Розкрито зміст основних понять, пов'язаних з національною безпекою (НБ) України. Висвітлено проблеми военної безпеки - однієї з складових НБ. Наведено напрямки військового будівництва, виявлено найважливіші воєнно-стратегічні (географічні, політичні, економічні) чинники, що визначають геополітику країни.

Раскрыто содержание понятий, связанных с национальной безопасностью (НБ) Украины. Освещены проблемы военной безопасности - одной из составных частей НБ. Приведены направления военного строительства, выявлены наиболее важные военно-стратегические (географические, политические, экономические) факторы, определяющие геополитику страны.

У дисертації шляхом політологічного аналізу досліджені сутність, зміст і тенденції розвитку морально-етичних основ військового будівництва в Україні, встановлено їх гуманістичну спрямованість, яка обгрунтовується історичним, соціокультурним досвідом та сучасними політичними тенденціями і процесами. У контексті проблеми гуманізації морально-етичних основ військового будівництва пропонується прогностичний аналіз можливості їх впровадження у практику виховної роботи у Збройних Силах України.

Розглянуто здобутки та проблеми людства на шляху роззброєння і відмови від воєн як засобів вирішення міжнародних проблем, динаміку кількості та чисельності армій світу в ХХ ст., приклади їх використання.

Дисертацію присвячено аналізу тенденцій розвитку основних форм і способів цивільного контролю над збройними силами демократичної держави. З одного боку, основним взірцем такого контролю була взята модель цивільного контролю над армією США. З іншого - проаналізовано стан та шляхи вирішення цієї проблеми в Збройних Силах України. Встановлено, що цей процес в Україні розпочався і вже досягнуто певних успіхів, але він є довготривалим. На сьогодні Українська держава знаходиться тільки на його початковому етапі. У результаті дослідження іноземного досвіду та перших спроб України вирішити це питання надано практичні рекомендації з напрямків розвитку основних форм і способів демократичного цивільного контролю над армією України.

Висвітлено історію становлення взаємовідносин України та НАТО, основні питання взаємодії сторін. Досліджено участь України у діяльності Ради Євро-Атлантичного Партнерства, у Програмі "Партнерство заради миру". Проналізовано Хартію про особливе партнерство між Україною та НАТО, наслідки її підписання для нашої держави. Взаємодія України з Північноатлантичним альянсом свідчить про перевагу організованого підходу над чинниками стихійності в процесі налагодження стосунків між Києвом і Брюсселем.

Досліджено проблему сучасного протистояння США та Росії, питання використання коштів на потреби армії та озброєння в кожній з цих країн. Показано, що інновації у виробництві військової техніки призвели до того, що зараз світ перебуває на початковій стадії нової військово-технічної революції. Висвітлено напрями цієї революції, приклади нової зброї та наслідки її використання.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ц1,8(4Укр) + Х819(4Укр)111 + Ф083

Рубрики:

Воєнна наука, воєнна політика та оєнні доктрини

Адміністративне право окремих країн

Воєнна політологія

Шифр НБУВ: Ж27747 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто позицію України стосовно військових аспектів співробітництва з країнами СНД, умови непідписання Україною ряду колективних документів військово-політичного характеру, намагання нашої держави перейти до співробітництва у військовій сфері на двосторонніх засадах. Наголошено, що основним вектором у схемі співробітництва України з ареалом СНД залишається вектор українсько-російського співробітництва. У цьому контексті визначено концептуальні моменти політики РФ щодо країн СНД, основні пункти її Воєнної доктрини. Вміщено таблиці, де порівняно геополітичні пріоритети Російської Федерації та України, динаміку довіри населення США та Росії до національних збройних сил тощо. Зроблено висновок, що відмінності у геополітичних орієнтирах України та РФ, розбіжність національних інтересів обох держав, принципова відмінність їх військових традицій та інше позначається на українсько-російських міждержавних відносинах.

Розкрито механізм формування військової могутності України. Розроблено концепцію компенсаційного впливу політичного потенціалу військової могутності на її загальний стан за умов комплексних соціально-економічних і політичних перетворень у державі. Запропоновано методологічні здобутки теорії синергетики з метою висвітлення складності та суперечливості процесу збройного забезпечення державотворчих зусиль в Україні та за її межами. Визначено особливості впливу військової політики України на кількісні та якісні параметри її військової могутності. Враховано міжнародні аспекти формування оборонної сфери України у контексті зміщення акцентів військового будівництва у країнах НАТО та Російській Федерації. Показано вплив геополітичних чинників на вирішення оборонних проблем України.

Проаналізовано військово-політичний курс США та особливості військового будівництва цієї держави. Визначено мету США - створення найкращих в світі, повноцінних, збалансованих збройних сил, які відповідають вимогам ХХІ ст., спроможних забезпечити військову перемогу й одержання Вашингтоном політичних дивідендів у будь-якому регіоні світу. Досліджено напрями "життєво важливих інтересів" США, військово-політичні механізми впливу на різні країни, позитивні та негативні характеристики американської військової сфери.

Вивчено питання взаємодії армії та політичної влади. Встановлено, що за різних політичних умов армія впливає на політику диференційовано: або це реакційна політична роль, або патріотична, або миротворча. Наведено приклади проявів самостійності армії в різних країнах і в різні часи, висвітлено динаміку військових переворотів за період з 1963 по 1985 рр., їх причини.

Здійснено комплексний аналіз сутності, змісту, структури, механізмів формування та напрямів практичної реалізації військової могутності сучасної Української держави. Розглянуто військову могутність як складне багатопотенціальне соціально-політичне утворення, що визначає характер адаптації незалежної України до регіональних і світових геополітичних реалій, а також впливає на кількісно-якісні характеристики подальшого становлення національної воєнної організації. Систематизовано й оновлено понятійно-категоріальний апарат теорії та практики забезпечення військової могутності держави. Розкрито взаємозв'язок між військовою могутністю сучасної держави та її воєнною безпекою і обороноздатністю. Визначено сукупність державних механізмів, призначених для формування військової могутності України. Досліджено шляхи підвищення ефективності їх функціонування. Висвітлено взаємовплив військової політики Української держави та її військової могутності на прикладі взаємодії України з Російською Федерацією та НАТО.

Висвітлено перспективи співробітництва між Україною та Північноатлантичним союзом. Проаналізовано вплив співробітництва з НАТО на реформування і розвиток збройних сил України. Досліджено проблеми удосконалення функціонування політичних інститутів України, соціокультурні проблеми перехідних процесів у країні. Висвітлено шляхи вирішення екологічних проблем охорони здоров'я населення. Запропоновано концептуальну модель міжнародної співпраці освітніх закладів недержавної форми власності.

Досліджено еволюцію франко-американських стратегічних відносин, а також політику та стратегію США у процесі формування та розвитку оборонної стратегії Франції. Ця взаємодія була основою інтеграційних процесів, що відбувались у межах євроатлантичного співтовариства у другій половині XX ст. Розглянуто різноманітні аспекти впливу та військово-політичної взаємодії Франції та США. Еволюцію франко-американських стратегічних взаємовідносин розглянуто у контексті розвитку та реалізації політико-ідеологічних течій, що визначали стратегії США та Франції у міжнародному середовищі у 1960 - 90-х рр. Особливу увагу приділено дослідженню рольових особливостей Франції та США у процесах дво- та багатосторонньої взаємодії, що призвели до мінімального політико-ідеологічного та військово-стратегічного консенсусу в збереженні гомогенності євроатлантичної спільноти. Зроблено узагальнюючий висновок, що чинник глобального лідерства США був загальним силовим фоном, який визначав формування французької військово-політичної стратегії у повоєнний період, яка мала адаптаційну мету, що вимагало від США ставлення до неї як до союзного, проте альтернативного фактору впливу та міжнародної взаємодії.

Досліджено фактори міжнародних відносин та особливості глобальних трансформацій національних і міжнародних систем воєнної безпеки наприкінці ХХ ст. У контексті геополітичних змін, появи принципово нових воєнних загроз на національному, регіональному та глобальному рівнях розглянуто тенденції розвитку національної та міжнародної безпеки у постбіполярний період. Висвітлено роль трансрегіональних, регіональних та глобальних організацій у врегулюванні військових криз та збройних конфліктів. Проаналізовано стан і тенденції розвитку військової організації в Україні та наведено заходи щодо здійснення військової реформи.

Досліджено відносини України з Організацією Північноатлантичного Договору в рамках Хартії про Особливе Партнерство Україна - НАТО. Проаналізовано етапи розвитку та сучасний стан відносин нашої держави з Північноатлантичним Альянсом, зокрема, їх вплив на формування нової системи безпеки в регіоні. Розглянуто співробітництво України з НАТО в контексті радикальної зміни геостратегічного середовища в Європі після оновлення воєнно-політичної доктрини НАТО та затвердження нової стратегії Росії. Зокрема, здійснено аналітичну обробку документів, прийнятих під час Ювілейного Вашингтонського самміту НАТО, а також нової Концепції національної безпеки та Воєнної Доктрини Російської Федерації з урахуванням інтересів безпеки України. Окреслено альтернативні схеми підтримки національного курсу нашої держави.

Досліджено вплив внутрішніх та зовнішніх чинників на процес формування політики України в сфері міжнародних передач товарів військового та спеціального призначення, а також на вироблення механізмів підвищення її ефективності. Розкрито системний характер національного експорту озброєнь та світового ринку військової продукції, обгрунтовано необхідність їх регулювання шляхом відповідної державної політики. Визначено та охарактеризовано основні етапи політики України з реалізації збройного потенціалу та створення системи експортного контролю в 1990-і рр. XX ст. На підставі комплексного аналізу запропоновано концептуальні засади формування та стратегічні напрямки реалізації державної політики України щодо збройного експорту за умов забезпечення національних інтересів, регіональної та глобальної безпеки.

Проведено аналіз формування системи міжнародної безпеки, визначено основні фактори, загрози і виклики, що обумовлюють функціонування даної системи на сучасному етапі. Оцінено доцільність її подальшої розбудови навколо Північноатлантичного Альянсу з урахуванням набутого нею потенціалу та досвіду як високорозвинутої військово-політичної структури безпеки. Розглянуто питання трансформації НАТО в контексті її стратегічних концепцій 1991 і 1999 рр. і конкретного внеску цієї структури в розбудову міжнародного миру та безпеки. Проаналізовано миротворчу діяльність організації, її роль у боротьбі з міжнародним тероризмом і здобутки України в результаті розвитку відносин Україна - НАТО.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ф083 + Ц1,8(4ВЕЛ)1

Рубрики:

Воєнна політологія

Воєнна наука, воєнна політика та оєнні доктрини

Шифр НБУВ: Ж69635 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Показано, що економічні та політичні цілі конверсії різноманітні та являють собою систему взаємопов'язаних, але різних за характером і складністю завдань, серед яких перехід підприємств Воєнно-промислового комплексу (ВПК) на випуск цивільної продукції не завжди є пріоритетним. Проаналізовано теорію та практику здійснення конверсії у країнах Заходу, в СРСР, Росії, Україні, на основі чого розроблено моделі механізмів її здійснення ("перманентна", "адміністративна", "ринкова"), визначено їх характерні риси та політичні наслідки. Запропоновано комплексну модель транформаційної конверсії, більш адекватної для здійснення за конкретних умов України у період якісних змін суспільства, зокрема, політичних. Обгрунтовано висновок про істотну відмінність конверсії ВПК в індустріальному та постіндустріальному суспільствах. Доведено необхідність формування нового, інноваційного та гнучкого, ВПК, адекватного проблемам та екологічним можливостям України, а також новим політичним умовам. Встановлено, що конверсія є одним із засобів формування демократичної політичної системи та громадянського суспільства, механізмом створення та використання різних форм представництва інтересів ВПК (територіальних, електоральних, функціональних і корпоративних), їх інституціалізації та легітимізації, формулювання та маніфестування суб'єктами конверсії своїх цілей, завдань та інтересів, а також їх реалізації шляхом взаємних поступок і досягнення консенсусу. Доведено, що одним із механізмів здійснення конверсії, найбільш адекватним конкретно-історичним умовам України, є формування соціополісів на базі підприємств ВПК як форми випереджаючого соціального розвитку.