Мета роботи - розгляд тілесності як атрибутивної ознаки пластичного мистецтва в Античному мистецтві, Середньовіччі, Відродженні, модернізмі й постмодернізмі. Теоретичний базис. історичний розвиток мистецтва розглядається авторами як зміна парадигм. В межах кожної парадигми виробляється особливе розуміння мистецтва, що характеризується як самим актом творчості, так і оцінкою його результатів. Особливої актуальності набуває завдання виявити витоки цих змін, позначити їх етапи, спрямованість еволюції художньої творчості. У цьому контексті тілесність як парадигма європейського пластичного мистецтва розглядається в конкретно-історичному вимірі від класики до постмодернізму. Наукова новизна. Постмодерністські експерименти стимулюють стирання меж між традиційними видами і жанрами мистецтва. Перегляд канонічних уявлень про творення й руйнування, порядок і хаос у мистецтві свідчить про свідому переорієнтацію з класичного розуміння художньої творчості на конструювання артефактів-симулякрів, що є характерною ознакою в творчості сучасних художників, починаючи від поп-арту і до сьогодення. Висновки: реконструкція тіла, перекомутація його елементів за принципом хаотичного колажу, трактування людського тіла як відстороненої від самої людини окремої субстанції, що подається як феномен масової культури стала основою творчого методу сучасного пластичного мистецтва. Ідеї філософів-постмодерністів знайшли своє візуальне втілення в сучасних мистецьких практиках.