Містяться документи періоду Визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького, виявлені в архівах та бібліотеках України, Польщі, Росії і які стосуються безпосередньо Волині. Публікуються листи різних польських воєначальників, рядових польських шляхтичів, секретарів короля Яна Казимира, його брата Карла-Фердинанда та ін., які скеровували до Варшави актуальну інформацію про хід боїв, політичну ситуацію в Україні. Представлені наративні пам'ятки, насамперед, польської історико-мемуарної літератури (хронічки, щоденники, мемуари), авторами котрих виступають видатні політичні діячі Речі Посполитої (великий канцлер литовський Альбрехт Станіслав Радзивил, його родич, відомий воєначальник Богуслав Радзивил, відомий дипломат Ян Антоні Храповицький та ін.).

Висвітлено життєвий шлях і військову діяльність П.Болбочана - визначного українського воєначальника, полковника Армії УНР на підставі узагальнення документів Центрального державного воєнно-історичного архіву Російської Федерації. Уперше наведено судові та слідчі справи полковника, а також його листи до провідників Директорії УНР. Вміщено витяги зі спогадів сучасників.

Освещены жизненный путь и военная деятельность П.Болбочана - выдающегося украинского военачальника, полковника Армии УНР. Впервые приведены судебные и следственные дела полковника, а также его письма к руководителям Директории УНР. Предложены выдержки из воспоминаний современников.

Досліджено історичне минуле Уманщини XVII - XVIII ст. - періоду піднесення національно-визвольної боротьби українського народу. Проаналізовано діяльність уманського полку у роки існування Руїни. Вміщено перелік прізвищ полковників уманського полку, лист козака Криштофа Бокрицького до Стефана Хмелецького - воєначальника Речі Посполитої, уривки з опису подорожі антиохійського патріарха Макарія по Україні (1654 р.), складеного його сином Павлом Алеппським, а також деякі матеріали з щоденника французького художника Жана-Анрі Мюнца.

Исследовано историческое прошлое Умани XVII - XVIII ст. - периода подъема национально-освободительной борьбы украинского народа. Проанализирована деятельность уманского полка в годы существования Руины, приведен список его полковников. Помещены письмо казака Криштофа Бокрицкого к Стефану Хмелецькому - военачальнику Речи Посполитой, отрывки из описания путешествия антиохийского патриарха Макария по Украине (1654 г.), составленного его сыном Павлом Алеппским, а также некоторые материалы из дневника французского художника Жана-Анри Мюнца.

Висвітлено різні аспекти визначної події в історії Буковини - Хотинської війни 1621 р. Проаналізовано польсько-турецькі стосунки перед війною, підготовку, початок і хід воєнних дій, військову доблесть і відвагу українського і польського війська, їх бойове побратимство, військове мистецтво козаків. Охарактеризовано особистості українського полководця П.Сагайдачного та видатного польського воєначальника К.Ходкевича. Розкрито вирішальну роль козаків у перемозі над турецько-татарською армією.

Освещены различные аспекты известного события в истории Буковины - Хотынской войны 1621 г. Проанализированы польско-турецкие отношения перед войной, подготовку, начало и ход военных действий, военную доблесть и отвагу украинских и польских войск, их боевое братство, военное искусство казаков, прославленного украинского полководца П.Сагайдачного и известного польского военачальника К.Ходкевича. Раскрыта решающая роль казаков в победе над турецко-татарской армией.

Наведено біографічні довідки про видатних воєначальників і полководців-визволителів України від німецько-фашистських загарбників у період Великої Вітчизняної війни.

Приведены биографические справки о выдающихся военачальниках и полководцах-освободителях Украины от немецко-фашистских захватчиков в период Великой Отечественной войны.

Розкрито діяльність Головного атамана Української Народної Республіки Симона Петлюри - однієї із найсуперечливіших постатей своєї доби. Висвітлено гармонійне поєднання в його легендарній особі рис політичного діяча, воєначальника, публіциста та редактора.

Вивчено життєвий шлях і військові здобутки І.Д.Черняховського, з'ясовано його місце та роль як військового діяча. Проаналізовано основні етапи становлення І.Д.Черняховського як військового фахівця у передвоєнний період. Розглянуто його діяльність під час Великої Вітчизняної війни як командира дивізії, корпусу, командувача армією та Західного й 3-го Білоруського фронтів. Окреслено характерні риси І.Д.Черняховського як визначного воєначальника. Базуючись на архівних матеріалах, розкрито основні риси полководницького мистецтва І.Д.Черняховського, його участі в розробці та реалізації певних важливих стратегічних операцій Великої Вітчизняної війни, роль полководця у визволенні України від фашистських загарбників. Уточнено деякі біографічні дані життя І.Д.Черняховського, по-новому розкрито його діяльність на початку Великої Вітчизняної війни, під час здійснення Білоруської наступальної операції. Діяльність І.Д.Черняховського висвітлено у контексті подій розвитку радянського суспільства передвоєнного та воєнного часу.

Висвітленно основні віхи життя та діяльності визначного українського воєначальника, полковника Армії УНР П. Болбочана. В його долі відбився надзвичайний драматизм, яким супроводжувався державотворчий процес в Україні 1917 - 1921 рр., зокрема військове будівництво. Вперше опубліковано матеріали судової та слідчої справ П. Болбочана, його листи до лідерів Директорії УНР, уривки зі спогадів сучасників.

Освещены основные вехи жизни и деятельности выдающегося украинского военачальника, полковника Армии УНР П. Болбочана. В его судьбе отразился необычайный драматизм, которым сопровождался процесс образования государства в Украине в 1917 - 1921 гг., в частности, военное строительство. Впервые опубликованы материалы судебного и следственного дел П. Болбочана, его письма к лидерам Директории УНР, отрывки из воспоминаний современников.

На базі дослідженого матеріалу показано еволюційний процес становлення політичної позиції відомого воєначальника періоду громадянської війни, що тривала в Україні у 1-й половині XX ст., отамана Никифора Григор'єва.

Розглянуто діяльність польського магната Якуба Собєського, спрямовану на зміцнення оборони міст і сіл Руського воєводства від зовнішніх вторгнень упродовж першої половини XVII ст. Висвітлено основні земельні комплекси, що належали родині Собєських і творили економічне підгрунтя для масштабного оборонного будівництва на Львівщині.

Розглянуто методологічні проблеми сучасних історичних досліджень. Проаналізовано суспільно-політичні настрої населення України у 1939 - 1945 рр. На матеріалі мемуарів радянських воєначальників показано їх ставлення до України, українців, всього українського. Досліджено повсякденне життя селян Центрального регіону України за умов окупації, показано їх ставлення до нацистських "реформ" у системі землекористування. Висвітлено політику вермахту щодо інвалідів у прифронтовій зоні окупації. Надано відомості про функціонування закладів освіти, зокрема Черкаського педагогічного інституту, в період нацистської окупації.

Вперше осмислено роль української національної ідеї у формуванні та розвитку особистості Ю. Тютюнника на фоні явищ, подій, процесів суспільного життя загалом і, зокрема, у його діяльності. Вперше в українській історичній науці аргументовано, науково обгрунтовано, неупереджено і об'єктивно досліджено військову та громадсько-політичну діяльність Ю. Тютюнника. Комплексно проаналізовано вплив ідеології національного відродження та національної ідентичності на формування світогляду та суспільно-політичних поглядів майбутнього воєначальника УНР. На основі грунтовного вивчення джерел, ідей, гіпотез, концепцій, теорій і наукових праць проаналізовано та реконструйовано підходи до розуміння ролі війська у творенні української держави, визначено його трактування у світобаченні Ю. Тютюнника та виявлено його особистий внесок у практику творення Української держави та її збройний захист. Набули подальшого розвитку конкретизація участі Ю. Тютюнника в українізації війська, створенні Першого Сімферопольського полку ім. гетьмана Петра Дорошенка; аналіз напряму та змісту діяльності Ю. Тютюнника періоду Української революції, насамперед доби Центральної Ради і частково Гетьманату, участь у створенні та функціонуванні ряду українських громадсько-політичних організацій.

Розглянуто питання про корелятивні зв'язки між основними напрямками європейської філософії та особливостями військових стратегій головних учасників Першої світової війни - Великої Британії, Франції, Німеччини. В результаті дослідження було виявлено, що спостерігаються корелятивні відношення між особливостями філософських напрямів Європи та специфікою їх мілітарних стратегій. Якщо війни починаються в людському інтелекті, то філософія і логіка стають для мілітарних наук метатеорією і помилки або удачі воєначальника на полі бою були вже зроблені на теоретичному рівні грецькими мудрецями, середньовічними монахами-філософами або мислителями Нового Часу. Хай логіка та епістемологія і здаються далекими від проблематики військової стратегії, але саме вони закладають фундамент певному способу мислення, який знаходить своє втілення у практичних діях, зокрема у військовому плануванні. У Першій світовій війні на полі бою зустрілися німецький трансценденталізм, французький раціоналізм та англо-саксонський утилітаризм, де переміг останній. Цей же світоглядний конфлікт продовжився і під час Другої світової війни, з аналогічним результатом. Континентальна традиція модерної філософії послідовно створювала ілюзію осягнення істини в межах розуму (І. Кант) або як логічного виводу з аксіом (Р. Декарт); на противагу їй англійський емпіризм формував свою традицію і витонченого аналізу й обережного узагальнення досліджуваних фактів. Ці традиції абстрактного мислення несподівано узгоджено корелюють зі способами побудови мілітарної стратегії ворогуючих сторін у Першій світовій війні в Європі і Великої Британії, Франції, Німеччини. Плани наступу Німеччини та оборони Франції були побудовані на хибних припущеннях, які суперечили фактам дійсності. Ці помилки не були технічними чи організаційними помилками розвідувальних служб; хибні стратегічні плани були невідворотним наслідком нехтування стратегічною розвідкою як такою. Відірвані від фактів ідеї, втілені у життя, можуть перемогти, але за досить специфічних обставин і лише випадково. Зазвичай перемагає той, хто якомога точніше співвідносить свої плани з фактами. Ця прописна істина була очевидною для воєначальників усіх часів та народів, але про неї чомусь забули (і продовжують забувати) як у XX, так і в XXI ст. Філософія в цьому випадку виступає якщо не чинником, то принаймні інструментом для аналізу стратегічних доктрин, що може зіграти конструктивну роль у розробці аналітики "стратегічної культури", що стає дедалі популярнішою в військовій науці Заходу.

На підставі широкого кола джерел, у тому числі й уперше введених до наукового обігу, досліджено історію українських національних військових формувань в Одесі в 1917 - на початку 1918 рр. Докладно відтворено основні етапи організації та бойової діяльності гайдамацьких частин, що були головною збройною силою уряду УНР на півдні України. Розглянуто широке коло питань, пов'язаних з впливом українських діячів і російських воєначальників на створення підрозділів національного війська в Одесі. Визначено основні засади організації військових формувань, зроблено висновок про їх відповідність вимогам часу.

За допомогою програмного забезпечення було сформовано та завдяки використанню кількісної методології проаналізовано перелік командувачів фронтів, армій, начальників штабів фронтів, командирів корпусів Червоної армії, усього 1106 осіб. Із них українці становили 133, або ж 12 %, що на понад 6 % менше частки представників цієї національності у структурі населення СРСР періоду німецько-радянської війни 1941 - 1945 рр. Водночас продемонстровано тотальне домінування росіян на вищих командних посадах - 77 % за їх загальносоюзної частки 58 %. Зроблено висновок про свідомий підхід радянського керівництва до формування вищого ешелону воєначальників. Наголошено на відсутності грунтовних досліджень із цієї теми в радянській та пострадянській історіографіях, як і публічної статистики стосовно представників різних етносів СРСР у складі збройних сил цієї країни загалом. Приділено увагу питанням визначення національності за умов радянської юридичної системи та повноти статистики загальних переписів населення. Подано стислі біографічні довідки генералів, українців за походженням, котрі командували фронтами й арміями.

У ювілейному збірнику, випущеному до 250-річчя з дня народження відомого полководця Петра Християновича Вітгенштейна, зібрано матеріали круглого столу в Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя (14 травня 2019), що розповідають про життя та діяльність цього знаменитого воєначальника. Висвітлено роль генерала П. Х. Вітгенштейна у війні 1812-го року. Окрему увагу приділено родинним історіям Вітгенштейнів.

Мета дослідження - аналіз характеру та масштабів занепаду засад вільної елекції козацької старшини Гетьманщини внаслідок втручання російської влади у процес кадрового забезпечення урядів сотенного рівня. Методологія грунтується на стратегіях порівняння й типології. Наукова новизна пов'язана з вивченням впливу імперського центру на характер адміністративних практик української автономії XVII - XVIII ст. через налагодження контролю за кадровою політикою Гетьманщини та свідоме розмивання засад вільної елекції козацької старшини. Увагу звернуто насамперед на намагання імперської влади після поразки антиросійського виступу гетьмана І. Мазепи 1708 -1709 рр. змінити правове поле виборчого процесу, з одного боку, обмеживши волевиявлення козацького товариства й участь у ньому полкової старшини, а з іншого - поставивши його під контроль своїх офіційних представників. Детально розглянуто приклади прямого призначення на сотництво указами імператора, Сенату та інших владних інституцій Росії в обхід чинних у Гетьманщині правових норм і традицій. Реконструйовано процесуальні особливості та з'ясовано мотивацію таких кадрових рішень. Зокрема звернуто увагу на той факт, що при обгрунтуванні таких призначень лексема "вірності монархові" виразно домінувала над мотивами видатних здібностей чи службових заслуг претендентів. Установлено, що чимала частина призначених у такий спосбі старшин походила з Балкан і перед тим жодним чином не була пов'язана з Військом Запорозьким, а свою вірність Петрові I засвідчила під час Прутського походу 1711 р. Окремо досліджено практики протегування інтересів шукачів сотенного уряду державними діячами та воєначальникамиРосійської імперії, впливовими царедворцями та представниками династії Романових. Висвітлено у цьому контексті й особливий службовий аванс на посідання сотництва в Гетьманщині, що його забезпечувала служба при імператорському дворі, у тому числі в ранзі придворних співаків.

Мета роботи - вивчення практики освітньої, комунікативної та адміністративно-управлінської підготовки візантійської політичної еліти - імператорських послів за даними історико-літературних творів та епістолярною спадщиною. Методологічну основу складає принцип історизму, який спирається на дослідницьку стратегію історії життя від першої особи. Уперше в українській історіографії досліджено критерії вибору, процедуру призначення, підготовку імператорських послів та інших учасників посольства до виконання дипломатичних доручень, рівень їх освіти, особисті риси, протокольні вимоги до поведінки, ризики й небезпеки діяльності. Висновки: головним критерієм у разі визначення кандидатури імператорського посла була довіра з боку імператора та доволі вузького кола його радників до особи, якій доручалося очолити дипломатичну місію. Посол був безпосереднім представником монарха, тож мав відповідати певним соціальним, освітнім, управлінським, репутаційним критеріям. Послами призначали високопоставлених сановників, представників константинопольської знаті, воєначальників. Велике значення під час вибору кандидатури мала освіта, знання історії, філософії, юриспруденції, володіння ораторським мистецтвом, уміння переконувати й вести перемовини. Цінувалися також природний розум, статечність, розважливість, мудрість. Крім того, імператорські посли повинні були мати бездоганну репутацію, а також адміністративний або військовий досвід.

Відтворено і проаналізовано події української історії, пов'язані з Другою світовою війною - її передумови, хід подій, наслідки. Розглянуто перебіг бойових операцій угорських, німецьких, радянських, румунських та інших військ на теренах України 1939 - 1954 рр. Проаналізовано цілі та засоби здійснення операцій, процеси підготовки та розгортання бойових дій, особливу увагу звернено на співвідношення сил, коригування планів у ході операції, досягнення і прорахунки воєначальників.