Індукція розвитку нейронів і гліальних клітин з клітин-прогеніторів нейронів (КПН) розглядається як перспективна стратегія реабілітаційних заходів щодо пацієнтів з ушкодженнями мозку, викликаними ішемічним інсультом (ІІ). Для дослідження питання, чи можуть трансплантовані КПН диференціюватись у морфологічно зрілі нейрони та функціонально інтегруватися в гіпокампальні мережі реципієнта, використано імуногістохімічні методи із застосуванням світлової та електронної мікроскопії. Умови ІІ у мишей лінії FVB викликали шляхом оклюзії обох сонних артерій протягом 20 хв. Через 24 год після оклюзії КПН, одержані з GFP-трансгенних ембріонів, були субокципітально трансплантовані ішемізованим тваринам. Виявлено, що через три місяці після трансплантації 45 % трансплантованих GFP-позитивних клітин диференціювалися в клітини, морфологічні особливості яких були подібні до відповідних властивостей пірамідних нейронів гіпокампа. Крім того, трансплантовані клітини демонстрували прояви достатньо інтенсивного формування синаптичних контактів із нейронами реципієнта. Отже, результати свідчать про те, що трансплантація КПН може бути перспективним напрямком клітинної терапії щодо пацієнтів з ІІ.

Використано in vitro модель перивентрикулярної лейкомаляції (ПВЛ), в якій органотипові зрізи головного мозку миші піддавали киснево-глюкозній депривації (КГД) та дії ендотоксину ліпополісахариду (ЛПС). Такий підхід надав можливість змоделювати важливі патогенетичні фактори, відповідальні за ПВЛ, - гіпоксично-ішемічний компонент і запалення. Оцінено віддалені ефекти мультипотентних мезенхімальних стромальних клітин (ММСК) на зрізи головного мозку при їх безконтактному співкультивуванні на in vitro моделі ПВЛ. Життєздатність клітин оцінювали вимірюванням вмісту цитоплазматичного ферменту лактатдегідрогенази (ЛДГ), що вивільняється в культуральне середовище. Гліальну реакцію в перивентрикулярних ділянках культивованих зрізів мозку аналізували імуногістохімічно з використанням специфічних антитіл до маркерів олігодендроцитів, астроцитів та мікроглії (Rip, GFAP і Iba-1 відповідно). Показано, що ПВЛ призводить до значного вивільнення цитозольного ферменту ЛДГ у культуральне середовище, що свідчить про істотне пошкодження клітин. Зниження Rip-імунореактивності відображає зменшення популяції олігоденроцитів, у той час як збільшення GFAP- і Iba-1-імунореактивності вказує на виражений астро- і мікрогліоз. Наявність ММСК у співкультурі зменшувало пошкоджувальні ефекти ПВЛ, підвищуючи життєздатність клітин, запобігаючи деградації олігодендроцитів і значному астро- та мікрогліозу в культивованих зрізах головного мозку. Одержані результати свідчать про те, що захисна здатність ММСК може виконуватися дистанційно швидше за все через секрецію біологічно активних речовин.