Розглядаються теоретичні аспекти вилучення старожитньої гідронімії слов'ян, подається фрагмент реконструкції праслов'янського гідронімного фонду. Описується реконструкція понад 600 прагідронімів, здійснена на основі лінгвістичних критеріїв. Особлива увага відводиться "біографії" окремо взятої назви, дослідженню її історії в межах генетичного гнізда. Чимало проінтерпретовано так званих "темних" гідронімів або таких, які в свій час тлумачилися різними дослідниками як запозичення з іншомовних джерел. Відновлено також ряд дохристиянських особових власних імен. Підкреслюється ефективність методики відновлення праслов'янських гідронімних гнізд.

Наведено генетичну характеристику іншомовних елементів у топоніміці Прикарпаття. Досліджено іншомовні назви у різних класах пропріальної лексики української мови. Описано лексико-семантичний спосіб творення топоніма німецького походження "Буда". Здійснено зіставний аналіз чеських та українських відапелятивних особових імен слов'янського автохтонного походження. Висвітлено відономастичні одиниці у складі кулінарних термінів.

Досліджено ойконімію Волинщини. На підставі історичних, археологічних і статистичних даних проведено лінгвістичний аналіз 1100 назв населених пунктів. Наведено словник лінгвістичних термінів. Розглянуто теоретичні та практичні засади творення відтопонімних прикметників в українській мові, проаналізовано статті та монографії стосовно походження назви Волині.

Продовжено цикл публікацій з етимології діалектної лексики української мови. Розглянуто походження слів: казьма, наральник, гамесло, х'ізок, сніс/сніз, дрягом, човмак, одбайсат, футіт воду, здун.

Проаналізовано народно-побудову антропонімію Бойківщини. Досліджено власні особові імена з однофонемними суфіксами в українській антропонімії середини XVII ст. Значну увагу приділено функціонуванню запозичених власних назв у цільовій мові, слов'янським топонімам на території Греції, а також праслов'янській топонімійній термінології, пов'язаній з береговою лінією, в ареальній гідронімії.

Проанализирована народно-бытовая антропонимия Бойковщины. Исследованы собственные имена с однофонемными суффиксами в украинской антропонимии середины XVII в. Значительное внимание уделено функционированию заимствованных собственных названий в целевом языке, славянским топонимам на территории Греции, а также праславянской топонимичной терминологии, связанной с береговой линией, в ареальной гидрономии.

Висвітлено актуальні проблеми слов'янської ономастики та етимології. Проаналізовано пропріальну та апелятивну лексику старожитніх територій Полісся, Карпат, Новгородської землі. Значну увагу приділено етимологізації та реетимологізації слов'янської лексики, зокрема лексико-словотвірних мікросистем. Описано архаїчні гідроніми Карпатського ареалу, розкрито їх структуру, семантику, етимологію. Розглянуто лексичні архаїзми українських діалектів Закарпаття.

Освещены актуальные проблемы славянской ономастики и этимологии. Проанализированы проприальная и апелятивная лексика древних территорий Полесья, Карпат, Новгородской земли. Значительное внимание уделено этимологизации и реэтимологизации славянской лексики, в частности лексико-словообразовательных микросистем. Описаны архаические гидронимы Карпатского ареала, раскрыты их структура, семантика, этимология. Рассмотрены лексические архаизмы украинских диалектов Закарпатья.

Проаналізовано власні назви в сучасних хорватських правописах та правописних довідниках, особливості слов'янських автохтонних власних особових імен у чеській антропоніміці. Розглянуто питання карпатської оронімії у контексті слов'янської історії регіону. Висвітлено етнічну історію Карпат за даними гідронімії та оронімії. Наведено етимологічний коментар до західноволинських діалектизмів.

Проанализированы собственные названия в современных хорватских правописаниях и правописных справочниках, особенности славянских автохтонных собственных личностных имен в чешской антропонимике. Рассмотрены вопросы карпатской оронимии в контексте славянской истории региона. Освещена этническая история Карпат по данным гидронимии и оронимии. Приведен этимологический комментарий к западноволынским диалектизмам.

Розглянуто питання про перейменування населених пунктів Харківщини та Полтавщини. Висвітлено географічну номенклатуру в ойконімії Вінниччини. Описано прізвища Уманщини, мотивовані топонімами та етнонімами, ойконіми Прикарпаття з етимологічно непрозорими твірними основами, а також мотивовані відкомпозитними особовими іменами та ойконіми Вінниччини, мотивовані слов'янськими особовими назвами. Розкрито ойконімні основи в мікротопонімії Західного Поділля. Визначено взаємозв'язок мікротопонімів та ойконімів, позамовні чинники та категорії ойконімної номінації. Наведено результати досліджень онімізації апелятивів у процесі ойконімотворення, фонетичної адаптації ойконімів Львівської та Галицької земель в історичних джерелах кінця XIV - початку ХХ ст., посесивних ойконімів Правобережної України з усічено-суфіксальними варіантами християнських імен в основах.

Рассмотрен вопрос о переименовании населенных пунктов Харьковской и Полтавской областей. Освещена географическая номенклатура в ойконимии Винницкой области. Описаны фамилии Уманского региона, мотивированные топонимами и этнонимами, ойконимы Прикарпатья с этимологическими непрозрачными образовательными основами, а также мотивированные откомпозитными личностными именами и ойконимы Винницкой области, мотивированные славянскими личностными названиями. Раскрыты ойконимные основы в микротопонимии Западного Подолья. Определены взаимосвязь микротопонимов и ойконимов, внеязыковые факторы и категории ойконимной номинации. Приведены результаты исследований онимизации апелятивов в процессе ойконимообразования, фонетической адаптации ойконимов Львовской и Галицкой земель в исторических источниках конца XIV - начала ХХ ст., посессивных ойконимов Правобережной Украины с усеченно-суффиксальными вариантами христианских имен в основах.

Розглянуто проблеми реконструкції праслов'янського антропонімного фонду. Наведено зразки архаїчних префіксальних і суфіксальних словотвірних моделей, а також фрагменти генетичних лексико-словотвірних мікросистем.

Рассмотрены проблемы реконструкции праславянского антропонимного фонда. Даны примеры архаичных префиксальных и суфиксальных словообразовательных моделей, а также фрагменты генетических лексико-словообразовательных микросистем.

Обгрунтовуються теоретичні засади й методика виділення праслов'янського гідронімного стратуму, формулюються лінгвістичні критерії діахронної стратиграфії архаїчної гідронімії слов'ян. Подається фрагмент реконструкції праслов'янського гідронімного фонду межиріччя Західного Бугу і Случі, який нараховує понад 600 пралексем.

Проаналізовано ойконіми Жильжа, Соломир, Ратне.

Дослідження присвячено реконструкції фрагментів праслов'янського антропонімного фонду. Зазначено, що найефективніше ця процедура може здійснюватися в межах того чи того етимологічного гнізда. Простежено процес формування відповідних лексико-словотвірних мікросистем пропріальної (й апелятивної) лексики. Проетимологізовано деякі nomina propia, які сьогодні або вважалися "темними", або взагалі не мали пояснення. Реконструйовано фрагменти лексико-словотвірних мікросистем праслов'янського рівня, взагалі відсутніх в ЭССЯ та SP. Розширено реєстр потенційних пралексем апелятивного рівня у межах уже заявлених в ЭССЯ та SP гнізд.

Розглянуто реконструкції фрагмента праслов'янського антропонімного фонду - лексико-словотвірної мікросистеми з коренем *Bъrz-.

Увагу приділено реконструкції праслов'янського антропонімного фонду. На основі фактичного матеріалу слов'янських мов відновлено фрагменти генетичних лексико-словотвірних мікросистем пропріальної (та принагідно апелятивної) лексики з коренями *Bĕl-, *Bod-, *Dob-, *Goj-, *Noz-, *Ostr-, *Rog-, *Šir-, індоєвропейськими *del-, *per-, *ser-. Послідовно проаналізовано одиниці антропонімного класу, вторинні форми - ойконіми, мікротопоніми, гідроніми - залучено лише як факти відантропонімної деривації.

Висвітлено творчий шлях доктора філологічних наук Ірини Михайлівни Желєзняк. Вміщено статті вітчизняних і зарубіжних дослідників з актуальних проблем слов’янської ономастики та етимології, а також рецензії на нові ономастичні видання. Виокремлено дослідження групи мовознавців на чолі з К.К. Цілуйком, серед них була й І.М. Желєзняк, яка зосередила свою основну увагу і зусилля на дослідженні різних власних назв. Зазначено, що наукові інтереси цього ономастичного колективу були багатогранні й різноаспектні, що згодом дало змогу київським дослідникам онімної лексики стати універсальними ономастами й закономірно зумовило формування Київської ономастичної школи. Розуміння важливості ономастичних студій не лише для історії мови, а й для історії взагалі спонукало Ірину Михайлівну запровадити таку форму обговорення нагальних ономастичних і дотичних до них історичних проблем, як міждисциплінарний науковий семінар. Перший такий науковий захід, присвячений дослідженню історії й онімікону Київського Полісся, відбувся в 1986 р. Ірина Михайлівна стала натхненником і організатором 13 ономастичних семінарів, шість із яких відбулися в Інституті мовознавства імені О.О. Потебні, а наступні 7 - у створеному в 1991 р. Інституті української мови НАН України, де було сформовано відділ ономастики, який очолила І.М. Желєзняк. Незмінним керівником відділу Ірина Михайлівна була до 2002 р., передавши естафету В.П. Шульгачу. Наукову назвознавчу роботу в Інституті української мови НАН України було спрямовано на дослідження тих онімних класів, які безпосередньо пов’язані з історією, — гідронімів, ойконімів, антропонімів, етнонімів.

Зазначено, що тринадцятий том академічного тлумачного Словника української мови у 20 томах охоплює загальновживану лексику сучасної української літературної мови, поширені терміни, діалектизми, усталені словосполучення. Використано джерела, що відображають лексику текстів художньої літератури починаючи з кінця XVIII століття до наших днів, українських перекладів Біблії, народної творчості, наукових і науково-популярних праць, публіцистики, мови засобів масової інформації і т. ін. Вміщено 8 673 словникові статті.

Висвітлено основні етапи життєвого та творчого шляху провідного українського мовознавця доктора філологічних наук Василя Вікторовича Лучика. Вміщено статті вітчизняних і зарубіжних дослідників з актуальних проблем слов’янської ономастики та етимології, а також рецензії на нові ономастичні та етимологічні видання. Представлено дані біографії відомого мовознавця В. В. Лучика, доктора філологічних наук, професора, завідувача кафедри в університеті, провідного наукового співробітника в одному з інститутів НАН України, автора численних наукових праць, з-поміж яких чимало знаних в Україні та за її межами. Зазначено, що народився Василь Вікторович Лучик 20 жовтня 1954 року в с. Михайлівка Кельменецького району Чернівецької області в селянській родині, яка прищепила йому любов до праці, людяність, повагу до місцевих традицій і народних звичаїв. Визнано, що вагомими науковими досягненнями на лінгвістичній ниві В. В. Лучик привернув увагу профільних інститутів НАН України, з якими він тісно співпрацював, зокрема, Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні запросив Василя Вікторовича на посаду провідного наукового співробітника відділу загальнославістичної проблематики і східнослов’янських мов, до складу Наукової координаційної ради і Вченої ради Інституту. Тут учений стає редактором “Етимологічного словника запозичених суфіксів і суфіксоїдів української мови”, аналогів якому немає у слов’янській і світовій лексикографії. В.В. Лучик — один із рецензентів 6-го тому фундаментального “Етимологічного словника української мови” (2012). Талант мовознавця-дослідника органічно поєднано у Василя Вікторовича з талантом педагога та організатора навчального і наукового процесу. Під його керівництвом захищено 10 кандидатських дисертацій, а очолювані ним кафедри постійно демонстрували якісне зростання свого потенціалу. За 34 роки науково-педагогічної діяльності його випускниками стали тисячі студентів-філологів, які успішно працюють у різних суспільних галузях України та інших держав, зберігаючи світлу пам’ять про Вчителя.

Чотирнадцятий том академічного тлумачного Словника української мови у 20 томах охоплює загальновживану лексику сучасної української літературної мови, поширені терміни, діалектизми, усталені словосполучення. Джерела, використані в Словнику, відображають лексику текстів художньої літератури, починаючи з кінця XVIII століття до наших днів, українських перекладів Біблії, народної творчості, наукових і науково-популярних праць, публіцистики, мови засобів масової інформації і т. ін. Чотирнадцятий том Словника містить 10 281 словникову статтю.