Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.301.6

Рубрики:

Специфічне запалення кишечника

Шифр НБУВ: Ж26810 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Антибіотикотерапія підвищує сприйнятливість до розвитку запальних захворювань кишечника (ЗЗК) у дітей і дорослих. Оксидативний стрес відіграє важливу роль у патогенезі ЗЗК. Метою цього дослідження було з'ясувати взаємозв'язок між морфологічними змінами у слизовій оболонці товстої кишки щурів, рівнем ферментів антиоксидантної системи та редокс-чутливих транскрипційних факторів Egr-1 і Sp-1 після введення антибіотика широкого спектра дії, цефтріаксону (Цф). Дослідження проведено на щурах-самцях лінії Вістар (180 - 230 г). Цф (50 мг/кг, в/м) вводили щоденно упродовж 5 днів. Активність каталази і супероксиддисмутази (СОД) у товстій кишці щурів визначали колориметрично та методом зимографії; рівні Egr-1 і Sp-1 методом Вестерн-блот аналізу; гістологічні зміни оцінювали морфометрично. Проводили моніторинг маси тіла тварин і наявності діареї. Системне введення цефтріаксону призводило до морфологічних і функціональних змін у слизовій оболонці товстої кишки щурів, асоційованих з початковими стадіями гострого запалення. Ці зміни супроводжувалися зниженням активності ензимів антиоксидантної системи супероксиддисмутази і каталази. Рівні редокс-чутливих транскрипційних факторів Egr-1 і Sp1 були значно вищими, що свідчить про порушення гомеостазу кишкового бар'єра.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р413.204.1-1

Шифр НБУВ: Ж21341/а Пошук видання у каталогах НБУВ 

Епідеміологічні дослідження показали, що використання антибіотиків істотно підвищує ризик розвитку запальних захворювань кишечника. Одним із потенційних механізмів такої залежності є порушення функціонування його слизового бар'єра. Мета дослідження - з'ясувати як змінюється вуглеводний склад і загальний вміст глікопротеїнів поверхневого слизу кишечника щурів після введення антибіотика цефтриаксону. Дослідження проведено на щурах-самцях лінії Вістар (140 - 160 г). Цефтриаксон (300 мг/кг, в/м) вводили щоденно впродовж 14 днів. Загальний вміст глікопротеїнів слизу, гексоз, гексозамінів, фукози та сіалових кислот визначали на 15-, 29-ту та 72-гу добу експерименту в термінальному відділі тонкої та в товстій кишці. Введення цефтриаксону не впливало на загальний вміст глікопротеїнів поверхневого слизу тонкої кишки щурів. У товстій кишці на 72-гу добу спостерігалось вірогідне зниження в 1,3 разу вмісту глікопротеїнів у поверхневому слизі. Ці зміни супроводжувалися зниженням вмісту гексоз в 1,2 разу та фукози 3,1 разу та підвищенням в 1,5 разу рівня сіалових кислот. Отже, введення цефтриаксону індукує віддалені в часі зміни вмісту та вуглеводного складу глікопротеїнів слизу товстої кишки щурів, які відповідають таким за розвитку запальних захворювань кишечника.

Коротколанцюгові жирні кислоти (КЛЖК) є основними продуктами бактеріальної ферментації харчових волокон у товстій кишці. Недавні дослідження показали, що ці продукти мікробного метаболізму в кишечнику діють як сигнальні молекули, впливають на енергетичний гомеостаз організму хазяїна та відіграють головну роль в імунологічній відповіді. У дослідженні визначено вплив цефтриаксону на концентрацію фекальних КЛЖК щурів лінії Вістар. Цефтриаксон (300 мг/кг, в/м) вводили щоденно впродовж 14 діб. Щурів умертвляли через 1, 15 і 56 діб після відміни цефтриаксону. Визначали масу сліпої кишки та концентрацію КЛЖК фекалій за допомогою методу газової хроматографії. Введення цефтриаксону індукувало залежне від часу збільшення вмісту сліпої кишки щурів у зв'язку з накопиченням неперетравлених залишків. Через 1 добу після відміни цефтриаксону концентрація ацетатної, пропіонової, масляної кислот та загальна концентрація КЛЖК знижувалась в 2,9; 13,8; 8,5; 4,8 разу відповідно. Концентрація валеріанової, ізовалеріанової та капронової кислот була нижчою за рівень детекції. Це супроводжувалося зниженням у 4,3 разу значення анаеробного індексу та збільшенням відносного вмісту оцтової кислоти. Через 56 діб концентрація КЛЖК була все ще нижчою від контрольних значень, але вищою, ніж через одну добу (за винятком пропіонової кислоти). Анаеробний індекс був зниженим в 1,3 разу у порівнянні з контролем. Зроблено висновок, що антибактеріальна терапія спричинює тривале порушення метаболічної активності мікробіоти товстої кишки.

Дофамін (ДА) продукується і вивільнюється імунними клітинами. На сьогоднішній день відомо, що ДА є головним медіатором між нервовою та імунною системами. Мета дослідження - перевірка гіпотези про те, що периферична дофамінергічна система відіграє негативну роль в патогенезі виразкового коліту через вплив на активність периферичних фагоцитів крові. Дослідження проведено на щурах-самцях Вістар (170 - 200 г). Периферична дофамінергічна система була зруйнована ін'єкцією 1-метил-4-феніл-1,2,3,6-тетрагідропіридину (МРТР; 4 х 20 мг/кг, п/ш кожні 2 год). Коліт у щурів зумовлювали введенням 0,1 мл 6 %-го йодоацетаміду. На 18-й день експерименту тварин піддавали аутопсії. Показано, що щури, яким вводили МРТР, мали знижені рівні тирозингідроксилази, ензиму, який лімітує синтез дофаміну в товстій кишці, але не в мозку. Число та активність гранулоцитів периферичної крові (переважно нейтрофілів) і кишкових не відрізнялися в щурів, яким вводили фізіологічний розчин і в щурів, яким вводили МРТР. За введення МРТР у щурів були знижені рівні продукції АФК моноцитами, в 1,8 разу збільшена кількість CD69 (ранній маркер активації) позитивних моноцитів та у 6 разів збільшена інтенсивність поверхневої експресії CD69 у щурів, яким вводили МРТР у порівнянні з контролем з експериментальним колітом. Поверхнева експресія CD14 (корецептор ендотоксину фагоцитів) була підвищеною у 2 рази в щурів, яким вводили MPTP, але вірогідно зниженою в щурів із колітом, яким вводили МРТР, і контрольних щурів із колітом. Вперше показано, що руйнування периферичних дофамінергічних нейронів призвело до покращання морфологічних ознак експериментального коліту в щурів, що можна пояснити регуляторним ефектом дофамінергічної системи на фенотип моноцитів та їх продукції АФК.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р281.81 + Р264.863

Рубрики:

Протимікробні та протипаразитарні засоби

Мікрофлора шлунка і кишечника

Шифр НБУВ: Ж25976 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Експериментальне моделювання запальних захворювань, у тому числі нервової системи, зазвичай використовується для вивчення патофізіологічної ролі клітин імунної системи у виникненні та перебігу захворювання, а також для розробки біотехнологічних продуктів для терапевтичного застосування. Моделювання деяких запальних захворювань, зокрема нейродегенеративних, передбачає проведення хірургічних маніпуляцій із внутрішньомозкового введення тригерних субстанцій (токсинів, амілоїдів та ін.), що спричиняють розвиток захворювання. Схема цих експериментів включає використання хибнооперованих тварин, як контроль неспецифічних побічних ефектів, викликаних хірургічними маніпуляціями, як такими, у т.ч. місцевого та системного запалення, в якому ключовими учасниками є фагоцитарні клітини. Широко відомі короткострокові післяопераційні імуномодуляторні ефекти. Однак досі не вивчено довгострокових ефектів плацебо-хірургії на функції фагоцитів. Мета дослідження - оцінити вплив плацебо-хірургії, що зазвичай використовується для моделювання нейродегенеративних захворювань, на функції фагоцитів у віддалені терміни після хірургічних маніпуляцій. У дослідженні використовували дорослих щурів-самців лінії Вістар. Плацебо-операція полягала в односторонньому стереотаксичному введенні фізіологічного розчину в серединний пучок переднього мозку (група 1) або безпосередньо в чорну субстанцію (група 2). Перед плацебо-операцією, тварин анестезували нембуталом і кетаміном/ксилазином, відповідно. Функціональні характеристики (фагоцитарну активність, оксидативний метаболізм, експресію CD80/86 і CD206) фагоцитів (мікроглії, перитонеальних макрофагів, моноцитів і гранулоцитів, що циркулюють) досліджено методом проточної цитометрії. Диференціальний підрахунок лейкоцитів проведено за допомогою гематологічного аналізатора. Фагоцити тварин, що зазнали різних протоколів плацебо-операцій, демонстрували різний характер функціональних змін на 29 добу після маніпуляцій. У тварин із групи 1 спостерігали ознаки залишкового нейрозапалення (прозапальний зсув функціонального профілю мікроглії) поряд із триваючим завершенням системного запалення (протизапальний метаболічний зсув циркулювальних фагоцитів і перитонеальних макрофагів). У щурів з групи 2 реєстрували прозапальну поляризовану активацію перитонеальних фагоцитів поряд із протизапальним зсувом мікроглії та циркулювальних фагоцитів. Встановлено, що плацебо-хірургія впливає на функції фагоцитуючих клітин різної локалізації навіть у віддалені терміни після маніпуляцій. Ці ефекти можна розглядати як комбіновані віддалені наслідки хірургічної травми головного мозку та застосування анестетиків. Спостереження свідчать проте, що неспецифічні імуномодуляторні ефекти плацебо-хірургії завжди слід брати до уваги при експериментальному моделюванні запальних захворювань центральної нервової системи.

Хвороба Альцгеймера (ХА) і хвороба Паркінсона (ХП) - найпоширеніші нейродегенеративні захворювання. Вони вражають мільйони людей у світі та спричиняють значну інвалідизацію і смертність. Останнім етапом для завершення доклінічних досліджень і найадекватнішим підходом до глибокого розуміння патофізіології цих захворювань є використання тваринних моделей. Моделювання ідіопатичних ХА та ХП потребує ін'єкції речовин, які спричиняють захворювання, з використанням стереотаксичної хірургії. Групу плацебо-хірургії, що є невід'ємним компонентом дизайну цих експериментів, використовують як контроль неспецифічних побічних ефектів, спричинених хірургічними маніпуляціями. Запалення як найчастіший неспецифічний післяопераційний феномен може по-різному виявлятися у тварин різного віку, яких використовують в експериментах. Мета дослідженння - порівняти довгострокові прозапальні ефекти плацебо-хірургічного втручання, яке зазвичай використовують для моделювання ХА та ХП, у щурів різного віку. У дослідженні використано дорослих самців щурів лінії Wistar віком 4 та 14 міс. Операція плацебо полягала у стереотаксичній унілатеральній внутрішньомозковій інфузії буферного розчину. Перед операцією тварин анестезували внутрішньочеревно кетаміном/ксилазином. Як контроль використовували інтактних тварин такого самого віку. Оцінку прозапальних ефектів плацебо-хірургії проводили за допомогою біомаркерів місцевого та системного запалення: метаболічної поляризації фагоцитів (мікроглії, периферичної крові), за рівнем C-реактивного білка у плазмі крові, а також індексів системного запалення, розрахованих за результатами дослідження гемограми. У молодих прооперованих тварин у віддалені терміни після плацебо-нейрохірургічної маніпуляції спостерігали виразні прозапальні функціональні зміни мікроглії та відсутність ознак системного запалення (протизапальний метаболічний зсув циркулюючих фагоцитів у порівнянні з групою вікового інтактного контролю). У старших інтактних тварин були наявні гематологічні та імунологічні ознаки системного запалення низького ступеня (мета-запалення). У прооперованих старших щурів зареєстрували залишкове нейрозапалення у поєднанні з виразними системними запальними реакціями (лейкоцитоз, суттєво підвищені показники індексу системної запальної відповіді (SIRI) та індексу системного імунного запалення ((SII), прозапальний метаболічний зсув фагоцитів периферичної крові) у порівнянні з інтактним контролем. Висновки: наслідки проведення плацебо-нейрохірургічних маніпуляцій у щурів залежать від віку. Мета-запалення, характерне для старших щурів, посилюється неспецифічним післяопераційним запаленням, що призводить до виразного стійкого персистентного системного запального процесу.