславянском языке, определены лексико-словообразовательные типы (ЛСТ) существительных на -ина в древнем русскоукраинском языке ХІ - ХІІІ ст., динамика ЛСТ в древнеукраиском и новом украинском языке.

На підставі опрацьованого фактичного матеріалу перехідні дієслова кокретної фізичної дії (КФД) класифіковано за лексико-семантичним принципом. Проаналізовано лексико-семантичні підгрупи з загальним значенням "здійснювати конкретний вид діяльності" лексико-семантичний ряд (ЛСР на позначення процесів суспільно-виробничої, побутової та обрядової сфер) і лексико-семантична підгрупа (ЛСП) з загальним значенням "досягати результату дії" (ЛСР із семантикою "створювати об'єкт", "пошкоджувати об'єкт" і "руйнувати об'єкт"). Розглянуто вияв імпліцитної й експліцитної перехідності в межах кожної ЛСП, визначено типи й умови реалізації імпліцитної перехідності, зафіксовано синтаксичні конструкції та структурні моделі з перехідними дієсловами КФД, зокрема подано різновиди значень акузатива та генетива та репрезентовано лексико-семантичну групу об'єктів дії - іменників, які уточнюють семантику аналізованих лексем.

Узагальнено різні погляди на частиномовний статус сполучника та службових слів загалом. Висвітлено історію становлення сучасної назви "сполучник" у граматиках українських науковців-словесників XVI - XXI ст. Простежено формування системи сполучників в українській мові XVI - XVII ст., а також шляхи поповнення їх складу. Указано на походження сполучників, на тип синтаксичного зв'язку, який вони передають, на місце вживання між синтаксичними одиницями в простому та складному реченнях. На широкому фактичному матеріалі - різножанрових писемних пам'ятках української мови XVI - XVII ст. - проаналізовано динаміку використання сурядних і підрядних сполучників на тлі інших слов'янських мов того часу. Виявлено зв'язок сполучників із синтаксичною організацією текстів. З'ясовано, які сполучники увійшли у словниковий склад сучасної української літературної мови, а які збереглися в діалектному мовленні.

Розвідка продовжує цикл статей про перехідні дієслова конкретної фізичної дії, зафіксовані в українських пам'ятках XVI - першої половини XVII ст. У мові досліджуваних текстів виявлено та проаналізовано імпліцитно перехідні дієслова КФД, для яких характерна відсутність об'єкта дії без зміни семантики.

Розглянуто різні погляди українських мовознавців на поняття "префікс", починаючи з XV ст. і до середини ХХ ст., описано, як відбувалося виокремлення категорії префікса із меж прийменників, якими термінами називали поняття "префікс" у різні часи і різні граматисти.

Надано опис розвитку дериваційних можливостей та охарактеризовано рівень продуктивності іменникового конфікса пo-...-j(a), простежено динаміку функціонування лексико-словотвірних типів, утворених за допомогою аналізованого форманта, на різних етапах історії української мови.

На широкому фактичному матеріалі нової української мови кінця ХVII - початку ХХI ст. вивчено історію словотвірної структури n. loci на -ак (-як), визначено особливості мотивації та творення таких похідних, окреслено роль і місце форманта в системі суфіксальної деривації локативних найменувань.

Проаналізовано розділ "Словотворення" з "Граматики української (руської) мови" С. Смаль-Стоцького і Ф. Гартнера. Охарактеризовано використану систему мовознавчих термінів з галузі дериватології у порівнянні з сучасною.

Пояснено формування змісту поняття основа слова в другій половині XIX ст., зокрема у граматиках М. Осадци, Г. Шашкевича, П. Дячана, О. Партицького, О. Огоновського, С. Смаль-Стоцького та Ф. Гартнера, В. Коцовського та І. Огоновського.

Увагу акцентовано на характеристиці синкретичних сполучників сурядності-підрядності, а також на пов'язаному з цим явищі варіативності в пам'ятках української мови XVI - XVII ст.

Охарактеризовано участь суфіксів-транспозитів у реалізації різних лексико-словотвірних значень упродовж к. XVII - п. XXI ст. Дослідження функції кожного зі словотворчих суфіксів, що полягає у формуванні конкретної дериваційної семантики, дало змогу встановити непоодинокі факти вираження одного лексико-словотвірного значення за допомогою кількох афіксів.

Розглянуто структурні типи числівників, які трапляються в документах, уміщених в "Актовій книзі Житомирського гродського уряду 1611 року".

Вперше проаналізовано дібрані із різних джерел морфологічні терміни і словосполуки. Визначено напрями і чинники еволюції в системі термінів морфології, зокрема особливості співвідношення питомо українських та запозичених термінів. Уточнено зміст і структуру поняттєвого апарату, яким оперували граматики різних періодів, досліджено рівень його системної організації. Виявлено зв'язки та співвідношення між спеціальною і загальновживаною лексикою в античних мовах та українській мові різних епох. Окреслено перспективу входження до сучасної морфологічної термінопідсистеми деяких термінів-новотворів. Систематизовано факти, що дозволяють простежити роль греко-римської традиції у розвитку української лінгвістики.

На широкому фактичному матеріалі нової української мови кінця XVII - початку XXI ст. простежено шляхи становлення словотвірної структури, формування лексико-словотвірних типів, виявлено особливості словотвірної мотивації складно-суфіксальних іменників. Визначено мотивувальну базу дериватів, словотвірну активність окремих компонентів у межах досліджуваних похідних, з'ясовано продуктивність формантів, які брали участь у творенні композитів на різних етапах розвитку нової української мови.

Здійснено комплексний аналіз стійких дієслівних сполук (СДС), засвідчених в українській діловій мові кінця XVI - XVII ст. З'ясовано місце цих одиниць у системі мови, виявлено їх основні типологічні ознаки, обгрунтовано принципи класифікації та аналізу СДС, уживаних у староукраїнській діловій мові. Зазначено, що дослідження структури цих одиниць дозволило виявити та систематизувати продуктивні дієслівні компоненти, які входять до складу сполук, виокремити моделі СДС за їх продуктивністю / непродуктивністю. З'ясовано особливості семантики досліджуваних сполук у межах відповідних структурних моделей, простежено динаміку змін у них з урахуванням специфіки варіативності компонентів сполуки та її співвідношення з однослівними відповідниками. Виявлено особливості функціонування СДС у староукраїнських ділових текстах, що походять з різни їх територій, а також ступінь поширеності даних одиниць в українській діловій мові кінця XVI - XVIII ст.

Вивчено історію та динаміку розвитку фонетичних, словотвірних, семантичних і граматичних характеристик прислівників місця в українській мові XI - XVIII ст. Охарактеризовано процес адвербіалізації як основне джерело поповнення прислівникової системи та визначено моделі їх творення у різні періоди розвитку мови. Погруповано залежно від словотворчих, морфологічних і семантичних характеристик прислівники місця протягом усього періоду їх розвитку. Висвітлено особливості формування та функціонування прислівників місця різних зразків творення у формувально-граматичному аспекті від індоєвропейського періоду до сучасного стану мови. Подано докладний аналіз семантичної динаміки локативів протягом їх часу формування, описано граматичні властивості досліджуваної групи слів. Виконано порівняльно-зіставний аналіз різночасових станів лексико-граматичного класу прислівників місця української мови.