Представлено современное состояние проблемы портальной гипертензии. Критически оценены возможности диагностики. Обоснован дифференцированный выбор хирургического метода лечения портальной гипертензии, подробно освещено лечение кровотечения из варикозно расширенных вен пищевода и желудка.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.204.6

Рубрики:

Хірургічне лікування виразкової хвороби

Шифр НБУВ: Ж26828 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.203.2

Рубрики:

Хірургічне лікування гастродуоденальних кровотеч

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Ключ. слова: гелікобактерна інфекція, пілородуоденальний стеноз
Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.203.2-52

Рубрики:

Хірургічне лікування гастродуоденальних кровотеч

Шифр НБУВ: Ж24001 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - вивчити можливості використання малоінвазивних методів у комплексному лікуванні хворих з псевдокістами підшлункової залози (ПК ПЗ), а також уточнити показання до їх застосування, способи дренування, вивчити найближчі та віддалені результати. У клініці проліковано 58 хворих, які мали сформовані та несформовані ПК ПЗ. Обстеження включало загальноклінічні, біохімічні, інструментальні методи (рентгенографію органів грудної та черевної порожнини, фіброгастродуоденоскопію, ультразвукове дослідження (УЗД), комп'ютерну томографію (КТ), магнітно-резонансну томографію, лапароскопію). Однією із основних умов адекватності лікування кіст ПЗ є їх рання та точна діагностика. Основну роль у виявленні кістозних утворень відведено УЗД і КТ. Методом, що доповнює УЗД кіст, є цистографія, яка виконується під час діагностичної пункції або після дренування кісти (ДК). Тонкоголкову пункцію кіст виконано під контролем УЗ-апарата за допомогою голок CHIBA чи OCUDA, а дренування з використанням стилет-троакару та пункційного адаптера з уведенням дренажних трубок у порожнину кісти - під контролем УЗ-апарата "Toshiba", який мав датчик із центральним пункційно-біопсійним каналом. Пункційне ДК ПЗ виконано 19-ти хворим. Адекватним спосіб виявився у 12-ти пацієнтів, усім іншим виконано лапаротомічну корекцію патології, починаючи з 4-ї доби ДК. Показаннями до лапаротомії були такі: відсутність бажаного ефекту лікування - 3 випадки, кровотеча в просвіті кісти - 2, зростання клініко-лабораторних ознак панкреатиту - 2. Оперативне лікування в об'ємі

цистоєюностомії на виключеній за Ру петлі виконано 20-ти хворим, трансвентрикулярну цистогастростомію - 2-ом, цистоентеростомію (ЦЕ) з міжкишковим співустям і заглушкою за Шалімовим - 8-ми. Летальних випадків не було. Віддалені результати вивчено в період від 1 до 5-ти років у 22-х пацієнтів після відкритих втручань та у 12-ти - після пункційно-дренуючих (ПД). Повне склерозування кіст після відкритих втручань спостережено у 67,42 % хворих, після ПД - у 86,7 %, хоча у більшості пацієнтів зберігались клінічні та УЗ-ознаки хронічного панкреатиту. Висновки. У разі несформованої післянекротичної псевдокісти діаметром до 4 см є можливою її резорбція під дією інтенсивної консервативної терапії. Несформована післянекротична кіста розміром до 10 см підлягає пункційному дренуванню та лікуванню з УЗ-контролем у динаміці, фістулографією, склеротерапією. За неускладненої сформованої псевдокісти методом вибору є внутрішнє дренування за найраціональнішою методикою, перевага надається ЦЕ. У разі поєднання кісти з головною панкреатичною протокою необхідно виконати відкрите оперативне втручання.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.510.30 + Р457.465.203.2

Рубрики:

Хірургічне лікування портальної гіпертензії

Хірургічне лікування гастродуоденальних кровотеч

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - створення системи диференційованого лікування виразкових шлунково-кишкових кровотеч, що грунтується на індивідуально-раціональній тактиці консервативного й оперативного лікування. Проведено комплексне дослідження і лікування 168 хворих з виразковою хворобою шлунка і дванадцятипалої кишки, ускладненою кровотечею. Пацієнтів з кровоточивою виразкою шлунка було 53 (31,5 %), дванадцятипалої кишки - 107 (64 %), з поєднанням виразок - 5 (3,2 %), з виразкою гастроентероанастомозу чи пілоропластики - 3 (1,3 %). У 31 (18,5 %) хворого виконано операцію. Екстрену операцію (до 2 год) проведено у 10 пацієнтів, невідкладну (до 12 - 24 - 48 год) - у 11, планову (на 10 - 14-ту добу) - у 10. Висновки. Під час лікування виразкових гастродуоденальних кровотеч доцільно дотримуватись індивідуальної диференційованої тактики, в основу якої покладені такі критерії як локалізація виразки, ступінь крововтрати, ендоскопічна картина стійкості гемостазу у виразці. Застосування розробленої методики лікування дало змогу знизити кількість післяопераційних ускладнень, а також рівень летальності в 1,5 разів. У лікуванні гострих виразкових шлунково-кишкових кровотеч важливе місце посідає лікувальна ендоскопія, однак вона не є альтернативою оперативному втручанню. Вона може розглядатись як спосіб тимчасової зупинки кровотечі перед відстроченою операцією або як спосіб підтримання стійкого гемостазу при проведенні комплексної консервативної терапії насамперед у пацієнтів групи високого ризику операції.

Проаналізовано результати хірургічного лікування 136-ти хворих з виразковим H. pylori-позитивним пілородуоденальним стенозом, прооперованих в клініках кафедр хірургії, проктології і медицини невідкладних станів НМАПО ім. П. Л. Шупика з 2001 до 2005 рр. Усі пацієнти були розподілені на дві клінічні групи: основну - 94 особи і контрольну - 42. Хворим з виразковим H. pylori-позитивним пілородуоденальним стенозом показаний курс доопераційної підготовки, що включає імунокорекцію, ерадикацію Н. pylori, корекцію водно-електролітних і білкових порушень з використанням ентерального (череззондового або черезстентового) харчування. Вибір методу операції повинен проводитись індивідуально з урахуванням локалізації виразки, рівня шлункової секреції, характеру моторно-евакуаторних порушень, поєднання ускладнень виразкової хвороби. У разі компенсованого та субкомпенсованого стенозу показана органозберігальна операція з елементами зменшення розмірів шлунка, з дуодено- чи пілоропластикою. У разі декомпенсованого незворотного пілородуоденального стенозу показана резекція шлунка.

Проаналізовано результати дослідження грижі черевної стінки (ГЧС) та стану передньої черевної стінки у 48 пацієнтів основної та 20 - контрольної груп з використанням ультразвукового дослідження (УЗД) та комп'ютерної томографії (КТ). У хворих з складними післяопераційними ГЧС досліджено їх параметри: локалізацію, розміри грижового мішка та його вміст, розмір грижових воріт та їх кількість, а також вираженість дегенеративних змін м'язово-апоневротичних структур черевної стінки. За даними УЗД та КТ виявлено дегенеративні зміни м'язово-апоневротичних структур передньої черевної стінки, більш виражені у пацієнтів віком старше 50 років, а також за наявності великих та гігантських ГЧС, особливо за їх тривалого існування. У 2 (4 %) хворих невірно оцінено локалізацію грижового мішка через його міграцію в підшкірному прошарку. Розходження даних клінічного обстеження щодо розмірів грижових воріт у хворих з великими та гігантськими післяопераційними ГЧС уточнено під час КТ. Для вибору методу герніопластики використано показник "відносний об'єм грижі", який обчислено за формулою з використанням об'єму грижового випинання та черевної порожнини, які вимірювали за допомогою КТ. Проведення УЗД та КТ дозволяє виявити грижу навіть за клінічно недіагностованого дефекту черевної стінки, виявити супутні захворювання органів черевної порожнини, обрати оптимальну хірургічну тактику, що сприяє зниженню частоти післяопераційних ускладнень та рецидивів захворювання.

Збільшення в структурі захворювання виразок великих і гігантських розмірів представляє серйозну проблему у виборі методу лікування захворювання. Метою дослідження стало вивчення змін, які виникають в слизовій оболонці шлунка залежно від способу оперативного лікування у разі гігантської виразки шлунка (ГВШ). Обстежено 135 хворих на ГВШ. Усім хворим проводили оперативне лікування. Структура оперативних втручань розподілилась таким чином: резекція шлунка за Більрот II - 25,9 %, резекція шлунка за Більрот I - 54,8 %, надпілорична резекція шлунка за Макі - Шалімовим - 12,6 %, резекція шлунка за Ру - 6,7 %. Вивчено вираженість диспластичних змін в слизовій оболонці кукси шлунка через рік після хірургічного лікування. Оскільки у 119 із 135 прооперованих були присутні морфоструктурні диспластичні зміни у стінці шлунка, встановлено, що ГВШ потребує активної хірургічної тактики.

Мета роботи - поліпшити результати хірургічного лікування гастродуоденальних кровотеч шляхом удосконалення комплексного медикаментозного лікування, зменшення кількості рецидивів кровотеч і операцій на висоті кровотечі. Проведено комплексне дослідження і лікування 227 хворих з виразковою хворобою шлунка і дванадцятипалої кишки, а також з поєднаною виразкою та виразкою гастроентероанастомозу або пілоропластикою, ускладненою кровотечею. Пацієнтів із кровоточивою виразкою шлунка було 74 (32,8 %), з виразкою дванадцятипалої кишки - 143 (62,9 %), з поєднаною виразкою - 6 (2,6 %), з виразкою гастроентероанастомозу чи пілоропластикою - 4 (1,7 %). У комплексній терапії шлунково-кишкових кровотеч застосовували ендоскопічні методи як тимчасової, так і остаточної зупинки кровотечі. Безпосередня ефективність лікувальної ендоскопії становила 94,7 %. Консервативні методи місцевого гемостазу були ефективними при pH шлунка 6,0 і вище. У 49 (21,6 %) випадках виконано операцію: екстрену - в 11 (22,4 %) пацієнтів, невідкладну - у 13 (26,5 %), планову - у 25 (51,1 %). Найвищий рівень летальності спостерігали під час операцій на висоті кровотечі - 27,3 %, у випадку невідкладних операцій цей показник становив 15,4 %, у разі планових - 4 %. Висновки: застосування запропонованого лікувально-діагностичного алгоритму з урахуванням ендоскопічних ознак активності кровотечі за класифікацією Фореста та об'єктивної оцінки тяжкості стану хворих за шкалою SAPS надало змогу знизити рівень післяопераційної летальності до 2,6 %.

При виразкових кровотечах з тяжким ступенем крововтрати і високим ризиком операції в комплексне лікування доцільно включити препарат транексамової кислоти.

Проведено порівняльне дослідження пацієнтів, яким було виконано однопортову лапароскопічну апендектомію з різних доступів. У результаті дослідження сформульовано висновок, що бічний напівовальний навколопупковий розріз у разі однопортової лапароскопічної апендектомії асоціюється з меншою мікробною контамінацією рани у порівнянні з вертикальним черезпупковим.