Описано особливості формування соціалістичного району масової житлової забудови "Сихів" у Львові. Розглянуто трансформаційні процеси, які відбулись у районі за умов зміни контекстів.

Проаналізовано думки та ідеї, задекларовані на міжнародному симпозіуму, приуроченому 20-й річниці кооперації між Інститутом архітектури Національного університету "Львівська політехніка" та архітектурним факультетом Віденського технічного університету. Результати кооперації та перспективи її подальшого розвитку розглянуто у контексті наданих ідей.

Розглянуто історію розвитку архітектурної освіти у Львівській політехніці у міжвоєнний період. Визначено основні напрямки розвитку архітектурної освіти цього часу, проаналізовано діяльність найвизначніших представників львівської архітектурної школи.

Розглянуто приклади архітектурної репрезентації культурної поліетнічності сучасного Львова щодо відродження історичних міфів про "польський" та "єврейський" Львів.

Міста метрополійного характеру, зокрема Львів, максимально інтенсифікуються у їхх існуючих межах, враховуючи потенціал сформованих містобудівних утворень і неосвоєних територій, як і поза ними. Міська щільність є показником міського розвитку і демонструє кількісне та якісне використання міського середовища людиною. Кількість наявного населення у Львові, за оцінкою, на 1 квітня 2016 р. становила 757,2 тисяч осіб. Відтак, у 2016 р. у Львові (включаючи міста-сателіти Винники, Брюховичі та Рудно), було здано в експлуатацію житлові будинки загальною площею 475,4 тис кв. м. На Львів припадає 55,3 % загальнообласного введення житла, а у розрахунку на 1000 мешканців міста було збудовано 633,3 кв. м загальної площі житла. Територією забудови житлових кварталів обрано вільні чи занедбані ділянки, що прилягають до основних транспортних сполучень, які формують планувальний каркас міста: вул. Шевченка, вул. Володимира Великого, вул. Княгині Ольги, вул. Пасічна та інші. В межах прилеглих до цих вулиць територій виділені ділянки різної площі від 2,5 га та великі квартали до 15 га. Основною тенденцією забудови залишається застосування квартального типу забудови, що формується з груп секційних будинків однієї або ж різної поверховості. Морфологічно це може бути забудова, сформована навколо замкнених дворів у межах 2 - 3 будинків ("Семицтвіт", "Америка"), або периметрально забудована територія ("Вілла Магнолія"), чи більш розосереджена організація території ("Пасічний"). Незважаючи на різну поверховість забудови та різні планувальні принципи, отримано такі результати: у досліджених кварталах відсоток забудованої території становить 20 - 40 %, також прослідковується тенденція до збільшення площі забудови за меншої загальної площі ділянки; поверховість житлової забудови є параметром, який корегують, щоб отримати бажану щільність кварталу, часто не враховуючи планувальні обмеження та нівелюючи важливість вимог до комфортності проживання; велика кількість людей, що проживатиме у цих кварталах, потребуватиме збільшення кількості об'єктів обслуговування, місць у освітніх і дошкільних закладах, які однак проектуються менш інтенсивно, ніж нові житлові комплекси; нові житлові утворення є фокусами притягання людей, а, значить, додаткових транспортних потоків, що стимулює забезпечення паркомісцями, організації транспортного та пішохідного руху; проявляється тенденція повільного переходу монофункційних житлових комплексів до поліфункційних, про що свідчать запроектовані громадські приміщення у перших поверхах деяких житлових будинків. Інтенсифікація міського середовища у період зростання рівня урбанізації повинна враховувати потреби міста, зважати на його проблеми та підтримувати концепцію сталого розвитку. Формування кварталу забудови має розглядатись у загальноміському контексті і створювати якісне міське середовище. Ще відповідальнішим завданням є віднайдення підходів до інтенсифікації історичних міст, особливо їх центральних частин.

Мета роботи - дослідження впливу особистісних характеристик на напрям розвитку та якісні особливості фахової архітектурної освіти в окремому університеті та вивчення впливу особи на формування архітектурного середовища міста в довгостроковій перспективі. Проаналізовано діяльність доктора архітектури, професора А. Рудницького, що працював у Львівській політехніці з 1951 р., у різний час завідував трьома кафедрами, дві з яких було створено за його ініціативи, був деканом Архітектурного факультету, Головою львівської організації САУ, та мав ряд інших професійних обов'язків. Досліджено методику його роботи в сферах архітектурної науки, творчості й освіти; визначено характерні риси особистості в контексті суспільно-культурних передумов та історичних обставин; вивчено вплив його професійної та громадянської позиції на формування архітектурного середовища Львова збереження історичної міської забудови, на розвиток львівської архітектурної школи, і у підсумку - на сучасний європейський статус Львова в складі всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Зокрема виявлено значення для збереження традицій львівської архітектурної освіти факту навчання А. Рудницького у професора І. Багенського, представника довоєнної архітектурної школи; обгрунтовано вплив, який мала позиція А. Рудницького щодо питань охорони історичної спадщини, його науково доведені висновки про давньоруське походження регулярного львівського середмістя, пропагування ідеї міських пішохідних просторів, та ін., - на усвідомлення громадськістю та керівництвом міста необхідності збереження львівського історичного центру. Досліджено роль особистості та тезаурусу А. Рудницького у формуванні міжнародних контактів львівської архітектурної школи з провідними університетами Європи. Дослідження підтверджує наявність великого потенціалу впливу особистості на напрям розвитку та якість професійної освіти в архітектурній сфері.

Сучасна тенденція збереження пам'яток нерухомої спадщини набрала вкрай негативного характеру, оскільки надалі залишається неврегульованою законодавча пам'ятко-охоронна діяльність держави та релігійних громад, які стають "власниками" визначних сакральних споруд. Для комплексного збереження архітектурного об'єкта вкрай важливо синхронізувати багатовекторні дослідження фахівців усіх напрямів. Яскравим прикладом може слугувати стан збереженості стінописів відомого модерніста першої чверті XX ст. М. Сосенка (1875 - 1920), виконаних у структурі інтер'єрного середовища українських церков. Руйнівні процеси, ідеологічні прерогативи, зміна естетичних принципів призвели до тотального знищення цих унікальних пам'яток декоративно-монументального мистецтва. На основі емпіричних, науково-реставраційних досліджень розглянуто збереженість та проблематика реставрації сакральних поліхромій М. Сосенка на теренах Львівської області. Серед значної спадщини церковних стінописів та іконостасів, а це понад 12 об'єктів, станом на сьогодні збереглось: 3 іконостаси, церковні поліхромії в трьох храмах. Визначити стан збереженості авторських поліхромій і розробити рекомендації щодо охорони та реставрації декоративно-монументальних творів в архітектурі вкрай важливо, оскільки маємо нещодавній негативний пам'ятко-охоронний досвід повного знищення історико-мистецької спадщини - стінописів М. Сосенка та Ю. Буцманюка в церкві Успіння Богородиці, смт. Славське Львівської обл. (червень 2019 р.). На підставі узагальнення досвіду українських та іноземних науковців і реставраторів розроблено рекомендації щодо охорони та реставрації ще існуючих автентичних стінописів і вітражів авторства М. Сосенка (1907 - 1910 рр.) в інтер'єрі церкви Архистратига Михаїла с. Підберізці Львівської області. Такий об'єкт доцільно включити в перелік культурної спадщини для занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, як об'єкт монументального мистецтва. Сучасна науково-реставраційна галузь зобов'язана розробити дієву концепцію популяризації, просвітництва та тісної співпраці з активом громад для збереження пам'яток нерухомої спадщини, які переходять у їхню власність. Результати дослідження сприяють вирішенню проблем охорони, реставрації, збереження та використання архітектурної спадщини України, що відповідає потребам загальнодержавних і міських програм розвитку.

Індекс рубрикатора НБУВ: Щ113(4УКР)6-8 Середюк І.

Рубрики:

Історія архітектури

Шифр НБУВ: Ж44045 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - дослідження впливу особистісних характеристик на напрям розвитку та якісні особливості фахової архітектурної освіти в окремому університеті та вивчення впливу особи на формування архітектурного середовища міста в довгостроковій перспективі. Проаналізовано діяльність доктора архітектури, професора А. Рудницького, що працював у Львівській політехніці з 1951 р., у різний час завідував трьома кафедрами, дві з яких було створено за його ініціативи, був деканом Архітектурного факультету, Головою львівської організації САУ, та мав ряд інших професійних обов'язків. Досліджено методику його роботи в сферах архітектурної науки, творчості й освіти; визначено характерні риси особистості в контексті суспільно-культурних передумов та історичних обставин; вивчено вплив його професійної та громадянської позиції на формування архітектурного середовища Львова збереження історичної міської забудови, на розвиток львівської архітектурної школи, і у підсумку - на сучасний європейський статус Львова в складі всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Зокрема виявлено значення для збереження традицій львівської архітектурної освіти факту навчання А. Рудницького у професора І. Багенського, представника довоєнної архітектурної школи; обгрунтовано вплив, який мала позиція А. Рудницького щодо питань охорони історичної спадщини, його науково доведені висновки про давньоруське походження регулярного львівського середмістя, пропагування ідеї міських пішохідних просторів, та ін., - на усвідомлення громадськістю та керівництвом міста необхідності збереження львівського історичного центру. Досліджено роль особистості та тезаурусу А. Рудницького у формуванні міжнародних контактів львівської архітектурної школи з провідними університетами Європи. Дослідження підтверджує наявність великого потенціалу впливу особистості на напрям розвитку та якість професійної освіти в архітектурній сфері.

Сучасна тенденція збереження пам'яток нерухомої спадщини набрала вкрай негативного характеру, оскільки надалі залишається неврегульованою законодавча пам'ятко-охоронна діяльність держави та релігійних громад, які стають "власниками" визначних сакральних споруд. Для комплексного збереження архітектурного об'єкта вкрай важливо синхронізувати багатовекторні дослідження фахівців усіх напрямів. Яскравим прикладом може слугувати стан збереженості стінописів відомого модерніста першої чверті XX ст. М. Сосенка (1875 - 1920), виконаних у структурі інтер'єрного середовища українських церков. Руйнівні процеси, ідеологічні прерогативи, зміна естетичних принципів призвели до тотального знищення цих унікальних пам'яток декоративно-монументального мистецтва. На основі емпіричних, науково-реставраційних досліджень розглянуто збереженість та проблематика реставрації сакральних поліхромій М. Сосенка на теренах Львівської області. Серед значної спадщини церковних стінописів та іконостасів, а це понад 12 об'єктів, станом на сьогодні збереглось: 3 іконостаси, церковні поліхромії в трьох храмах. Визначити стан збереженості авторських поліхромій і розробити рекомендації щодо охорони та реставрації декоративно-монументальних творів в архітектурі вкрай важливо, оскільки маємо нещодавній негативний пам'ятко-охоронний досвід повного знищення історико-мистецької спадщини - стінописів М. Сосенка та Ю. Буцманюка в церкві Успіння Богородиці, смт. Славське Львівської обл. (червень 2019 р.). На підставі узагальнення досвіду українських та іноземних науковців і реставраторів розроблено рекомендації щодо охорони та реставрації ще існуючих автентичних стінописів і вітражів авторства М. Сосенка (1907 - 1910 рр.) в інтер'єрі церкви Архистратига Михаїла с. Підберізці Львівської області. Такий об'єкт доцільно включити в перелік культурної спадщини для занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, як об'єкт монументального мистецтва. Сучасна науково-реставраційна галузь зобов'язана розробити дієву концепцію популяризації, просвітництва та тісної співпраці з активом громад для збереження пам'яток нерухомої спадщини, які переходять у їхню власність. Результати дослідження сприяють вирішенню проблем охорони, реставрації, збереження та використання архітектурної спадщини України, що відповідає потребам загальнодержавних і міських програм розвитку.

Індекс рубрикатора НБУВ: Щ113(4УКР)6-8 Середюк І.

Рубрики:

Історія архітектури

Шифр НБУВ: Ж44045 Пошук видання у каталогах НБУВ 

На українських прикордонних землях були запроваджені принципи ранньомодерного європейського урбанізму, який, насамперед, включав оборонний компонент у XVI - XVII ст. Інвентарні документи та дослідження того часу свідчать про те, що наявність оборонних споруд навколо населених пунктів визначалася статусом міста, що надало привілеї та обов'язки захищати та зберігати укріплення міста та замку. Однак присутність архаїчних давньоруських традицій продовжувалася на землях Поділля аж до 18 ст., що підтверджується інвентарними планами, зробленими картографами Російської імперії після Другого поділу Речі Посполитої. Розрізняємо два основні типи укріплень, які лягли в основу містобудування та вплинули на його міську модель. Перший називаємо стихійним - він формувався без будь-якого цілісного плану; другий тип - регулярним - розташування системи оборони, ринкової площі та сакральних споруд було розроблено відповідно до попередньо ретельно розробленого плану. Методика базується на тому факті, що планувальна структура історичного міста була незмінною протягом XVI - XVII ст., а роботи над реликтами автентичного планування збереглися до наших днів (згадані вище "кадастрові відбитки"). Стабільність планувальної структури залежала від таких факторів: повільний процес колонізації в прикордонних районах і, як наслідок, низький приріст міст; недостатнє фінансування модернізації міських укріплень власником, власником або державою; стабільна система управління майном нерухомості, яка регулювала розміри земельних ділянок. Ця систематизація вказує на те, що застосування регулярних принципів у фундаменті міста на кордоні степу є винятком, а не звичним явищем. На території між річками Дністра та Бугом виявлено 15 міст та укріплень, що мають особливості регулярного планування, та 148 - стихійні.

Інтенсивний будівельний рух Львова межі XIX - XX ст. зумовив виникнення нових містобудівельних, типологічних і стильових тенденцій у розвитку архітектури міста. Ситезуючим прикладом новаторських вирішень стала забудова дільниці Кастелівка. Мета роботи - узагальнити попередні дослідження та на їх основі створити цілісний образ формування архітектуи Кателівки у містобудівному, типологічному та стильовму аспектах. У 1885 р. ділянка була придбана архітекторами Ю. Захарієвичем і І. Левинським і з того часу розпочався новий період розбудови дільниці, яка зберегла свою історичну назву. Містобудівельна ідея Кастелівки грунтувалася на спробі створити гуманізоване, побудоване на глибокій єдності з природою середовище для проживання людини. Архітектори відмовилися від поширеної практики розбивки дільниці паралельними та перпендикулярними вулицями на однакові прямокутні квартали. Натомість була запроектована мальовнича система криволінійних вулиць, які підкреслювали складний рельєф місцевості, підпорядковуючись природному оточенню. Вулиці розділили дільницю на невеликі, неправильної форми квартали, які своєю чергою були поділені на мальовничі різної форми ділянки під забудову. Котеджі, кожний за індивідуальним проектом, розташовувалися в глибині ділянок, територія яких була розчленована криволінійними стежками. У планувальному вирішенні будівель реалізовані принципи функціональної доцільності, що зумовлювало переважну їх асиметрію. Це надавало можливість створювати зручні комунікаційні зв'язки в середині приміщень, досягати оптимальної орієнтації кімнат. Приміщення об'єднані у просторові групи за функціональною ознакою і організовані, як правило, навколо коридору. Тераси, балкони, вежі функціонально виправдані та підсилюють комфорт приміщень. Наслідком реалізованих планувально-композиційних принципів стала своєрідна багатогранність архітектурно-художнього образу. Асиметричні об'єми, прорізані вікнами різних обрисів, доповнені вежами з характерними завершеннями, а також використання різнохарактерних будівельних матеріалів створили складноконтрастну та мальовничу гру архітектурних мас. Архітектори прагнули створити цілісний архітектурний образ дільниці, що було принципово новим у львівській практиці. Ю. Захарієвич і І. Левинський намагалися створити єдиний містобудівельний ансамбль за допомогою єдиного стилю споруд. Це була нова, романтична течія у стильовій поліфонії львівського історизму, яка базувалася на інтерпретації мотивів народного будівництва. Архітектура Кастелівки стала особливою сторінкою розвитку Львова: новаторською була її містобудівельна структура, оригінальними стильові вирішення, які базувалися на формах народної архітектури. Всього за період з 1889 р. по 1906 р. було реалізоно 23 особняки у стилі "народного романтизму", ще кілька у першому десятилітті XX ст. було споруджено по вул. Котляревського і Горбачевського, хоча стильові характеристики їх свідчать про інший напрямок у львівській архітектурі.

Фаховими в галузі архітектури (спеціальність 191) у 2021 р. в Україні визнано 6 видань, 2 із них є науковими журналами Інституту архітектури та дизайну Національного університету "Львівська політехніка" - "Вісник" Національного університету "Львівська політехніка" серія "Архітектура" та англійськомовний часопис "Architectural Studies" ("Архітектурні дослідження"). Для визначення пріоритетів у формуванні наступних номерів цих журналів, коригування редакційної політики наукових видань і підвищення їх статусу проведено розгорнуте статистичне дослідження. Опрацюванню підлягали випуски Вісника за 2007 - 2021 рр. та Architectural Studies за 2015 - 2021 рр. До вибірки ввійшли 818 статей 342 авторів. Понад 70 % усіх науковців Інституту архітектури та дизайну опубліковували в них результати своїх досліджень. Відзначено позитивну динаміку якості статей. Кількість тематичних розділів у номерах журналів коливається від 1 до 9. Панівним спрямуванням досліджень є архітектура будівель і споруд (49,0 %). Другу позицію займають історико-теоретичні архітектурні вишукування - 33,4 %. Містобудування представлено в 17,6 % публікацій. Частина статей оглядового спрямування становить 48 %. Середній обсяг статей - близько 7 сторінок, а кількість посилань на літературні джерела - 8 - 10. Це параметри, які слід переглянути відповідно до сучасних вимог. Відсоток експертів, які були запрошені з інших наукових установ для визначення редакційної політики періодичних видань, становить понад 60 %. Орієнтовно 50 % членів редколегій - видатні вчені, які представляють іноземні установи. Поступово збільшується частина іноземних авторів в обох періодичних виданнях, досягаючи в середньому 5,7 %. До тогож у науковому журналі "Architectural Studies" відсоток досліджень зарубіжних науковців удвічі більший (12,4 %). Майже третина дописувачів (27 %) афілійована в інших українських і зарубіжних наукових установах. Ці факти відображають успішну інтеграцію Львівської архітектурної школи в українське та світове наукове співтовариство. Надалі необхідно заохочувати іноземних авторів і збільшувати відсоток їхніх публікацій на 10 - 15 % щорічно. Значно зросла кількість жінок задіяних у редколегіях - з 22 до 41,5 %. Співвідношення серед авторів статей у середньому становило: 51,2 % - чоловіки, 48,8 % - жінки. Сьогодні практично досягнуто паритету як серед членів редколегії, так і авторів статей, що свідчить про рівність доступності до наукової сфери життя. Таким чином визначено основні напрями вдосконалення періодичних видань Інституту архітектури та дизайну, а також перспективи їх розвитку. Адже стратегічною метою редколегії є підвищення статусу журналів, їх індексації у наукометричних базах Scopus і Web of Science, а відтак і переходу з категорії "Б" до категорії "А" у Переліку фахових видань України.