Розглянуто досвід бідності та бездомності серед неофіційно зайнятих робітників у будівельному секторі. На підставі інтерв'ю, проведених із бездомними Києва, розглянуто структурні процеси, які змушують людей покидати домівки в пошуках роботи у великих містах, а також їх досвід тіньової роботи на будівництві. Ці робітники відокремлюють себе від бездомних, які "здалися" (так званих "бомжів"), хоча багато нинішніх "бомжів" мали у своїх біографіях досвід роботи в тіньовій економіці. Тому роботу в тіньовій економіці слід розглядати в ширшому контексті депролетаризації, безробіття та відсутності соціального захисту за переходу до капіталізму. Саме ці структурні фактори спричиняють бідність, бездомність, алкоголізм, злочинність і девіацію як серед неофіційно зайнятих робітників у будівельному секторі, так і в інших сферах.

Представлено феномен "дім" у вигляді знака-коду, в якому зосереджено духовні засади, що визначають ціннісно значущі смисли людського життя та високий символізм усього того, що пов'язано з улаштуванням культурно-цілісної особистості. Метафору "дім" розглянуто як базову для європейської культури, а феномен "дім" представлено у вигляді категорії культури та універсального інструменту культурології. Продемонстровано культурологічні можливості семіотичної моделі, до основи якої покладено базову метафору "дім". Модель представлено трьома інваріантними типами, за допомогою яких можна розглядати певні історико-культурні періоди європейської культури. Зазначено, що вони підтверджують наявність домобудівничого аспекту в культурологічному полі загальнокультурних ментальних структур. Розглянуто модель антиномічної культури (I - XVI ст.), яка показує присутність в європейській культурі подвійного сприйняття світу, що реалізується на практиці принципом з'єднання того, що не з'єднується ("дім" і "бездомність"). Досліджено модель опозиційної культури (XVII - кінець XIX ст.), що відповідає культурному типу з домінуванням "дому" або "бездомності", а ментальність людини цієї культури визначається ланцюжком цих позицій, що змінюють одна одну. Розроблено модель мозаїчної культури (кінець XIX - початок XXI ст.), яка характеризується присутністю радикальної плюралізації культурного простору та базується на поняттях "дім", "бездомність", "антидім", "номадизм", "абсолютний дім". З використанням численного матеріалу досліджено антропологічний аспект домобудівної моделі європейської культури

Проаналізовано механізми художнього втілення дискурсу ірраціонального - психічного та містичного. Аналіз психічного ірраціонального пов'язаний з показом психосвіту персонажів - дослідженням упливів інстинктів Еросу та Танатосу на поведінку дисгармонійних рефлектуючих особистостей, внутрішня нецілісність яких спричинює нестабільні психічні стани, появу ідеї-фікс "надлюдини". Опосередкованим виявом психічного ірраціонального став простір, позначений негативними конотаціями темного, "чужого", подвійного простору (реального й фантасмагоричного), представленого в міфологічній, символічній і психологічній складових. Конкретизовано опозиції "життя" / "смерть", "вічне"/ "минуще", "краса" / "потворність", "свій" / "чужий" як прояви "інобуття" під час аналізу тріади "Дім" - "Антидім" - "бездомність". Спостереження за перетворенням "Дому" як осередку Роду на хтонічний простір представлено як вивчення впливів психосвіту персонажів на динаміку процесу такої трансформації.

Визначено типологію мотивної структури жіночого оповідання як форми сталих бінарних комбінацій "життя - смерть", "дім - бездомність", "сім'я - самотність". Виявлено форми залежності авторської присутності у тексті від гендерної приналежності автора. Розглянуто стилістичні особливості наративу в жіночій прозі на синтаксичному та лексико-граматичному рівнях. Проаналізовано збірки оповідань Л. Петрушевської, В. Токаревої, Т. Толстої, Л. Улицької в контексті їх системної єдності, що створює передумови для більш глибокого усвідомлення специфіки художнього мислення письменниць, форм реалізації їх світобачення, виокремлення гендерного аспекту щодо номінації персонажів, циклів і збірок.

Розглянуто проблему дитячої бездомності в Україні в історичному контексті та на сучасному етапі. Надано характеристики та описано проблеми "дітей вулиць", проаналізовано заходи, до яких вдається держава задля ліквідації дитячої безпритульності.

Увагу приділено кримінологічному аналізу злочинності осіб без визначеного місця проживання в Україні з метою створення відповідної характеристики цього виду злочинних проявів і розробки науково обгрунтованих і практично здійснюваних заходів запобігання останнім. Розкрито сутність явища бездомності, встановлено співвідношення з близькими до цього явища поняттями. Розглянуто історичний аспект кримінально-правової боротьби з бездомністю, включаючи зарубіжні країни. За результатами узагальнення значного обсягу емпіричного матеріалу встановлено характерні риси та властивості особи бездомного злочинця, проведено типологію таких правопорушників, а також визначено специфіку причин та умов, що призвели до вчинення правопорушень.

Досліджено окремі теоретичні аспекти надання державної соціальної допомоги у сфері соціального захисту. З'ясовано суть категорії "нужденність" в аспекті надання права на державну соціальну допомогу, а також проаналізовано критерії для визначення суб'єктів-одержувачів допомоги. Визначено, що наука права соціального забезпечення визначає нужденність як загальну та універсальну підставу для соціально-забезпечувальних надань та найчастіше розглядається як матеріальне становище, за якого індивідуальний дохід громадянина або середньодушовий дохід сім'ї через причини, які від них не залежать, є нижчим, ніж прожитковий мінімум, установлений державою. Досліджено критерії нужденності та характерні ознаки поданої категорії. З'ясовано, що основним критерієм визначення кола суб'єктів-одержувачів у праві соціального забезпечення є нужденність особи (сім'ї), стан, за якого виникає потреба в одержанні державної підтримки для задоволення основних життєвих потреб. Причинами нужденності є тяжкі життєві обставини: бездомність, безробіття, малозабезпеченість, хвороба, похилий вік тощо. Наголошено, що категорія "нужденність" не може розглядатись виключно як матеріальна незабезпеченість, а особою, котра потребує державної підтримки, може стати будь-який громадянин, що перебуває у складній життєвій ситуації. Виявлено, що за умови виникнення складних життєвих обставин є необхідність виокремлення за допомогою якихось чітко визначених критеріїв кола осіб, яких держава дійсно зобов'язана забезпечувати. Звуження кола забезпечуваних має здійснюватись за допомогою введення різних додаткових умов. Звернуто увагу на те, що у разіу надання державної підтримки має відслідковуватись тісний зв'язок між станом нужденності особи й так званими "незалежними від неї причинами". З'ясовано, що відсутність єдиного законодавчого закріплення переліку таких незалежних причин призводить до того, що під час надання державної соціальної допомоги зазначені фактори можна тлумачити або широко, або вузько, що може призводити до суттєвого розширення або звуження кола суб'єктів-одержувачів державної соціальної допомоги. Визначено зв'язок нужденності із принципом адресності соціального забезпечення.

Розглянуто приклади проектування закладів для бездомних у зарубіжній практиці. Зарубіжний досвід співставлено з результатами власних соціологічних досліджень бездомних в Україні. Категорія бездомних - це невід'ємна складова населення будь-якої країни, яка завжди була присутня в різних типах суспільства, незалежно від рівня його заможності та соціальної формації. Для вирішення проблеми бездомності запропоновано соціально-типологічну схему впровадження для бездомних різних типів житла, на основі його інтеграції з виробничими та навчальними функціями. Запропоновані житлово-виробничі заклади для бездомних - це проекти, у яких до звичного складу житлових одиниць додаються навчальні та виробничі приміщення, спеціалізовані майстерні, де бездомні навчаються новим ремеслам, видам господарства, опановують фах, за допомогою якого можуть надалі заробляти на прожиття. Також можливе розташування окремого виробництва або підприємства на території закладів, або в приміській зоні і навіть в сільській місцевості. Виробництво має бути таким, щоб його змогли опанувати особи без спеціальної освіти. Зазвичай це такі галузі: швейна, деревообробна, виготовлення паперу, побутових речей, будівельних конструкцій, сільське господарство. Конкретний вибір виробництва у таких закладах залежить від країни, регіону та їхньої спеціалізації. Для житлово-виробничих організацій не обов'язково розташовувати виробництво на території закладу. Можливо й співпрацювати з підприємствами, яке знаходиться неподалік. За допомогою трансферу люди потрапляють на роботу та освоюють нові навички та отримують заробітну плату. Такий тип закладу надасть змогу бездомним пройти соціальну адаптацію, відновити нормальне фізичне та психічне здоров'я, забезпечить їх роботою, засобами до існування та хоча б частково покрити вартість свого проживання в такому типі закладу.