The hybrid war as a form of Russia's aggressive solution to its geopolitical issues continues developing in every possible way, becomes more and more sophisticated and spreads out to the new battlegrounds. Nowadays we are witnessing at least three ongoing large-scale "hybrid" operations, each of which represents different possible types of "hybrid wars" activities: traditional military operation in Syria (Turkey), nonmilitary activity in the EU and the mix of all three types in Ukraine. The background, threats and possible consequences of every war line are given. It is shown that Ukraine's conflict is neither the beginning nor the finishing part and belongs to the much larger Russia's plan on the worldwide "hybrid warfare" operation.

Проблеми інтерпретації поняття війни в контексті російської агресії в Україні проаналізовано з урахуванням семантики термінів "війна", "збройний конфлікт", "гібридна війна" в міжнародному праві. Розглянуто відмінні й контроверзійні версії репрезентації збройного конфлікту в Україні, що корелюють із суперечностями його численних назв (міждержавний збройний конфлікт, громадянська війна, проксі-війна, гібридна війна та ін.). Ці терміни задають способи інтерпретації подій і формують понятійну рамку для дій політиків і дипломатів. Показано доцільність застосування когнітивно-лінгвістичних методів для аналізу семантики концепту "війна" та виявлено усталені схеми його реалізації.

Проаналізовано механізми легітимації насильства у сучасній практиці міжнародних відносин та їх зв'язок з тими або іншими уявленнями про світовий порядок. Проблема легітимного використання сили актуалізована у контексті російської агресії проти України та політики санкцій з боку Заходу.

Сингулярність за умов бурхливого розвитку конвергентних технологій четвертого покоління ("Індустрія 4.0") перетворилася нині на один з ключових термінів для філософських роздумів про майбутнє людини й людства (Human 2.0). Філософські міркування щодо сингулярності стосуються багатьох розділів філософії включно з історією філософії, метафізикою, філософією науки, філософією техніки тощо. Філософські міркування про майбутнє "по той бік точки сингулярності" не є міркуваннями поза межами науковості. Дійсно, йдеться про те, чого поки що реально не існує й що неможливо уявити, якщо вважати наші уявлення принципово обмеженими відчуттями й сприйняттями. Але творча уява людини є наслідком її вродженого намагання здолати природу включно зі своєю власною людською природою, результатом самотрансцендування й самоподолання.

Розглянуто механізм соціальної трансформації як складне, багатоманітне явище, в якому стійко взаємодіють суб'єктивні та об'єктивні складові. Мета роботи - уточнення на рівні філософського узагальнення сутності механізму соціальних трансформацій. Обгрунтовується, що будь-який соціально-трансформаційний механізм повинен включати, як мінімум, три блоки: ліквідацію віджилих інституційних обмежень, характерних для стабільного стану колишньої соціальної системи, які стали передумовою системної кризи; випробування можливостей системи за відсутності колишніх обмежень; стабілізацію соціальної системи за рахунок формування якісно нових інституційних обмежень.

Актуальність дослідження обумовлена тим, що забезпечення безпеки як проблема соціально-політичного характеру дедалі більше доповнюється також соціально-культурною складовою. Це пов'язано як із процесами становлення та розвитку "постіндустріального суспільства" (або "суспільства ризику" за У. Беком), так і з ускладненням соціального буття загалом. У суспільствознавчих колах тривають суперечки про природу безпеки та про предмет безпекових досліджень. Базові категорія "безпека" та поняття "національна безпека" є міждисциплінарними, синтетичними категорією/поняттям політології та соціології, воєнних та економічних наук. Це змушує досить широко тлумачити дану категорію. Усталеного суспільствознавчого визначення "безпеки" поки не існує. "Національна безпека" як "видова" категорія є складовою концепту "безпеки", однак сама категорія "безпека" інтегрується з суміжних галузей суспільних наук - з одного боку, зі сфери політичних наук (де категорія "безпека" поряд з категорією "національний інтерес" займає центральне місце), а з іншого - з воєнних наук. "Дослідження (національної) безпеки" як науково-практична дисципліна відносно нова. Однак і "нау ка про безпеку" як науково-теоретична дисципліна ("сек'юритологія") - міждисциплінарна сфера знань - поки ще до кінця не оформилася та не отримала міцної концептуально-методологічної бази та стрункої структури.

Запропоновано аналіз інтерпретацій сенсів-значень понять "національна ідея" та "українська національна ідея", подано характеристику ряду основних фундаментальних проблем національно-державного будівництва в Україні.

Мета роботи - аналіз проблем, стану та задач гуманітарної реінтеграції окупованих територій Донбасу та Криму в український соціокультрний простір. Окреслено шляхи, чинники та механізми подолання кризи української ідентичності на цих територіях, визначаються напрями консолідації суспільства на засадах українських цінностей. Як пріоритет гуманітарної реінтеграції окупованих територій Криму та Донбасу розглядається їх мовна, культурна та ціннісна українізація.

The article highlights research and legislative activity that helps solve the problem of civilized coexistence of citizens of Ukraine. The author analyses main types of state-church relations as exemplified by specific European states. Most attention is paid to specific ethnic-religious religion and to repair relations with relevant national churches. The article suggests some high priority measures aimed on creation of conditions for realization of integrative opportunities of religious factors.

Розглянуто консолідацію українського суспільства як результат внутрішньокультурного діалогу, поширення комунікативних практик, толерантності та взаєморозуміння громадян. Хоча діалогічність та толерантність завжди були прикметними рисами української культури, що визначалося впливом множини культурно-цивілізаційних і геополітичних впливів, сучасна українська культура має ще значний консолідаційний потенціал. Утвердження діалогічності культури є актуальним та важливим вектором розвитку гуманітарної політики української держави, забезпечення її самобутності та безпеки.

Здійснено філософське осмислення сутності етнічного споживання як світоглядно-антропологічного феномену на основі комунікативної дії між різними етнічними спільнотами. Виявлено, що світоглядно-антропологічні особливості етнічної споживацької поведінки людини визначаються: ментальним профілем етносоціальної спільноти, етнічною ідентифікацією людини, статусно-рольовим фасадом (функцією) споживача.