Розкрито головні аспекти поетики лірики І.Франка. Висвітлено еволюцію естетичної свідомості поета на підставі поезії пророцтва, бунту та років недуги, поетичної філософії "болю існування", лірики "молодецького романтизму". Проаналізовано жанрову систему збірок "З вершин і низин", "Із днів журби", "Sember tiro", визначено основні параметри образного світу письменника.

Раскрыты главные аспекты поэтики лирики И.Франко. Освещена эволюция эстетического сознания поэта на основе его поезии пророчества, бунта и периода болезни, поэтической философии "боли существования", лирики "молодецкого романтизма". Проанализирована жанровая система сборников "С вершин и низин", "Из дней тоски", "Sember tiro", определены основные параметры образного мира писателя.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю3(4НІМ)5-563.1 + Ч483(4НІМ)

Рубрики:

Історія філософії

Історія вищої освіти і педагогіки вищої школи

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Висвітлено специфіку найдавніших баладних сюжетів у творчості українських поетів-романтиків. Розглянуто питання інтерпретації біблійного мотиву пророцтв у романі-епопеї В.Дрозда "Листя землі". Описано архетип матері у п'єсі видатного драматурга американської та світової літератури Е.Олбі "Три високі жінки". Розкрито структуру і функції психологічного дискурсу в романі англо-ірландського письменника Д.Джойса "Улісс". Проаналізовано казково-образні та міфопоетичні мотиви в романі російського письменника Ю.Полякова "Грибний цар". Визначено особливості художнього аналітизму в поезії І.Франка та К.Случевського.

Освещена специфика древнейших балладных сюжетов в творчестве украинских поэтов-романтиков. Рассмотрены вопросы интерпретации библейского мотива пророчеств в романе-эпопеи В.Дрозда "Листья земли". Описан архетип матери в пъесе видного драматурга американской и мировой литературы Э.Олби "Три высокие женщины". Раскрыты структура и функции психологического дискурса в романе англо-ирландского писателя Д.Джойса "Улисс". Проанализированы сказочно-образные и мифопоэтические мотивы в романе русского писателя Ю.Полякова "Грибной царь". Определены особенности художественного аналитизма в поэзии И.Франко и К.Случевского.

Розглянуто питання лінгвістики тексту та дискурсології, функціонального та лінгвопрагматичного вивчення мовних одиниць, методики викладання філологічних дисциплін. Наведено жанрові характеристики сучасного французького дискурсу політичних наук. Проаналізовано особливості слоганів автомобільної реклами в аспекті категорій лінгвістики тексту. Описано лінгвістичну природу традиційних загадок в українській та німецькій мовах. Розкрито прагматичні аспекти християнських пророцтв. Визначено стилістичну маркованість текстів юридичних документів англійської мови, типи семантико-синтаксичних відношень в субстантивних атрибутивних словосполученнях.

Рассмотрены вопросы лингвистики текста и дискурсологии, функционального и лингвопрагматического изучения языковых единиц, методики преподавания филологических дисциплин. Приведены жанровые характеристики современного французского дискурса политических наук. Проанализированы особенности слоганов автомобильной рекламы в аспекте категорий лингвистики текста. Описана лингвистическая природа традиционных загадок в украинском и немецком языках. Раскрыты прагматические аспекты христианских пророчеств. Определены стилистическая маркированность текстов юридических документов английского языка, типы семантико-синтаксических отношений в субстантивных атрибутивных словосочетаниях.

Розглянуто аспекти метафізики духу, душі, духовності в історико-філософській ретроспективі, поетичні, етичні, естетичні та сакрально-містичні ціннісні потенції знання, проблеми філософії науки та методології соціально-гуманітарного пізнання, діалектику раціонально-ірраціональної зумовленості духовності, культурологічні та релігієзнавчі виміри духовності. Запропоновано екофеміністичну концепцію жіночої духовності. Показано місце духовності у предметному полі філософії України доби романтизму. Висвітлено духовну спадщину В. Поляномерульського та П. Величковського - видатних діячів українського народу та святих православної церкви. Проаналізовано вплив біблійних пророцтв на свідомість суспільства за умов постмодерну.

Рассмотрены аспекты метафизики духа, души, духовности в историко-философской ретроспективе, поэтические, этические, эстетические и сакрально-мистические ценностные потенции знания, проблемы философии науки и методологии социально-гуманитарного познания, диалектика рационально-иррациональной обусловленности духовности, культурологические и религиеведческие измерения духовности. Показано место духовности в предметном поле философии Украины эпохи романтизма. Освещено духовное наследие В. Поляномерульского и П. Величковского - выдающихся деятелей украинского народа и святых православной церкви. Проанализировано влияние библейских пророчеств на сознание общества в условиях постмодерна.

Наведено філософсько-політичні роздуми з приводу майбутнього держави, поколінь, особистості.

Дисертацію присвячено дослідженню специфіки поетики романів та есе французького письменника-католика Ж.Бернаноса. У біблійному сенсі вона є пророцтвом, тобто подією слова у відповідь на запитання, що лунає на історичному горизонті. Досліджується поняття эподіїю в точних і гуманітарних науках, вивчаються форми пророцтв і профетичного жанру, протистояння факту і події у розумінні самого письменника. Засоби поетики - жанри есе та роману. Оповідь, коментар, аргументація, діалог, опис, лексико-стилістичні фігури аналізуються як такі, що здійснюють трансформацію поверхового факту в текстуальну подію духовної снаги. Застосовується принцип герменевтичної арки. Аналіз історичної епохи передує вивченню діяльності творчої уяви митця, яка трансформує традиційну літературну жанрову парадигму. Особлива увага надається ефекту (коду) тексту, який породжує есхатологічну інтерпретацію творчого доробку письменника.

Висвітлено історію створення антихристиянського полемічного твору Такі-ад-діна Ібн Теймійї "Вірна відповідь тим, хто підмінив релігію месії" (XIV ст.). Досліджено вплив історичних умов на написання твору, виявлено питання, які виникли у полемічному дискурсі епохи під тиском соціально-політичної та ідеологічної ситуації XIII - XIV ст. З'ясовано, що базові світоглядні та методологічні засади критики християнства були сформовані Ібн Теймійєю на основі класичних ісламських поглядів на світову історію, авраамічну традицію та пророцтво з застосуванням прийомів раціональної критики, що значно розширює традиційне уявлення про особливості ханбалітської школи. Встановлено, що використані Ібн Теймійєю історичні, богословські та філософські джерела для написання полемічного твору набувають значення додаткових і надають йому компілятивного характеру. Доведено незалежність "Вірної відповіді" від інших полемічних творів досліджуваного періоду. З'ясовано, що крім стандартних для полемічних творів тем, Ібн Теймійя аналізує окремі актуальні для періоду середньовіччя дискусійні питання, зокрема, такі як всесвітній масштаб місії ісламу, причини неістинності християнства та його місце у структурі авраамічної традиції. Узагальнено ті аспекти мусульманської критики християнства, які характеризують різницю між ісламським і християнським світосприйняттям на ментальному, світоглядному рівні.

Фідеїстичний дискурс визначено як різновид інституційного дискурсу, пов'язаний з релігійними уявленнями людей і спрямований на передавання етичних смислів, важливих для суспільства. Профетичний жанр передбачає наявність фігури пророка - посередника між Божественною силою та людиною. Через мовленнєві акти директивів і асертивів пророк спонукає людей до укріплення віри та праведної поведінки. Хронотоп біблійного пророцтва слугує створенню бажаного перлокутивного ефекту: переконання людини в тому, що її майбутнє залежить від теперішніх і минулих вчинків, змальованих у притчовій формі з широким застосуванням топосних маркерів у символічній функції. Прагматична спрямованість біблійних пророцтв корелює з посиленням модальності категоричної вірогідності. Перевага плану майбутнього зумовлює домінантну роль гіпотетичної модальності та часткове використання маркерів некатегоричної вірогідності. Мова протетичних текстів фідеїстичного дискурсу в цілому протиставляється профанній, звичайній мові. Манера викладу тяжіє до притчевості, символізму й ускладненої образності, до таємничості та потенційної смислової невичерпності.

Висвітлено творчу спадщину Л. Українки на сучасному етапі та проблеми її вивчення в літературо-, мовознавчому, філософсько-культурологічному та рецептивному аспектах. Проаналізовано поетику філософії Л. Українки, діалектику свободи та волі в її художньо-естетичній спадщині, рецепцію феномену пророцтва в літературно-критичній спадщині, "новоромантичну" концепцію в епістолярній та критичній спадщині. Розглянуто питання деконструкції гендерних ролей у драматургії Л. Українки, фольклоризму її творчості. Розкрито гендерну проблематику у художній творчості І. Франка та Л. Українки, загальнокультурну та національну парадигми їх творчої полеміки.

Освещены творческое наследие Л. Украинки на современном этапе и проблемы его изучения в литературо-, языковедческом, философско-культурологическом и рецептивном аспектах. Проанализированы поэтика философии Л. Украинки, диалектика свободы и воли в её художественно-эстетическом наследии, рецепция феномена пророчества в литературно-критическом наследии, "новоромантическая" концепция в эпистолярном и критическом наследии. Рассмотрены вопросы деконструкции гендерных ролей в драматургии Л. Украинки, фольклоризма её творчества. Раскрыты гендерная проблематика в художественном творчестве И. Франко и Л. Украинки, общекультурная и национальная парадигмы их творческой полемики.

Досліджено розвиток музики в країнах, які з різних причин вибудовували композиторську школу лише у XX ст. (США, Греція) або ствердили принципово новий погляд на національний композиторський здобуток у XX ст. у порівнянні з його концепцією в XIX ст. (Польща). Проаналізовано музичну культуру США 1950 - 1990-х рр. у втіленні художніх пророцтв Ч. Айвза та гасла "кельтського ренесансу". Розкрито феномен грецької музики у формуванні "етнічних лідерів" сучасності. Висвітлено творчу біографію грецького композитора Я. Ксенакіса (1922 - 2001). Показано символізм музики Польщі досліджуваного періоду у втіленні політизованої естетики слов'янського художнього світу. Надано відомості про біографію та творчі пошуки польських композиторів В. Лютославського (1913 - 1994), А. Пануфніка (1933 р.н.), К. Пендерецького (1872 - 1941).

Проведено теоретичне узагальнення та виконано наукове завдання, яке полягає у висвітленні впливу есхатологічних очікувань на транформаційні процеси в Європі. Розкрито витоки есхатологічних очікувань у Західній Європі, які засвідчені пророцтвом Іоанна Богослова та були інструментом впливу Церкви. Проаналізовано роль очікувань кінця світу у формуванні засад модерного часу. Обгрунтовано вплив есхатологічних очікувань на формування сакрального типу державної влади на теренах Східної Європи.

На матеріалі прози М. Коцюбинського, І. Липи, Г. Хоткевича, С. Пилипенка, Н. Королеви, В. Підмогильного, М. Хвильового, Ю. Яновського, О. Досвітнього, В. Винниченка осмислено феномен профетизму в українській літературі першої третини XX ст. Визначено панівний біблійний архетип пророка та механізми його трансформації й перекодування. Доведено стильовий спектр естетики пророчого дискурсу: необароко, імпресіонізм, реалізм, релігійний символізм, вітаїзм, неоромантизм, соцреалізм тощо. Показано, що пророчі мотиви, які засвідчують спадкоємний зв'язок національної літератури з Двічними" темами світового письменства, актуалізували в творчості українських прозаїків вторинний міф (неоміф), закодований символами та семіотичними знаками прадавніх культур, параболічні жанри, екуменічні експерименти в історіософських концепціях.

Проведено філософсько-просвітницький екскурс в процес утвердження національної самосвідомості на основі розвитку політично-культурних традицій українського народу, у витоків якого стояв великий Кобзар. Зазначено, що ідея національної гідності (наразі дуже актуальної!), національного єднання пронизує основні твори Т.Г. Шевченка.

Проведен философско-просветительский экскурс в процесс утверждения национального самосознания на основе развития политико-культурных традиций украинского народа, у истоков которого стоял великий Кобзарь. Отмечено, что идея национального достоинства (сейчас очень актуальной!), национального единения пронизывает основные произведения Т.Г. Шевченко.

Philosophical and educational excursion in establishing of national identity through the development of political and cultural traditions of the Ukrainian people, the origins of which was a large Kobzar.

Розглянуто зміну образів Т. Шевченка у науковому дискурсі другої половини ХІХ - початку ХХІ ст. На окремих прикладах проаналізовано зміст і тенденції творення образних конструкцій Шевченка відповідно до культурно-історичних епох. Особливу увагу приділено науковим практикам руйнування та творення шевченкової міфологеми. Наголошено, що сучасний образ Т. Шевченка характеризується багатоманітністю модифікацій. Обгрунтовано висновок щодо незавершеності остаточної ідентифікації образу Кобзаря попри інтелектуальні намагання сучасників розглядати його як феномен геніальності та месійного пророцтва.

Рассмотрена вариативность образов Т. Шевченка в научном дискурсе второй половины ХІХ - начала ХХ вв. На отдельных примерах проанализированы содержание и тенденции создания образных конструкций Шевченко в зависимости от особенностей культурно-исторических эпох. Пристальное внимание уделено научным практикам деконструкции и создания шевченковской мифологемы. Подчеркнуто, что современная модель образа Т. Шевченко характеризуется многообразием модификаций. Обоснован вывод относительно незавершенности идентификации образа Кобзаря, несмотря на интеллектуальные усилия современников анализировать его как феномен гениальности и мессийного пророчества.

The article discusses the changing оf Taras Shevchenko images in the scientifi c discourse of the second half of XIX – early XX centuries. By examples the content and trends of creating of imaginative Shevchenko designs according to the the particular cultural and historical eras are analysing. Close attention is paid to scientifi c practices of deconstruction and creation Shevchenko myths. It’s emphasized that, unlike the previous Shevchenko images, the current model is characterized by its variety of modifi cations. The conclusion concerning the incompleteness of the identifi cation of Kobzar image, despite the intellectual effort of contemporaries to analyze him as a phenomenon of genius and Messiah’s prophecy is justifi ed.

Розглянуто властивості та класифікаційні ознаки аналогового та символьного знаків. Доведено, що рунічний знак - це багатофункціональний знак-символ, який за невеликого обсягу має колосальну інформаційну ємність. Обгрунтовано, що рунічна символьна комунікація активно використовувалася на євразійській території протягом першого тисячоліття (переважно з II ст. - X ст.). Здійснено порівняльний аналіз функціонування архаїчних знакових систем у соціокомунікативному просторі: клинопису, єгипетських та китайських ієрогліфів, рис яо, огамічних та рунічних знаків. Наведено гіпотезу, що графічна форма рунічних знаків започаткована від колисанки письмової комунікації - заповіднику "Кам'яна Могила" (Україна), який містить найдавніші графічні написи на кам'яних стелях. Простежено еволюцію руни від проторунічних знаків-петрогліфів "Кам'яної Могили" до рунічних знакових систем: скандинавської, нортумбрійської, готської, тюркської та ін. Охарактеризовано вектори диверсифікації рунічного знака-символу. Показано, що рунічний знак використовується як у системі рунічних знаків (письмо, пророцтва), так і як самостійне комунікативне явище - знак-символ в амулетах, родових знаках, брен-комунікаціях. Вивчено синтактичні особливості використання рунічної знакової системи в комунікаційному просторі, розкрито способи формування рунічних написів: бустрофедон, гальдрастав та ін., охарактеризовано специфіку криптографії та стеганографії в рунічних написах, наведено приклади кодування та декодування рунічних текстів, означено проблеми декодування рунічних написів на меморіальних каменях вікінгів.

Досліджено художньо-образні візії апокаліпсису, репрезентовані в українській постмодерністській романній прозі. Визначено зміст основних інтерпретацій ідеї глобальної кризовості та світового катастрофізму, узагальнено досвід вітчизняних і закордонних дослідників апокаліптичного дискурсу. Запропоновано авторську характеристику типів кінцесвітнього візіонерства в українському постмодерністському романі: апокаліпсис як гра, як пророцтво та як подія. Окреслену класифікацію реалізовано шляхом комплексного аналізу художніх моделей кінцесвітнього візіонерства (твори Ю. Іздрика, Є. Пашковського, Г. Пагутяк, О. Ульяненка, Ю. Щербака) відповідно до різновидів утілення ідеї кінця світу та формування віртуальних авторських апокаліптичних візій, якими сповнено художній простір обраних текстів на сюжетно-композиційному, образному, ідейно-філософському рівнях. Увагу акцентовано на інтертекстуальності як засобі актуалізації літературно-історичних асоціативних площин, що постають підгрунтям узагальнених уявлень про апокаліпсис; жанрових і мовностилістичних особливостях постмодерністського апокаліптичного роману, які надають текстам психоемоційної насиченості, глибинного символізму та метафоричності, відображають процес еволюції та модифікації жанрових форм роману, дають змогу цілісно інтегрувати авторські моделі кінцесвітнього візіонерства у прозовий текст.

Реалізовано спробу конституювання одного з напрямів практичного релігієзнавства, який означено як прогнозування релігійних процесів. На основі методології, грунтованої на системному й міждисциплінарному, навіть полідисциплінарному підході, здійснено комплексний філософсько-релігієзнавчий аналіз прогностичного потенціалу релігієзнавчої науки, який дав змогу визначити основні поняття, виявити методологічні особливості прогнозування в релігієзнавстві та можливі межі його застосування. Зазначено, що інтеграційний підхід уможливив використання дискурс-аналізу, синергетики, прогностики, окремих досягнень в експертології (як складової прогностики), філософії та соціології релігії, політології, соціального та політичного прогнозування, напрацювань в інноваційному управлінні тощо. Об'єктом осмислення, аналізу та прогнозування визначено релігійну ситуацію, під якою розуміється не окремий релігійний факт, а концентроване вираження всього комплексу релігійних проявів у їх взаємозв'язку та взаємозумовленості в контексті існуючого соціального середовища — певне комплексне, системне утворення, яке може бути локалізоване та фіксоване у просторі й часі. Це дає змогу створити концептуальну матрицю релігійної ситуації як складноорганізованої системи.

Олександра Македонського вважають одним з найвидатніших полководців в історії, який протягом життя зміг створити світову державу завдяки успішним завойовницьким походам. Обставини його смерті залишаються предметом наукових дискусій в історичному і медичному середовищі. У роботі наведено можливі причини смерті державного діяча. Достовірно відомо, що в останній рік життя Олександр Македонський перебував під впливом фатального пророцтва про власну смерть, часто гнівався, зловживав алкоголем, систематично переїдав під час банкетів. Такі історики як Арістобул, Харес, Плутарх намагалися виправдати шкідливі звички царя його любов'ю до застільних бесід і "тілесним жаром". Олександр Македонський помер у червні 323 р. до н. е., проте експерти досі не можуть надати однозначної відповіді на запитання щодо причини його смерті. Запропоновано численні гіпотези: хвороба печінки, малярія, пневмонія, отруєння (можливо, чемерицею білою), укус змії, черевний тиф, синдром Гієна - Барре тощо. Дослідження 1990-х рр. з аналізом симптоматики надали змогу заперечити версії про малярію, пневмонію, черевний тиф і лихоманку Західного Нілу. На думку грецьких вчених, найбільш правдоподібною версією хвороби Олександра Македонського є панкреонекроз, спричинений пристрастю царя до "важкої" їжі і алкоголю. За свідченнями сучасників правителя, початок симптомів характеризувався сильним болем у животі після надмірної їжі та вина, лихоманкою і щоденним прогресуючим погіршенням протягом 14 днів. Лікарі застосовували штучне викликання блювоти і холодні ванни, проте Олександр Македонський, незважаючи на погане самопочуття, продовжував переїдати та пити вино. Це призвело до різкого підвищення температури тіла, посиленого потовиділення та ознобу, а також труднощів із диханням. Олександр перед смертю страждав від сильного болю у животі. Він помер у Вавилоні у віці 33 років від сепсису. Його тіло забальзамували і помістили у саркофаг.

У студії докладно проаналізовано життєві і творчі взаємини двох класиків українського письменства XIX ст.; визначальний кут зору - "від" М. Старицького. Простежено аспекти як біографічного, так і творчого плану. Зроблено акцент на помітних відмінностях рис характеру і вдачі кожного з письменників. У розгляді типологічних збіжностей і розбіжностей на полі творчості зауважується, що роман "Чорна рада" мав значний і тривалий вплив на формування світогляду, а згодом і підходів молодшого автора до написання прозових творів, зокрема в реалізації пророчого потенціалу Кулішевої хроніки. Приділено увагу дискусійному питанню про те, хто із цих класиків у царині поезії першим почав "ламати шаблони" наслідування Шевченкової манери віршування. На основі аналізу творів М. Старицького виснувано, що їх автор принципово не поділяв поглядів "пізнього" П. Куліша на історичну роль козацтва та гайдамацького руху.