На підставі аналізу ідейно-художніх процесів, розгорнутих Джойсом в романі "Улісс": дегероїзації, декреатизації, ідентифікації, побутування, - робиться висновок про антимодерністський напрямок "Улісса". Після визначення творчого методу Джойса як епіфанічного символізму стверджується, що "Улісс" успадкував художні принципи реалістичної традиції і розвинув їх в новій, адекватній сучасності формі. Творчий метод Джойса, що складається з філософії творчості (теорії епіфанії), системи символізації і критицизму творчості, необхідно розглядати через призму теорії символізму А.Бєлого. Карнавально-сміхова архітектоніка "Улісса" змушує апелювати до філософії діалога М.М.Бахтіна.

На підставі аналізу філософських концепцій німецького філософа В. Беньяміна (1892 - 1940) досліджено парадокси взаємопроникнення модерну й антимодерну, характерного для творчості окремих європейських інтелектуалів першої половини XX ст. До наукового обігу введено нове поняття "антимодерний модерн" для визначення сутності парадоксу самозаперечення модерну, досліджено особливості виникнення та розвитку даного явища у XIX та XXI ст., зокрема в Європі у міжвоєнний період. Проаналізовано взаємопроникнення модерну й антимодерну на трьох рівнях філософії В. Беньяміна: філософії простору та часу, філософії речі та філософії мови. Для кожного рівня виявлено спосіб повернення до антимодерних та антипросвітницьких тем у філософії В. Беньяміна, що було засобом реалізації модерного прагнення розриву з безпосереднім минулим, а також філософської й естетичної революції.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4Укр)6-328.8 + Ш5(Ук=7Сое)-4 Маланюк, Є. 3 + Ш5(7Сое=Ук)-304 + Ш400.221.8

Рубрики:

Література

Інші літературні напрямки <теорія л-ри>

Шифр НБУВ: Ж70176 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено проблеми Донецької і Луганської областей, як старопромислових регіонів. Доведено, що в ході індустріального розвитку в областях не забезпечено модернізаційних зрушень та засад формування постіндустріальної економіки. В наслідок цього Донбас все більше перетворювався на напівпериферійний регіон, що обумовило його техніко-технологічний занепад та призвело до суттєвого загострення соціальних проблем, які стали підгрунтям для сепаратизму.

Предмет дослідження - теоретичні аспекти дослідження тінізації влади як системи гальмування соціально-економічного прогресу, ефективного реформування суспільних відносин. Мета дослідження - визначення змісту владних процесів антимодернізаційного розвитку. Методи дослідження. Застосовано сукупність наукових методів і підходів, у тому числі системний, історичний, логічний, що дозволило забезпечити концептуальну єдність дослідження. Результати роботи. Обгрунтована необхідність протидії системній тінізації владних відносин, подолання розвитку процесів прискореної розбудови "автономної" тіньової влади як головного тінізаційного чинника реформування. Галузь застосування результатів. Система наук з галузі державного управління, широке коло методологічних аспектів соціально-економічних наук з проблем функціонального розвитку. Висновки: основні підсумки дослідження та його теоретичні результати можна звести до формулювання: вихідною мегапроблемою дослідження тінізаційних владних механізмів є проблематика дисфункцій влади в Україні як системи гальмування Соціально-економічного прогресу, ефективного реформування суспільних відносин, влади; одним із принципових аспектів дослідження є висновок про те, що при побудові теорії тінізації влади в якості базового положення необхідна розробка особливого тренду, атрактора антимодернізаційного розвитку, притаманного відносинам влади, владного реформування.

Предмет дослідження - теоретичні аспекти дослідження пучка причин тінізації влади як системи гальмування соціально-економічного прогресу, ефективного реформування суспільних відносин. Мета дослідження - визначення змісту пучка причин тінізації владних процесів антимодернізаційного розвитку. Методи дослідження. Застосовано сукупність наукових методів і підходів, у тому числі системний, історичний, логічний, що дозволило забезпечити концептуальну єдність дослідження. Результати роботи. Обгрунтована необхідність протидії системній тінізації владних відносин на підставі дослідження пучка причин та застосування ефективних засобів їх обмеження та локалізації, подолання розвитку процесів прискореної розбудови тіньової влади як головного тінізаційного чинника реформування. Галузь застосування результатів. Система наук з галузі державного управління, широке коло методологічних аспектів соціально-економічних наук з проблем функціонального розвитку. Висновки: основні підсумки дослідження та його теоретичні результати можна звести до формулювання: вихідною мегапроблемою дослідження тінізаційних владних механізмів є проблематика дисфункцій влади в Україні як системи гальмування соціально-економічного прогресу, ефективного реформування суспільних відносин самої влади; одним із принципових аспектів дослідження є висновок про те, що при дослідженні причин тінізації влади в якості базового положення необхідна розробка особливої множини тренду, атракторів антимодернізаційного розвитку, притаманного відносинам вітчизняної тінізації влади, владного реформування.

Предмет дослідження - теоретичні аспекти розвитку тіньового "автономного" владного простору як феномена антимодернізації, системи гальмування реформування, закономірностей його викривлень, зростання, прискорення макромеханізмів тіньового перерозподілу власності та влади замість справжніх реформ. Мета дослідження - подальше дискурсивне вивчення причинного комплексу тіньових аспектів владних процесів, у тому числі за умов псевдомодернізації та квазіреформування, як факторів посилення тінізаційно-криміногенних явищ у владній сфері. Методи дослідження. Застосовано сукупність наукових методів і підходів, у тому числі системний, історичний, логічний, що дозволило забезпечити концептуальну єдність і ефективність дослідження. Результати роботи. Обгрунтовано необхідність системного вивчення процесів тінізації влади, подолання розвитку процесів розбудови "автономної" тіньової влади як головного тінізаційного антиреформістського чинника. Галузь застосування результатів. Система наук з галузі державного управління, економічної безпеки, права, широке коло проблем соціально-економічних наук з дослідження дисфункціонального розвитку. Висновки: основні висновки дослідження можна звести до формулювання: серед полісистеми сучасних владних тіньових реальностей особливе деструктивне антиреформістське місце займає "автономна" тіньова влада; вивчення історичної логіки реформ в Росії, СРСР і сучасній Україні свідчить про їх, як систему, псевдомодернізаційну, псевдоефективну по відношенню до докорінних національних інтересів тіньовий характер із завданнями, перш за все, зміцнення власної влади, реалізації владних паразитарних інтересів, обслуговування інтересів правлячих кланів домінуючих країн; ефективна реформістська діяльність влади вимагає системного, цілеспрямованого оновлення підготовки кадрів для сучасного правлячого класу із високими професійними якостями та глибокими патріотичними переконаннями.

Проаналізовано соціологічні теорії, що інтерпретують феномени "індустріального суспільства" й "індустріальної культури" в ролі: а) технологічно детермінованих (виробництвом, економікою, станом матеріальної культури); б) фрагментованих аспектів "індустріальних", "капіталістичних", "модерних", "постіндустріальних" / "постмодерних" глобалізованих суспільств. Обґрунтовано доцільність введення в науковий обіг поняття "функціональний статус культури", використання якого дозволяє здійснювати соціологічну ідентифікацію функціональної спрямованості культури в суспільствах як соціальних системах різного типу та комплексно досліджувати конкретні онтологічні прояви різноманітних спеціалізованих культурних практик. Доведено, що ідентифікація функціонального статусу культури індустріального суспільства, окрім власне теорій індустріалізму (пізнього індустріалізму Франкфуртської школи та теорії нового індустріального суспільства Дж. Гелбрейта) базується на трьох тенденціях: а) визначення стану та динаміки культури в контексті теорій культурної спадкоємності (з точки зору теоретиків "незавершеного модерну" / "множинних модернів" - як триваючу сучасність; або ж із позицій постмодерністського розриву з минулим); б) теорій глобальної залежності, що розглядають культуру через призму системи глобальних капіталістичних зв’язків експансійного характеру (в яких культура функціонує в трендах домагань на гегемонію, стримування, інтеграцію); в) теорій глобальної гібридизації, які загострюють основну увагу не на еволюційних і домінаційних зв'язках між різними культурними практиками, а зміщують акцент на діалектику процесів гомо- та гетерогенізації як стимулу глобальної культурної динаміки (апелюючи до значимості, в тому числі й самоідентифікаційних, полікультурних і гетеронормативних аспектів локальних суспільств). Аргументовано, що функціональна спрямованість культури суспільства індустріального типу відображає багатовимірність і багатоваріантність онтологічних проявів культурних практик консенсусного, конкурентного та конфліктного характеру. Це означає, що індустріальне суспільство може бути спеціалізованим об'єктом соціологічних досліджень: 1) певного типу соціально-історичної системи (що відрізняється від "аграрних" і "постіндустріальних суспільств"); 2) як держави-нації; 3) як континентального співтовариства (європейське суспільство, азіатське, західне тощо); 4) як системи ініціативних самодіяльних практик (громадянське суспільство). З'ясовано, що дослідження функціональної спрямованості культури передбачає врахування обставини реальної дисперсності культури відповідно до конкретної соціальної, економічної та політичної системи, а також соціальної структури, соціальної дії, потенціалу агентності суб'єктів, які використовують здобутки матеріальної та духовної культури (цінностей, норм, символів, міфів, мови, соціальної пам'яті, інкорпорації у багатовимірні виробничі відносини тощо). Удосконалено теоретичні засади соціологічного розуміння сучасного феномену індустріального суспільства та особливостей його динаміки, що виходить поза межі його ототожнення з історичним періодом становлення машинного виробництва й організації трудових відносин. Розглянуто наукові інтерпретації стосовно евристичного потенціалу концепцій індустріальної модернізації, постмодернізації та демодернізації шляхом обґрунтування дослідницької позиції, згідно з якою поширення антимодерністських тенденцій (трайбалізму, архаїзму, фундаменталізму тощо) у процесах модернізаційного розвитку свідчить не лише про дисфункціональний характер таких феноменів, але й про їх органічну включеність у процеси субкультурної інтеграції й адаптації в умовах зростаючого глобалізованого впливу ідеологій і практик мульти- та транскультуралізму.