Здійснено дослідження філософської лірики, її найважливіших жанрово-стильових особливостей. Зазначено, що становлення філософської лірики як особливого ліричного жанру відбулося у творчості поетів-романтиків В.А.Жуковського, Є.А.Баратинського, П.А.В'яземського, Ф.І.Тютчева. На підставі вивчення жанру філософської лірики у поезії 1880-х рр. (О.М.Апухіна, К.М.Фофанова, К.К.Случевського) доведено, що у цей період філософська лірика мала певні ознаки. Зауважено, що поштовхом до безлічі трансфомацій у текстах поетів є дисбалансність - відсутність цілісного та гармонійного ставлення до навколишнього світу. Проаналізовано лірику К.К.Случевського у контексті впливу романтичного світогляду та жанрово-стильових перетворень поезії 1880-х рр. та відзначено зміни в уявленні про світ і людину, що зумовило новаторський характер його творчості. Запропоновано тезу, що первісно філософська лірика - це лише ліричний твір, призначений для розкриття трансцендентної чи трансцендентальної проблематики, а у поезії передсимволіста внутрішнім фактором твору є не матеріал чи предмет художнього зображення, а саме форма ліричного висловлення, що відбиває спосіб поетичного освоєння дійсності. Відзначено, що у філософській ліриці К.К.Случевський не лише синтезував відкриття романтиків, але й підготував основу для поетичних експериментів символістів.

Розглянуто проблему жанрово-родових взаємодій в українській та російській поезії періоду XIX - початку XX ст. Висвітлено питання природи синтетичного жанру. Проаналізовано особливості основних структурно-типологічних ознак, міжжанрових зв'язків і напрямів розвитку синтетичних жанрових утворень - поетичної подорожі та щоденника.

Рассмотрена проблема жанрово-родовых взаимодействий в украинской и российской поэзии периода XIX - начала XX вв. Освещены вопросы природы синтетического жанра. Проанализированы особенности основных структурно-типологических признаков, междужанровых связей и направлений развития синтетических жанровых образований - поэтического путешествия и дневника.

Систематизовано наукові підходи до визначення тревел-журналістики. Осмислено аспекти нової термінології, з'ясовано місце тревел-журналістики серед інших її видів. Увагу приділено проблемі "кризи" тревел-журналістики, її причинам і шляхам подолання.

Досліджено журнал кінця XVIII ст., видавцем якого був представник української інтелігенції Ф. Туманський. Журнал проаналізовано як приватне оригінальне видання з точки зору функціональної структури, жанрово-тематичної своєрідності в контексті соціокультурної специфіки періоду.

Розглянуто проблему автоетнографії як міждисциплінарну дослідницьку стратегію. Окреслено потенційні вектори застосування автоетнографічної методології в українській науці та журналістиці, науково-популярному дискурсі, а також журналістському дослідженні, зокрема, етнографічному.

Проаналізовано особливості висвітлення соціокультурних аспектів шопінгу в сучасній тревел-журналістиці. Розглянуто вплив культури шопінгу на характер журналістських матеріалів та функціонального структурування тревел-видань.

Висвітлено питання змістового насичення та форм експлікації ритуалу в сучасній тревел-журналістиці, проаналізовано характер впливу процесів медіа-ритуалізації на контент українських туристичних видань. Приділено увагу традиційним подорожнім ритуалам, а також гедоністичній тенденції ритуалізації тревел-журналів.

Використано проблему метакатегорій у сучасному літературознавстві, з'ясовано причини та диференційні характеристики явищ. Акцентовано увагу на теоретичних візіях "поезії поезії": витоках наукового тлумачення та сучасному стані вивчення проблеми. Метапроза, автореференція, метапоезія, автометаінтерпретація - основні поняття, розглянуті у даній публікації.

Освещена проблема метакатегорий в современном литературоведении, выяснены причины и дифференциальных характеристик явлений. Внимание акцентировано на теоретических визиях "поэзии поэзии": истоках научной интерпретации и современном состоянии изучения проблемы. Метапроза, автореференция, метапоэзия, автометаинтерпретация - основные понятия, рассмотренные в данной публикации.

The article deals with the problems of metacategories in the contemporary literary studies, and finding out the differential characteristics of phenomena. The attention is drawn to the theoretical vision "poetry of poetry": the sources of scientific interpretation and actual state of research. Metafiction, autoreference, metapoetry, autometainterpretation are the main conceptions in the field of the author's vision.

Висвітлено особливості художньої організації віршованої подорожі, щоденника, послання в аспекті жанрової еволюції в системі російської літератури періоду другої половини XIX ст. У дослідженні на широкому матеріалі віршованої творчості простежено основні напрями динаміки поетичного жанрового мислення та форм його художньої експлікації в контексті наукової інтерпретації проблеми периферійності. Зазначено, що аналіз здійснено на матеріалі творів визнаних авторів М. Некрасова, Я. Полонського, К. Случевського, О. Толстого, А. Фета, а також малодосліджених поетів 1840 - 1880-х pp. П. Бутурліна, А. Коринфського, І. Омулевського, А. Федорова, Ф. Червінського, А. Шеллера-Михайлова. Неоднорідність і складність поезії періоду розкрито в жанрових утвореннях "межової" природи. Поетична подорож знаходиться під впливом прози, що виявляється в ознаках описовості, подієвості, нарисовості. Базовий сюжетний інваріант подорожі (переміщення "своїм" простором) є ізоморфним жанровій структурі циклу, домінанти поетики якого наприкінці XIX ст. доводяться до формального завершення. Поетичний щоденник становить різновид поетичного твору, що виникає внаслідок метафоризації, як одного зі шляхів жанрового розвитку, й орієнтується на поглиблення інтроспекції, розширення засобів художньої репрезентації. Редукція структури, трансформація характеру втілення відносин між адресатами, оказіоналізація поетичного висловлювання (актуалізація моделі вірш "на випадок"), зміна прагматики жанру, - основні напрями переосмислення "класичного" послання в окреслений період. Діахронічне дослідження поетичної подорожі, щоденника, послання російської літератури другої половини XIX ст. виявляє ознаки жанрової периферизації: згортання модифікаційного потенціалу, руйнування конкретики образу, домінування літературної умовності.