Розглянуто особливості еволюції міського краєвиду Львова в поєднанні з природним ландшафтом і комплексами громадської та житлової забудови впродовж XIII - XVIII ст.

Розглянуто особливості еволюції міського краєвиду Львова в поєднанні з природним ландшафтом і комплексами громадської та житлової забудови впродовж XVIII - початку XXI ст.

Проаналізовано ландшафтне оточення монументальної скульптури у творчості А. Рерінга. Розглянуто роль і значення ландшафтної організації монументальної скульптури у архітектурній композиції Львова. Наведено приклади організації творів монументальної скульптури на зламі XIX - XX ст.

Пройшовши всі службові щаблі (від асистента до професора) у Львівській політехніці, А. Рудницький присвятив свою наукову діяльність загальним і регіональним аспектам урбаністики, формуючи науковий світогляд кількох поколінь львівських науковців у галузі архітектури впродовж 1950 - 1960-х рр. він був єдиним науковцем у Львові архітектурно-містобудівного профілю, тому займався широким колом актуальних для міста і регіону проблем. Чільне місце у науковій діяльності А. Рудницького впродовж 1960-х рр. належить дослідженню містобудівних аспектів проблеми розвитку історичних дільниць місту ансамблі сучасного міста, адже Західна Україна є регіоном, де збереглися численні історичні міські ансамблі та пам'ятки архітектури в історичному і мистецькому сенсі пов'язані з європейською культурною спадщиною. Спільні риси та характерні особливості розвитку обласних центрів регіону та формування міських ансамблів впродовж післявоєнного десятиліття були виявлені на прикладах Львова, Тернополя, Рівного. А. Рудницький вперше у 1966 р. склав достатньо детальну схему планування міського центру Львова у XV - XII ст., а у 1984 р. висунув гіпотезу про існування у Львові в останній чверті XIII - XIV ст. на сусідніх територіях майже одночасно двох міських осередків. У монографії "Транспорт в плануванні міст", опублікованій у 1976 р., у системному аспекті розглянув основні вимоги до планування міст і проектування їх елементів, виходячи з умов забезпечення необхідного рівня транспортного обслуговування населення. Увагу надано викладу критеріїв об'єктивної оцінки ефективності вирішень транспортного обслуговування міст. А. Рудницький на зламі 1970 - 1980-х рр. науково досліджував проблеми методології управління міським середовищем. Результати опубліковані в монографії "Управління міським середовищем" у 1985 р. Незважаючи на певні ідеологічні та суспільно-політичні обмеження радянського часу, праця основана на комплексному розумінні міського середовища, головною ознакою визначається його цілісність.

Архітектурний образ міста або міський пейзаж чи краєвид загалом формують такі складові: а) природний простір: б) містобудівна структура; в) архітектура будинків та їх комплексів. Еволюційні процеси у західноукраїнських містах набули значного прискорення у другій половині XX ст. і на початку XXI ст. під впливом радикальних політичних і суспільно-економічних перетворень. Можна виділити 3 характерні періоди: А. 1945 - 1955 рр. - період творчого освоєння класичної спадщини в радянській архітектурі в умовах тоталітарного суспільно-економічного ладу (ТСЕЛ); Б. 1955 - 1990 рр. - період індустріалізації будівництва та типізації та уніфікації архітектурних і містобудівних вирішень у радянській архітектурі в умовах обмеженої еволюції ТСЕЛ; В. 1991 - 2016 рр. - період плюралізму архітектурних і містобудівних форм в умовах розвитку ринкової економіки та парламентської демократії. Після 1945 р. для більшості міст Західної України були розроблені генеральні плани, згідно з якими у містах проектувалися великі центральні площі (для партійних мітингів і урядових демонстрацій) з монументальними громадськими будинками і регулярними кварталами житлової забудови в їх оточенні для надання західноукраїнським містам архітектурного образу "радянського міста". Сприятливі передумови для цього у 1945 р. склалися у Тернополі, Луцьку, Рівному. Водночас, у більшості центрів міст Західної України не існувало широких можливостей для їх перебудови, оскільки, формуючи просторову структуру міських центрів, пам'ятки містобудування та архітектури суттєво обмежували можливості створення нових ансамблів. Комплексний характер збереження планувальної та об'ємно-просторової структури центру у Чернівцях визначив основний напрямок його розвитку у перше післявоєнне десятиліття, схожа містобудівна ситуація склалася у центрах Ужгорода та Івано-Франківська. Перше післявоєнне десятиліття не внесло значних змін у архітектурний образ центру Львова, нові елементи планування і забудови еволюційнім шляхом доповнили існуючу містобудівну структуру. Автори проектів реконструкції малих міст у більшості випадків бачили перспективу розвитку історичних осередків цих міст у наданні їм ролі нових громадських центрів зі збереженням існуючої містобудівної структури. У кожному місті передбачалося створення головної площі для мітингів і демонстрацій у дні державних свят, забудові площі намагалися надати парадності тощо. Прикладами можуть слугувати проекти площ у Жовкві, Бродах, Винниках, Глинянах, Перемишлянах, Раві-Руській Соколі, Яворові. Свідченням нових перетворень повинні були стати нові міста Новововлинськ і Червоноград, які у просторових формах демонстрували тип "соціалістичного міста", в основу їх планування та забудови була покладена концепція "міста-саду". В урядових постановах 1954 р. і 1955 р. засуджувалося звертання до зразків класичної архітектурної спадщини, нове будівництво мало здійснюватися лише за типовими проектами та з використанням збірних залізобетонних конструкцій. Упродовж 1960 - 1980-х рр. значні території у містах Західної Україні були зайняті типовою промисловою і типовою багатоповерховою житловою забудовою. У великих містах сформувалися 2 різнохарактерні міські образи: образ історичного центру міста з пам'ятками архітектури; образ районів нової промислової і масової багатоповерхової житлової забудови. Прикладами описаної ситуації можуть слугувати Львів, Луцьк, Івано-Франківськ, Рівне, Тернопіль, Ужгород, Дрогобич. Радикальні суспільно-політичні та економічні зміни що відбулися в Україні у 1991 р., суттєво змінили умови містобудівної діяльності. Зміна форм власності та відміна багатьох обмежень попередніх періодів обумовили своєрідний "вибух" індивідуальної житлової забудови у містах. На жаль, архітектурний образ міст західноукраїнського регіону загалом зазнав при цьому великих втрат. У великих містах регіону негативним чинником у формуванні міського ландшафту стала хаотична забудова вільних ділянок багатоповерховим житлом у центральних частинах міст. Прикладом може слугувати огляд панорам центру Львова зі східного напрямку, де сьогодні шпилі церков і костелів губляться на тлі кольорових масивних фасадів нових житлових багатоповерхівок. Це свідчить про деформування історичного міського культурного краєвиду у місті, де частина історичного центру вписана до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Пройшовши всі службові щаблі (від асистента до професора) у Львівській політехніці, А. Рудницький присвятив свою наукову діяльність загальним і регіональним аспектам урбаністики, формуючи науковий світогляд кількох поколінь львівських науковців у галузі архітектури впродовж 1950 - 1960-х рр. він був єдиним науковцем у Львові архітектурно-містобудівного профілю, тому займався широким колом актуальних для міста і регіону проблем. Чільне місце у науковій діяльності А. Рудницького впродовж 1960-х рр. належить дослідженню містобудівних аспектів проблеми розвитку історичних дільниць місту ансамблі сучасного міста, адже Західна Україна є регіоном, де збереглися численні історичні міські ансамблі та пам'ятки архітектури в історичному і мистецькому сенсі пов'язані з європейською культурною спадщиною. Спільні риси та характерні особливості розвитку обласних центрів регіону та формування міських ансамблів впродовж післявоєнного десятиліття були виявлені на прикладах Львова, Тернополя, Рівного. А. Рудницький вперше у 1966 р. склав достатньо детальну схему планування міського центру Львова у XV - XII ст., а у 1984 р. висунув гіпотезу про існування у Львові в останній чверті XIII - XIV ст. на сусідніх територіях майже одночасно двох міських осередків. У монографії "Транспорт в плануванні міст", опублікованій у 1976 р., у системному аспекті розглянув основні вимоги до планування міст і проектування їх елементів, виходячи з умов забезпечення необхідного рівня транспортного обслуговування населення. Увагу надано викладу критеріїв об'єктивної оцінки ефективності вирішень транспортного обслуговування міст. А. Рудницький на зламі 1970 - 1980-х рр. науково досліджував проблеми методології управління міським середовищем. Результати опубліковані в монографії "Управління міським середовищем" у 1985 р. Незважаючи на певні ідеологічні та суспільно-політичні обмеження радянського часу, праця основана на комплексному розумінні міського середовища, головною ознакою визначається його цілісність.

Архітектурний образ міста або міський пейзаж чи краєвид загалом формують такі складові: а) природний простір: б) містобудівна структура; в) архітектура будинків та їх комплексів. Еволюційні процеси у західноукраїнських містах набули значного прискорення у другій половині XX ст. і на початку XXI ст. під впливом радикальних політичних і суспільно-економічних перетворень. Можна виділити 3 характерні періоди: А. 1945 - 1955 рр. - період творчого освоєння класичної спадщини в радянській архітектурі в умовах тоталітарного суспільно-економічного ладу (ТСЕЛ); Б. 1955 - 1990 рр. - період індустріалізації будівництва та типізації та уніфікації архітектурних і містобудівних вирішень у радянській архітектурі в умовах обмеженої еволюції ТСЕЛ; В. 1991 - 2016 рр. - період плюралізму архітектурних і містобудівних форм в умовах розвитку ринкової економіки та парламентської демократії. Після 1945 р. для більшості міст Західної України були розроблені генеральні плани, згідно з якими у містах проектувалися великі центральні площі (для партійних мітингів і урядових демонстрацій) з монументальними громадськими будинками і регулярними кварталами житлової забудови в їх оточенні для надання західноукраїнським містам архітектурного образу "радянського міста". Сприятливі передумови для цього у 1945 р. склалися у Тернополі, Луцьку, Рівному. Водночас, у більшості центрів міст Західної України не існувало широких можливостей для їх перебудови, оскільки, формуючи просторову структуру міських центрів, пам'ятки містобудування та архітектури суттєво обмежували можливості створення нових ансамблів. Комплексний характер збереження планувальної та об'ємно-просторової структури центру у Чернівцях визначив основний напрямок його розвитку у перше післявоєнне десятиліття, схожа містобудівна ситуація склалася у центрах Ужгорода та Івано-Франківська. Перше післявоєнне десятиліття не внесло значних змін у архітектурний образ центру Львова, нові елементи планування і забудови еволюційнім шляхом доповнили існуючу містобудівну структуру. Автори проектів реконструкції малих міст у більшості випадків бачили перспективу розвитку історичних осередків цих міст у наданні їм ролі нових громадських центрів зі збереженням існуючої містобудівної структури. У кожному місті передбачалося створення головної площі для мітингів і демонстрацій у дні державних свят, забудові площі намагалися надати парадності тощо. Прикладами можуть слугувати проекти площ у Жовкві, Бродах, Винниках, Глинянах, Перемишлянах, Раві-Руській Соколі, Яворові. Свідченням нових перетворень повинні були стати нові міста Новововлинськ і Червоноград, які у просторових формах демонстрували тип "соціалістичного міста", в основу їх планування та забудови була покладена концепція "міста-саду". В урядових постановах 1954 р. і 1955 р. засуджувалося звертання до зразків класичної архітектурної спадщини, нове будівництво мало здійснюватися лише за типовими проектами та з використанням збірних залізобетонних конструкцій. Упродовж 1960 - 1980-х рр. значні території у містах Західної Україні були зайняті типовою промисловою і типовою багатоповерховою житловою забудовою. У великих містах сформувалися 2 різнохарактерні міські образи: образ історичного центру міста з пам'ятками архітектури; образ районів нової промислової і масової багатоповерхової житлової забудови. Прикладами описаної ситуації можуть слугувати Львів, Луцьк, Івано-Франківськ, Рівне, Тернопіль, Ужгород, Дрогобич. Радикальні суспільно-політичні та економічні зміни що відбулися в Україні у 1991 р., суттєво змінили умови містобудівної діяльності. Зміна форм власності та відміна багатьох обмежень попередніх періодів обумовили своєрідний "вибух" індивідуальної житлової забудови у містах. На жаль, архітектурний образ міст західноукраїнського регіону загалом зазнав при цьому великих втрат. У великих містах регіону негативним чинником у формуванні міського ландшафту стала хаотична забудова вільних ділянок багатоповерховим житлом у центральних частинах міст. Прикладом може слугувати огляд панорам центру Львова зі східного напрямку, де сьогодні шпилі церков і костелів губляться на тлі кольорових масивних фасадів нових житлових багатоповерхівок. Це свідчить про деформування історичного міського культурного краєвиду у місті, де частина історичного центру вписана до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.