Розглянуто особливості формування та характерні риси Східної традиції права, яку називають "Візантійською системою права". Надано характеристику Візантійської (Східноєвропейської) цивілізації, висвітлено специфіку формування властивого їй приватного права, його генезу та притаманних тільки йому особливостей. Розглянуто етапи становлення та розвитку даної правової системи, а також її долю після занепау Візантії. У додатках наведено персоналії - стислі характеристики та біографії правознавців, візантійських імператорів, істориків, філософів.

Проведено комплексне дослідження принципів цивільно-правових положень візантійської Еклоги та сучасного сімейного та спадкового законодавства України в аспекті дослідження проблеми їх рецепції. Розглянуто сутність та юридичну природу цивільно-правових положень візантійської Еклоги та сучасного сімейного та спадкового права України. Здійснено порівняльний аналіз їх основних принципів. Досліджено питання правового регулювання сімейних і спадкових правовідносин. З'ясовано межі та характер рецепції візантійського права Еклоги в сучасній національній правовій системі. Визначено місце інститутів сімейного та спадкового права України в цивільному законодавсті.

Уперше розкрито суть і характер рецепції основних принципів і положень візантійської Еклоги у сучасному та спадковому законодавстві України як закономірності розвитку однієї правової системи на теренах іншої, тому що сучасні інститути сімейного та спадкового права запозичили концептуальні положення візантійського права, зокрема Еклоги. Уточнено особливості та основи рецепції головних цивільно-правових положень візантійської Еклоги у галузі сімейних і спадкових правовідносин у сучасному сімейному та спадковому праві України, узгодження концепцій цих правових систем. Визначено основні засади, принципи сучасних інститутів сімейного та спадкового права України, які існують з часів Візантії. Наведено пропозиції щодо удосконалення цивільного (у галузі спадкового) та сімейного законодавства.

Проведено аналіз передумов запровадження систематизації Юстиніана, серед яких специфічні соціально-економічні умови, існування східної гілки християнства, а також суб'єктивний фактор - харизматична особистість Юстиніана I. Зроблено висновок про існування у IV - VI ст. трьох джерел формування права Візантії: християнства, класичного римського права, греко-римського або ж візантійського права. Обгрунтовано, що Юстиніан I не ставив на меті створення єдиного законодавчого акту Corpus juris civilis, а прагнув створити Кодекс для практичного ужитку, Дигести - для забезпечення підвалин правосвідомості та правової культури, Інституції - для закладення фундаменту юридичної освіти. Проаналізовано значення систематизації Юстиніана для розвитку права, зокрема, для рецепції римського права у більш пізніх правових системах та як досвіду значної за масштабами і вдалої систематизації права.

Досліджено особливості формування візантійської (греко-римської) системи шлюбно-сімейного права, період становлення якого припадає на IV - VI ст. і поділяється на два етапи: греко-римське право "доюстиніанової доби" та візантійське право доби Юстиніана. Визначено специфіку місця шлюбно-сімейного права у структурі візантійської культури, його світоглядне підгрунтя, чинники та засади формування. Охарактеризовано стан джерел, розуміння шлюбу, умови його укладення та припинення, стосунки між подружжям. Досліджено характер трансформацій, що відбулися у той час на підгрунті класичного римського права, а також ті докорінні зміни, яких інститут шлюбу зазнав у період правління Юстиніана та під впливом християнської ідеології. Обгрунтовано закономірність такого розвитку візантійського шлюбно-сімейного права та наявність подібних тенденцій у формуванні аналогічних інститутів в Україні, які мають бути враховані в процесі законотворення.

Індекс рубрикатора НБУВ: Х2(0)44-3

Рубрики:

Історія держави і права

Шифр НБУВ: Ж69395 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Х2(0)44-3 + Х2(4Укр)414-3 + Т211(0)44

Рубрики:

Історія держави і права

Джерелознавство

Шифр НБУВ: Ж69395 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проблему волевиявлення суб'єктів шлюбу розглянуто в контексті правової системи класичного періоду історії візантійського права як результат її еволюції на ціннісній основі християнства.

Розглянуто рецепції візантійського законодавства цивільним законодавством Київської Русі. Проаналізовано візантійське право щодо регулювання нотаріальної діяльності. Розглянуто особливості укладення заповітів і письмових договорів за нормами Еклоги.

Визначено особливості та місце імператорських актів у системі церковно-канонічного законодавства Візантійської імперії. Ці акти розглянуто як наслідок історичної еволюції взаємодії держави і Церкви. Управлінсько-правовий аналіз імператорських актів щодо Церкви та окремих церковних інститутів засвідчує розширення сфери їх власних повноважень останніх.

Виокремлено основні групи джерел, які висвітлюють нормативно-правове забезпечення державно-церковних взаємин у Візантійській імперії. Показано процес становлення системи регламентування таких взаємин у Візантійській імперії на різних етапах її історичного розвитку, а також у державах, які виступили її правонаступниками після 1204 р. Визначено особливості формування та розвитку ключових інститутів нормативно-правового забезпечення державно-церковних взаємин у Візантійській імперії. Встановлено особливості системи фінансово-податкових та адміністративно-судових привілеїв Церкви у Візантійській імперії. Висвітлено правові гарантії церковного та монастирського землеволодіння в імперії. Розкрито вплив канонічних і державно-церковних норм на засади ромейської дипломатії та особливості поширення (рецепції) елементів візантійської системи нормативно-правового забезпечення зазначених взаємин у державно-правових системах сусідніх країн.

Мета роботи - вивчення практики освітньої, комунікативної та адміністративно-управлінської підготовки візантійської політичної еліти - імператорських послів за даними історико-літературних творів та епістолярною спадщиною. Методологічну основу складає принцип історизму, який спирається на дослідницьку стратегію історії життя від першої особи. Уперше в українській історіографії досліджено критерії вибору, процедуру призначення, підготовку імператорських послів та інших учасників посольства до виконання дипломатичних доручень, рівень їх освіти, особисті риси, протокольні вимоги до поведінки, ризики й небезпеки діяльності. Висновки: головним критерієм у разі визначення кандидатури імператорського посла була довіра з боку імператора та доволі вузького кола його радників до особи, якій доручалося очолити дипломатичну місію. Посол був безпосереднім представником монарха, тож мав відповідати певним соціальним, освітнім, управлінським, репутаційним критеріям. Послами призначали високопоставлених сановників, представників константинопольської знаті, воєначальників. Велике значення під час вибору кандидатури мала освіта, знання історії, філософії, юриспруденції, володіння ораторським мистецтвом, уміння переконувати й вести перемовини. Цінувалися також природний розум, статечність, розважливість, мудрість. Крім того, імператорські посли повинні були мати бездоганну репутацію, а також адміністративний або військовий досвід.