Мета статті - ознайомлення широкого загалу науковців, освітян та практиків, які працюють у царині гідрології, використання та охорони поверхневих вод суходолу із становленням та розвитком української наукової термінології, а також напрацюваннями з цього напряму досліджень за період незалежності України, які виконано в Українському гідрометеорологічному інституті ДСНС України та НАН України та на кафедрі гідрології та гідроекології географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Статтю підготовлено за результатами напрацювань авторів із розроблення гідрологічної нормативної, навчальної та науково - довідкової літератури, а також опрацювання відповідних українських і закордонних літературних джерел. Показано здобутки, проблемні питання, а також окреслено пріоритетні завдання щодо розвитку з цього напряму досліджень.

Шифр НБУВ: Ж70590 Пошук видання у каталогах НБУВ 

юму, виданому в Україні, навчальному посібнику з цієї тематики коротко основи водної політика ЄС, охарактеризовано річки, озера та а за регіональним принципом (геосхемою ООН - Північна, Західна, Східна Європа), а також моря, що омивають береги Європи. Розглянуто лобальних водних ресурсів, наведено ранжування країн Європи за водними ресурсами та індексом експлуатації водних ресурсів. В х напрямів розглянуто питання по Україні. іьний посібник призначено для студентів, які навчаються за освітньою «Управління та екологія водних ресурсів» спеціальності 103 «Науки про ін може бути корисним й для студентів інших освітніх програм тей 103 «Науки про Землю» та 106 «Географія», в яких вивчають них ресурсів

Шифр НБУВ: Ж70590 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Робота присвячена дослідженню багатогранного поняття "водна політика" та основних тенденцій прояву водної політики у світі, формально торкаючись питань, які стосуються України. У міжнародних публікаціях у водній політиці виділяються напрями: гідрополітика, яка розглядає питання транскордонних водних ресурсів, та гідропсихологія, яка розглядає питання води на локальному рівні. В основі водної політики лежить механізм застосування міжнародних конвенцій і договорів, оскільки країни турбуються про свою водну безпеку, особливо в транскордонних водних басейнах. Питання водних ресурсів всередині країни вирішуються на національному законодавчому рівні, в Європі - із застосуванням положень Водної рамкової директиви ЄС. Після Дублінської конференції щодо водних ресурсів та сталого розвитку (1992 р.) світова водна спільнота спрямована в напрямі інтегрованого управління водними ресурсами (ІУВР). В Україні, в цілому, водна сфера держави розвивається в руслі світових тенденцій водної політики та ІУВР шляхом приєднання до Конвенції про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер, Протоколу про воду та здоров'я до Конвенції про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер 1992 р., імплементації положень Водної рамкової директиви ЄС в законодавчу базу та в практику водних відносин, співробітництва на транскордонних водах на сучасному рівні, прийняття Водної стратегії до 2050 р.

Висвітлено роль компонентів хімічного складу води у процесах життєдіяльності людини. Охарактеризовано проблеми водних ресурсів і водокористування у світі та в Україні. Розглянуто питання цілей сталого розвитку (ЦСР-6 "Чиста вода і належна санітарія"). Висвітлено основні технологічні аспекти систем водопостачання та водовідведення з певною їх ілюстрацією на прикладі міст Києва і Луцька. Доведено роль компонентів хімічного складу води у життєдіяльності людини. Охарактеризовано традиційні й альтернативні джерела водних ресурсів. Досліджено технологічні аспекти водопостачання та водовідведення. Розглянуто санітарно-показові організми води та контроль за їх вмістом. Проаналізовано основні технологічні процеси очищення води. Увагу приділено біохімічним процесам на очисних спорудах стічних вод. Розкрито положення охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами. Охарактеризовано водопостачання та водовідведення в деяких містах України (Київ, Луцьк). Оцінювання якості води водних об'єктів для різних цілей.

Наведено характеристику водних об’єктів України, яка дає уяву про їхній рекреаційний потенціал, оцінено водні ресурси, викладено сучасні методичні підходи до нормативного оцінювання якості води водних об’єктів для рекреаційних та інших цілей. Призначено для студентів, які навчаються за освітньою програмою "Управління та екологія водних ресурсів". Означено класифікацію річок за розмірами, окреслено ретроспективний аналіз досліджень річкової мережі України та гідрографічне районування території України. Розглянуто транскордонні річкові басейни та міжнародне співробітництво. Описано різні аспекти рекреаційного водокористування річок, озер, лиманів тощо. Охарактеризовано основні генетичні типи озер та їхнє поширення в Україні. Визначено головні типи лиманів, вміщено матеріал про лимани Причорномор’я та лимани Приазов’я, виокремлено поняття про лікувальні грязі як цінний бальнеологічний ресурс. Надано класифікацію водосховищ України за об’ємом.

Мета дослідження - висвітлення нормативних підходів до облаштування, проведення моніторингу та екологічної сертифікації пляжів на рекреаційних водних об'єктах України. Площа території різного функціонального використання у припляжній, пляжній та акваторіальній зонах морів, річок та озер визначається відповідно до показників, наведених у ДБН Б.2.2-12:2019 з планування та забудова територій. Перед початком літнього сезону необхідною є ретельна комісійна перевірка готовності пляжів до діяльності, яка включає перевірку санітарного стану території та якості води у водному об'єкті. Дослідження показують, що на початок сезону в 2019 р. лише у двох областях Україні 100 % перевірених пляжів відповідали вимогам, а більшість - на 50 %. У моніторингу якісті води в районах пляжів, який здійснюють структурні підрозділи Держпродспоживслужби та МОЗ України визначальним є мікробіологічний блок показників (кишкова паличка). Результати щотижневого моніторингу якості води, який проводився на пляжах Києва на Дніпрі в 2020 р. показав значну динаміку статусу пляжу (погіршення якості води), що було пов'язано з випаданням дощів та цвітіння води у літню спеку. Позитивним фактом є добровільна міжнародна екологічна сертифікація пляжів за програмою "Блакитний прапор", міжнародного Фонду екологічної освіти за якою в Україні в 2021 р. було відзначено 19 пляжів (9 - морських, 10 - річкових).

Індекс рубрикатора НБУВ: Д225 + Н761.1

Рубрики:

Гідрологія річок

Водопостачання

Шифр НБУВ: Ж70590 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета дослідження - висвітлення поняття водні конфлікти, які можуть бути беззбройними та воєнними (із застосуванням зброї), їхніх класифікаційних ознак, ілюстрації на практиці проявів водних конфліктів у світі та в Україні. База даних Тихоокеанського інституту (США), який займається моніторингом водних конфліктів, показує, що насильство, пов'язане з водою, почалося кілька тисяч років тому. Лише за період 2000 - 2022 рр. у цій базі зафіксовано близько 900 випадків різних водних конфліктів, із них в Україні - близько 15. Водні конфлікти поділяються на типи залежно від використання води, впливу на воду або ролі води під час конфлікту. Вода є тригером або корінною причиною конфлікту, коли виникає суперечка з приводу контролю над водним об'єктом що призводить до насильства. Вода є зброєю в конфлікті, коли водний об'єкт (водні ресурси) використовуються як інструмент або зброя у насильницькому конфлікті. Вода є жертвою коли вона стає об'єктом навмисного або випадкового насильства. Під час бойових дій вода (водна інфраструктура) часто стає жертвою. По зафіксованих в міжнародній базі даних водних конфліктах в Україні (в основному, на Донбасі) протягом 2014 - 2022 р. класифікація за типами має наступний вигляд: 80 % - вода як жертва, 13 % - вода як зброя, 7 % - вода як тригер. Повну оцінку кількості та наслідків водних конфліктів на території України, пов'язану з російсько-українською війною, можна буде здійснити після її завершення.

Мета дослідження - висвітлення сучасних підходів до методів нормативного оцінювання якості води для рекреаційних цілей в Україні. Якість води серед низки чинників, що впливають на рекреаційне використання водного об'єкта (географічне положення, тип берегів, наявність інфраструктури тощо), має найбільшу динаміку. Її значення за певних умов може швидко переважити всі інші. Аналіз публікацій засвідчує, що дослідження українських авторів стосовно оцінювання якості води водних об'єктів для цілей рекреації за методологічними підходами поділяються на два напрями - гігієнічний та еколого-географічний. Слід зауважити, що гігієнічний є нормативним. Еколого-географічні підходи є важливими, але мають допоміжний характер. В Україні проектування і облаштування пляжів регламентується ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування та забудова територій". Нормативними методиками, застосування яких є обов'язковою умовою при розробленні проєктів використання поверхневих водних об'єктів суші для рекреаційного водокористування або поточних оцінок якості їхньої води, є ДСП 173-96 "Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів". Для морських вод застосовуються "Правила охорони внутрішніх морських вод і територіального моря України від забруднення та засмічення" (2002). Як показали результати обробки даних моніторингу МОЗ України в літній сезон 2021 р., морська вода в районі пляжів мала дещо вищу якість, ніж вода в районі пляжів водних об'єктів суходолу як за мікробіологічними, так і за хімічними показниками.

Президент України Володимир Зеленський зазначив, що станом на 2 червня 2022 р. російські війська контролювали близько 20 % території України. Мета статті - оцінювання стану територій деяких районів річкових басейнів України щодо їхнього потрапляння під контроль російських військ влітку 2022 р., а також можливості проведення моніторингу згідно з програмою державного моніторингу вод, затвердженої наказом Міндовкілля України на 2022 р. В результаті вторгнення Росії в Україну, станом на 1 серпня 2022 р. на території, яка тимчасово контролювалася російськими військами: повністю знаходилися 2 райони басейнів річок - Криму (з 2014 р.) та Приазов'я; частково перебували 4 райони басейнів річок: бл. 69 % території району басейну р. Дон, 22 % - району басейну річок Причорномор'я, 6 % - району басейну р. Дніпро. З крупних водних об'єктів на захопленій російськими військами території влітку 2022 р.: повністю знаходилися 2 великі канали: Північно-Кримський та Каховський магістральний; частково перебував 1 канал - 40 % протяжності каналу Сіверський Донець-Донбас; значна частина річки Сіверський Донець (район Донбасу); нижня частина Каховського водосховища (разом з Каховською ГЕС). З початку воєнної агресії Росії в системі Держводагентства України припинила роботу одна з 4-х базових регіональних лабораторій моніторингу вод (Східного регіону). Через напружену оперативну військову ситуацію в березні 2022 р. підрозділам Держводагентства вдалося відібрати проби води лише на 35 % пунктів моніторингу. А вже в липні 2022 р. проби води було відібрано на 68 % пунктів, передбачених програмою державного моніторингу вод.

Шифр НБУВ: Ж70590 Пошук видання у каталогах НБУВ 

У першому, виданому в Україні, гідрологічному словнику-довіднику вміщено терміни, які висвітлюють основні питання гідрології поверхневих вод — гідрологічний режим, динаміку водних мас (течії, хвилювання, інфільтрація та інші процеси) і їхнього ложа (формування берегів і дна водних об'єктів, руслові процеси, ерозію, перенесення і відкладення наносів), теплові процеси (теплообмін, тепловий баланс, випаровування, конденсацію) і агрегатні стани води (льодові явища, сніговий покрив). Коротко затронуто питання гідрохімії та гідроекології. Словник розраховано на студентів університетів спеціальності "Науки про Землю" освітніх програм гідрологічного профілю. Акумульовано термінологію в галузі гідрології, гідроекології, гідрохімії, гідрогеології, географії. Вирішено питання уніфікації гідрологічної термінології. У Словник включено понад 1600 гасел (термінів, понять) які широко вживаються в науковій літературі з гідрології, а також низка термінів із суміжних наукових дисциплін, пов'язаних з гідрологією (гідрохімія, географія, метеорологія, геологія, гідрогеологія, гідробіологія, гідротехніка та ін.).

Мета дослідження - встановлення територіальних закономірностей розподілу водосховищ по адміністративних областях та районах річкових басейнів, виявлення ролі великих, середніх і малих водосховищ у балансі регулювання річкового стоку в Україні. В Україні нараховується всього 1054 водосховища, серед яких виділяються шість крупних водосховищ Дніпровського каскаду та Дністровське водосховище, а всі інші 99,3 % (1047 водосховищ) відносяться до середніх, невеликих та малих водосховищ, які в даній статті позначені як СНМ-водосховища. За об'ємом акумульованої води Україна - це країна великих водосховищ. У шести водосховищах Дніпровського каскаду знаходиться 79 % води, у Дністровському - 6 %, у СНМ-водосховищах - 15 %. СНМ-водосховища розподілені нерівномірно по території України. Найбільша їхня кількість зосереджена у посушливих центральних та південно-східних областях України, 45 % від загальної кількості СНМ-водосховищ розташовано в районі басейну р. Дніпро. Найбільші сумарні величини повного об'єму і площі СНМ водосховищ має Одеська область за рахунок Придунайських озер, яким надано статус водосховищ.

19 листопада 2021 р. Національна гідрометеорологічна служба в Україні відзначає 100-річчя. В цей день у 1921 р. Голова Ради народних комісарів УСРР Християн Раковський підписав декрет "Про метеорологічну службу на Україні". Створення у 1929 р. Гідрометеорологічного комітету при Раді народних комісарів УСРР (Гімеком), що об'єднав в одному відомстві метеорологічні та гідрологічні спостереження, ознаменувало появу єдиної гідрометеорологічної служби. В 1999 р. Верховна Рада України прийняла Закон "Про гідрометеорологічну діяльність", в якому вперше в Україні з'явилося поняття "національна гідрометеорологічна служба". В 1949 р. в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка було створено кафедру гідрології суші, яку очолив професор В. О. Назаров - відомий вчений, який прийшов в університет з гідрометслужби. Одним з головних завдань кафедри була підготовка фахівців-гідрологів для системи гідрометслужби колишнього СРСР. Охарактеризовано внесок гідрологічної кафедри (1949 - 2021 рр.) Київського національного університету імені Тараса Шевченка в укріплення кадрового потенціалу національної гідрометслужби в Україні, коротко висвітлено діяльність десяти випускників кафедри, які своїми зусиллями сприяли розвитку національної гідрометслужби в Україні, кожен на своєму робочому місці: В. М. Ліпінський, В. О. Громовий, В. О. Манукало, В. І. Осадчий, В. В. Деревець, О. О. Косовець, В. М. Бойко, М. І. Довгич, О. В. Серебряков, В. М. Манівчук.

Наведено сучасні дані по кількості водних об'єктів на території України, де нараховується 63119 річок; близько 20 тис. озер; 1054 водосховищ; 50793 ставів. Показано, що оскільки гідрографічні дослідження в Україні виконувалися понад 50 років тому, необхідними є сучасні гідрографічні обстеження території країни зі створенням сучасного водного кадастру і встановленням реальних морфометричних параметрів водних об'єктів (річок, озер, водосховищ, ставів). Основними організаціями, у сферу діяльності яких входять ці питання, є Державне агентство водних ресурсів України та Український гідрометеорологічний центр Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Необхідно також унормувати низку понять, які застосовуються апріорі, але не мають визначення, чітких параметрів (наприклад, струмок, джерело, став-копанка та ін.). Це складно здійснювати через Водний кодекс України або ДСТУ, але простіше можна зробити через офіційно затверджені методики, в яких дані терміни застосовуються.

Індекс рубрикатора НБУВ: Д220,8(45УКР)

Рубрики:

Природні води в цілому

Шифр НБУВ: Ж70590 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета дослідження - висвітлення підходів до нормативної оцінки якості води для різних цілей (екологічних, гігієнічних та рибогосподарських) з урахуванням змін нормативної бази в Україні, що відбулися в 2014 - 2021 рр. І зумовлені курсом України на євроінтеграцію. Важливою особливістю стало скасування чинності актів санітарного законодавства УРСР та СРСР (з 01.01.2017 р.), які тривалий час застосовувалися в Україні (розпорядження КМ України від 2016 р.). Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження інтегрованих підходів в управлінні водними ресурсами за басейновим принципом" (2016 р.) вніс доповнення у Водний кодекс України, які стосуються гідрографічного районування та моніторингу вод згідно положень Водної рамкової директиви ЄС. У 2018 р. постановою КМ України затверджено "Порядок здійснення державного моніторингу вод". У 2019 р. Мінприроди України затвердило нормативну "Методику віднесення масиву поверхневих вод до одного з класів екологічного та хімічного станів масиву поверхневих вод, а також віднесення штучного або істотно зміненого масиву поверхневих вод до одного з класів екологічного потенціалу штучного або істотно зміненого масиву поверхневих вод". Якщо при оцінюванні якості вод для екологічних цілей зроблено відхід від гранично допустимих концентрацій, то в інших сферах водокористування нормативи ГДК залишаються актуальними.

Мета дослідження - полягає в ознайомленні з сучасними підходами до оцінювання якості води для рекреаційних цілей у світі та висвітленні основних положень рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) щодо якості рекреаційної води (2021) та директиви Європейського Союзу щодо управління якістю води для купання (2006/7/ЕС). У світі активно займаються вивченням впливу якості води на рекреаційне водокористування (відвідування пляжів, рибалка, катання на човнах та інші види водного спорту, мандрівки внутрішніми водними шляхами тощо). У 2021 р. ВООЗ розробила рекомендації щодо якості рекреаційної води (прибережні і прісні води), в якому виділяються основні мікробіологічні показники, пов'язані з несприятливими наслідками для здоров'я людини - кишкові ентерококи й кишкова паличка. У рекомендаціях ВООЗ наголошується на необхідності розробки та реалізації планів безпеки рекреаційної води, які забезпечують цілісний і практичний підхід до оцінки і управління ризиками, пов'язаними з використанням води в рекреаційних цілях. В Європейському Союзі діє "Директива щодо управління якістю води для купання" (2006/7/ЕС) від 2006 р., яка встановлює вимоги до моніторингу, класифікації та управління якістю води для купання у водних об'єктах.