Описано спосіб оцінки ефективності ентерального штучного харчування під час проведення інтенсивної терапії у немовлят. Визначено фактори, які перешкоджають проведенню ентерального харчування, на основі математичного аналізу обчислено їх діагностичну цінність і складено таблицю прогнозу оцінки ефективності ентерального харчування.

Описан способ оценки эффективности энтерального искусственного питания при проведении интенсивной терапии у младенцев. Определены факторы, затрудняющие проведение энтерального питания, на основе математического анализа вычислена их диагностическая ценность и составлена таблица прогноза оценки эффективности энтерального питания.

Встановлено, що застосування суміші "Clinutren-Junior" підлітками-спортсменами дозволить відкоригувати адекватність надходження білкових і ліпідних компонентів харчового раціону, що у свою чергу забезпечить достовірне підвищення рівня статодинамічної швидкісної витривалості плавців 9 - 11 років.

Установлено, что применение смеси "Clinutren-Junior" подростками-спортсменами позволит откорректировать адекватность поступления белковых и липидных компонентов пищевого рациона, что в свою очередь обеспечит достоверное повышение уровня статодинамической скоростной выносливости пловцов 9 - 11 лет.

It has been established that usage of "Clinutren-Junior" mixture by young athletes allows to correct adequate delivery of protein and lipid components of nutrition which, in its turn, provides reliable increase of stato-dynamic speed endurance of swimmers aged 9-11.

На підставі клініко-лабораторного оцінювання ефективності ентерального харчування (ЕХ) за умов інтенсивної терапії новонароджених і дітей першого року життя доведено, що розвиток критичних станів у немовлят супроводжується порушенням функціональних можливостей шлунково-кишкового тракту, дисимілятивною направленістю білкового обміну, проявами холестазу, напруженням захисних механізмів цитопротективної системи слизової оболонки гастродуоденальної зони (ГДЗ). Уперше визначено наявність зв'язків між рівнем збереження білкового синтезу на початку ЕХ і тривалістю природного вигодовування та парентерального харчування, а також між рівнем сироваткових тригліцеридів і тривалістю хвороби та парентерального харчування. Доведено більшу ефективність впливів напівелементних гідролізатів (НГ) на стан білкового та ліпідного обмінів, зниження виразності холестазу та напруження цитопротективної системи слизової оболонки ГДЗ у немовлят у критичних станах у порівнянні з сумішами на основі коров'ячого молока. Уперше встановлено, що зниження функціонального навантаження захисних механізмів цитопротективної системи слизової оболонки ГДЗ із застосуванням НГ у даного контингенту дітей призводить до зменшення проявів холестазу, що реалізується через зміни тонусу симпатичної нервової системи. Із урахуванням виявлених метаболічних змін та функціональних порушень ШКТ і гепатобіліарної системи, на підставі клініко-математичного аналізу вперше визначено ознаки ефективності ЕХ за умов ІТ новонароджених і дітей першого року життя.

Проаналізовано клініко-морфологічну картину синдрому поліорганних уражень новонароджених, що померли на етапі інтенсивної терапії внаслідок перинатального інфікування. Визначено типовість і тяжкість морфологічних змін, наведено частоту залучення різних органів до формування цього синдрому, акцентовано увагу на системності імунних змін.

Приведены результаты работы, в которой на основе статистического анализа были определены факторы риска развития синдрома полиорганной недостаточности у новорожденных.

На підставі архівного матеріалу розтинів трупів новонароджених, померлих від наслідків асфіксії під час народження, вивчено патогістологічні зміни в органах різних систем. Проаналізована морфологічна картина синдрому поліорганних уражень як наслідку асфіксії під час народження. Виявлено типовість морфологічних змін у вигляді набряку, парезу судин і фінальних форм паренхіматозних диспротеїнозів, що свідчить про наявність єдиного механізму розвитку синдрому поліорганної недостатності. При цьому органами-мішенями необхідно вважати головний мозок, легені, печінку, нирки, міокард, тимус, шлунково-кишковий тракт, наднирники, плаценту.

Описано електронно-мікроскопічні зміни скелетних м'язів у дітей, померлих від наслідків асфіксії під час народження. Одержані дані дозволяють розкрити патогенез розвитку системних розладів за даної патології.

Висвітлено актуальні проблеми підвищення ефективності діагностики й інтенсивної терапії синдрому поліорганної недостатності у новонароджених. На основі запропонованої концепції морфологічного субстрату обгрунтовано вибір критеріїв діагностики цього синдрому, встановлено фонові чинники і фактори, які безпосередньо впливають на його формування, визначено особливості клінічного перебігу. Розроблено спосіб визначення ризику розвитку даного синдрому у новонароджених. Показано, що патогенез синдрому поліорганної недостатності у новонароджених реалізується на різних рівнях біологічної організації. Доведено роль в його формуванні експресії і поліморфізму гену Toll-like рецепторів 2-го типу, порушення клітинного енергозабезпечення і продукції інтерферону-α. Запропоновано методику оптимізації інтенсивності терапії даного синдрому екзогенним інгаляційним введенням інтерферону-α та інфузією сукцинату натрію.

У новонароджених, які потребують інтенсивної терапії, проведено аналіз використання інвазивних медичних маніпуляцій та доведено їх зв'язок із формуванням синдрому поліорганної недостатності. Зазвичай інвазивні маніпуляції підвищують термін перебування хворих у відділеннях інтенсивної терапії. Показано, що зниження ризику розвитку синдрому поліорганної недостатності у новонароджених можливо досягнути обґрунтованим застосуванням інвазивних методів інтенсивної терапії.

У новорожденных, нуждающихся в интенсивной терапии, проведен анализ использования инвазивных медицинских манипуляций и доказана их связь с формированием синдрома полиорганной недостаточности. Обычно инвазивные манипуляции повышают срок пребывания больных в отделениях интенсивной терапии. Показано, что снижение риска развития синдрома полиорганной недостаточности у новорожденных можно достичь обоснованным применением инвазивных методов интенсивной терапии.

Досліджено рівень концентрації інтерферону-альфа у новонароджених із синдромом поліорганної недостатності. Встановлено, що рівень інтерферону-альфа у цих дітей значно знижений. Такі зміни носять універсальний характер і не залежать від виду основного захворювання.

У новонароджених із синдромом поліорганної недостатності досліджено експресію маркерів T-клітинної ланки імунітету (CD4, CD8, CD95) та рівень інтерферону-альфа. Доведено супресивний характер імунних реакцій і зниження рівня інтерферону-альфа у цих пацієнтів.

Проаналізовано клінічні прояви синдрому гастроінтестинальної недостатності у 182 новонароджених - пацієнтів відділень інтенсивної терапії. Встановлено, шо цей синдром має безпосередній вплив на формування синдрому поліорганної недостатності, який представляє собою універсальний прояв механізмів танатогенезу. Шляхом клініко-морфологічного співставлення визначено прижиттєві клінічні еквіваленти морфологічного ураження органів шлунково-кишкового тракту у новонароджених.

З метою встановлення ланок патогенезу синдрому поліорганної недостатності у новонароджених вивчено вміст молочної та піровиноградної кислот, сечовини й активності сукцинатдегідрогенази венозної крові новонароджених з наслідками перинатального інфікування та перинатальної асфіксії. Встановлено достовірне підвищення концентрації молочної та піровиноградної кислот та їх співвідношення, що свідчить про клітинний енергодефіцит. Відмічено прямий кореляційний зв'язок між концентрацією піровиноградної кислоти та сечовини. у разі застосування сукцинату натрію знижувався вміст молочної та піровиноградної кислот, їх співвідношення, підвищувалась активність сукцинатдегідрогенази, що свідчить про покращання енергопродукування мітохондрій, а також зменшувалась частота реалізації гастроінтестинальної недостатності.

Проаналізовано анатомо-функціональні особливості дитячого віку з позиції розвитку невідкладних станів. Розуміння цих особливостей надає змогу прогнозувати перебіг і оптимізувати діагностику невідкладних станів у дітей на етапі первинної медико-санітарної допомоги.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р627.7-5

Рубрики:

Хвороби головного мозку та його оболонок

Шифр НБУВ: Ж25344 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.413-52

Рубрики:

Хвороби системи травлення, печінки у дітей

Шифр НБУВ: Ж25344 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Щорічне зростання кількості хірургічних втручань та широта фізіологічних впливів порушення сну в післяопераційному періоді роблять проблему інсомнії актуальною для сучасної анестезіології. Мета дослідження - аналіз поширеності післяопераційної інсомнії та факторів ризику її розвитку, пов'язаних із методом анестезіологічного забезпечення. Двісті пацієнтів, які перенесли ортопедичне чи хірургічне втручання, було розподілено на групи залежно від виду анестезії. Проведено оцінку якості сну, рівня болю, тривоги, депресії, потреби в анальгетиках. Загальна частота розвитку післяопераційних порушень сну становила 72,08 %, серед яких легка інсомнія дорівнювала 42,64 %, інсомнія середньої тяжкості - 18,78 % і тяжка інсомнія - 10,66 %. Розподіл по групах становив: у групі загальної анестезії (ЗА) легкої інсомнії - 44,44 %, інсомнії середньої тяжкості - 19,75 % і тяжкої інсомнії - 12,35 %; у групі спинномозкової анестезії (СМА) легкої інсомнії - 40,34 %, інсомнії середньої тяжкості - 17,65 % і тяжкої інсомнії - 11,76 %. Різниця між групами не досягла рівня статистичної вірогідності. В обох групах виявлено зв'язок інсомнії з вираженістю післяопераційного болю. У групі ЗА - r = 0,437; у групі СМА - r = 0,513. Також в обох групах спостерігалась позитивна кореляція рівня тривожності (rЗА = 0,341; rСМА = 0,312) та депресії (rЗА = 0,342; rСМА = 0,301). У групі CМА виявлялась негативна кореляція розвитку інсомнії з післяопераційним використанням наркотичних анальгетиків (r = -0,218), у групі ЗА сила зв'язку не досягла статистично значимого показника (r = -0,165). Висновки: інсомнія є частим післяопераційним ускладненням. Основними факторами, що провокують її розвиток, є високий рівень болю, тривожності та депресії у післяопераційному періоді, використання опіоїдних анальгетиків у схемі післяопераційного знеболювання. Регіональні соціокультурні особливості не мають суттєвого впливу на фактори ризику та є тотожними для інших досліджених популяцій.