Дисертацію присвячено дослідженню функціонального стану системи кровообігу при пролабуванні мітрального клапана (ПМК) у 340 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Вперше проведено вивчення, систематизацію та узагальнення даних про частоту і вираженість клінічних проявів, змін структур і функцій серця, фізичної працездатності при ПМК в осіб, які зазнали радіаційного впливу. Оцінено відмінності виявлених змін у діапазоні доз опромінення, які зростають, і тривалості контакту з іонізуючим випромінюванням, генетично зумовленої схильності, зі ступенем пролабування, наявністю мітральної регургітації та міксоматозної дегенерації, а також з особливістю перебігу ПМК. Показано, що найбільш ранньою зміною в функціональному стані серця є діастолічна дисфункція. За результатами досліджень обгрунтовано алгоритм діагностики пролапсу і тактики ведення постраждалих з ПМК, необхідність його використання при здійсненні професійного відбору.

Мета дослідження - визначити особливості церебральної гемодинаміки у хворих з транзиторними ішемічними атаками (ТІА) для запобігання повторним судинним катастрофам за допомогою ендоваскулярних втручань. Обстежено 48 хворих, які перенесли ТІА, середній вік яких 46 років. Всім хворим проведено комп'ютерну та магнітно-резонансну томографію головного мозку, ультразвукове дослідження церебральних судин та серця, церебральну ангіографію, добове моніторування електрокардіограми (ЕКГ). У хворих з ТІА встановлено деформацію артерій головного мозку, звуження просвіту судин за рахунок стовщення комплексу інтима-медіа та атеросклеротичних бляшок, зміни лінійних й об'ємних швидкостей кровотока. За умов добового моніторування ЕКГ в 12,5 % випадків зареєстровано епізоди шлуночкової аритмії, в 20,8 % - безбольову ішемію міокарда, у 8,3 % були постійні порушення ритму серця, у 64,6 % - підвищений артеріальний тиск. Висновки: показами до ендоваскулярного втручання у хворих з ТІА мають бути не тільки гемодинамічно значимі стенози церебральних судин, їх величина, вираженість у відсотках, але і структура, ступень стабільності атеросклеротичної бляшки, стан колатерального мозкового кровообігу, частота виникнення повторних ТІА, наявність та тяжкість супутньої патології. Для ефективного ендоваскулярного лікування таких хворих необхідно проводити ретельне обстеження до оперативного втручання з метою корекції патологічних станів, що виявлені.

Мета дослідження - встановити значення супутньої патології серця у хворих із судинними захворюваннями головного мозку під час проведення ендоваскулярних втручань. 3813 хворим з цереброваскулярними захворюваннями проведено комп'ютерну та магнітно-резонансну томографію головного мозку, дуплексне сканування церебральних судин, церебральну ангіографію, електрокардіографію, добове моніторування артеріального тиску, ехо- та допплеркардіографію (ЕхоКГ). У 87,9 % випадків установлено захворювання серця (порушення провідності та ритму серця, ішемічну хворобу серця (ІХС), серцеву недостатність, артеріальну гіпертензію (АГ), некоронарогенні ураження серця). Ізольовану АГ виявлено у 16,1 % хворих, вияви ІХС - у 64,4 %. За даними ЕхоКГ діагностовано вади серця (у 2,1 % випадків), пролабування мітрального клапана (у 7,9 %), кальцифікацію клапанів серця (у 11,2 %), відкрите овальне вікно (у 2,3 %), серцеву недостатність (у 33,7 %). Порушення ритму серця встановлено у 14,3 % хворих, з них у 6,7 % - фібриляцію передсердь, у 7,6 % - часту суправентрикулярну та вентрикулярну екстрасистолію. Зниження серцевого викиду, порушення скоротливої функції серця спричиняють погіршення церебрального кровотоку, сприяють формуванню ішемії мозку. Висновки: ретельне кардіологічне обстеження хворих з визначенням показників і предикторів ускладнень надає змогу уникнути летальних випадків під час проведення ендоваскулярного лікування. Стабільність центральної гемодинаміки й ефективність роботи серця є важливою умовою відновлення кровопостачання мозку. Під час розв'язання питання щодо хірургічного втручання у разі цереброваскулярної патології слід ураховувати не лише неврологічній статус хворого, особливості судинного ураження головного мозку, а й супутні захворювання, їх тяжкість та можливість корекції.

Рассмотрен ряд событий за последние десятилетия, оказавших наибольшее влияние на стратегию и тактику лечения ишемического инсульта (ИИ). Освещены основные концепции, рандомизированные клинические исследования и современные подходы к диагностике, лечению и профилактике ИИ.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р638.770.3

Шифр НБУВ: Ж70307 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Сучасні ендоваскулярні технології, такі як ангіопластика та стентування судин головного мозку (ГМ) активно використовують для лікування та профілактики церебральної ішемії. Але до теперішнього часу залишається актуальним питання щодо доцільності профілактичного ендоваскулярного лікування даної патології. Мета роботи - провести аналіз ранніх і віддалених результатів ендоваскулярного лікування хворих з атеросклеротичним ураженням церебральних судин та визначити фактори, які впливають на прогноз лікування. Обстежено 123 хворих з атеросклеротичним ураженням екстракраніальних відділів внутрішніх сонних артерій, яким було виконано ангіопластику зі стентуванням. Проаналізовано результати ендоваскулярних втручань у ранньому та віддаленому післяопераційному періодах з вивченням факторів, що впливають на ефективність лікування та профілактику ішемічних уражень ГМ. Всім хворим проведено ендоваскулярну ангіопластику зі стентуванням уражених артерій. В інтраопераційному періоді транзиторні ішемічні атаки реєстрували у 7,5 % випадків. В ранньому післяопераційному періоді - тільки у одного хворого. У 2-х хворих виникло формування ішемічного вогнища в контрлатеральній гемісфері ГМ з подальшим регресом протягом 2-х міс. Зареєстровано 2 летальних випадки, що були зумовлені тяжкою супутньою патологією. Аналіз віддалених результатів (через 6 міс, 1 - 2 - 3 роки) показав, що хороший і задовільний стан зберігався практично у 98,4 % хворих протягом 6-ти міс і у 87,3 % - через 3 роки після оперативного втручання. У 3-х хворих зареєстровано асимптомний рестеноз. Висновки: ендоваскулярні операції мають профілактичне значення: серед хворих, які знаходились під динамічним спостереженням протягом 3-х років не зареєстровано нових випадків інсульту, що свідчить про адекватність проведеного лікування та його необхідність у таких хворих.

Артериовенозные мальформации (АВМ), аневризмы интракраниальных сосудов - сосудистые аномалии, которые являются причиной острого нарушения мозгового кровообращения. Мальформации сосудов мозга чаще всего встречаются как изолированное поражение, но могут быть проявлением наследственной геморрагической телеангиэктазии или другой сосудистой дисплазии. Наследственная геморрагическая телеангиэктазия, или болезнь Ослера - Рендю - Вебера, - наследственное заболевание, в основе которого лежит нарушение ангиогенеза. Наследуется по аутосомно-доминантному типу. Данное заболевание проявляется наличием АВМ, шунтов и аневризм сосудов внутренних органов, множественными телеангиэктазиями на слизистых и серозных оболочках, коже. Образование патологических сосудистых структур возможно на протяжении всей жизни больного. Клинические проявления зависят от локализации и размеров сосудистых аномалий. У таких пациентов могут наблюдаться носовые и желудочно-кишечные кровотечения, кожные телеангиэктазии, артериовенозные мальформации легких, печени. При поражении центральной нервной системы АВМ являются причиной острого нарушения мозгового кровообращения. Для наследственной геморрагической телеангиэктазии характерна политопность сосудистых аномалий. Первые симптомы могут проявиться в любом возрасте под маской других заболеваний. Приведен обзор литературы, посвященный особенностям течения заболевания и возможностям диагностики. Проанализированы консервативные и хирургические методы лечения. Представлены два клинических случая пациентов с разными проявлениями болезни Ослера - Рендю - Вебера.

Цель работы - проанализировать отдаленные результаты эндоваскулярных операций при атеросклеротическом поражении брахиоцефальных и церебральных сосудов; определить факторы риска, влияющие на результат лечения и возникновение осложнений. Проанализированы отдаленные результаты эндоваскулярных операций у 170-ти больных с экстра- и интракраниальными стенозами церебральных артерий, находившихся на лечении в ГУ "Научно-практический Центр эндоваскулярной нейрорентгенохирургии НАМН Украины" в период с 2001 по 2014 г. В 149-ти случаях проведена эндоваскулярная ангиопластика со стентированием пораженных артерий в экстракраниальных отделах с использованием самораскрывающихся нитиноловых стентов. Увеличение диаметра стентируемой артерии наблюдалось у всех больных. У 27-ми больных отмечен остаточный стеноз (от 10 до 30 %, в среднем - 15,6 %). Анализ отдаленных результатов (через 6 мес, 1 - 3 года) показал, что хорошее и удовлетворительное состояние сохранялось у 97,3 % больных в течение 6-ти мес, у 87,9 % - через 3 года после операции. При эндоваскулярном лечении стенозов в интракраниальных отделах сосудистой системы головного мозга во всех случаях отмечена явная положительная динамика - улучшение локального кровотока, отсутствие неврологического дефицита и рецидивов. Выводы: эндоваскулярные операции при стенозах церебральных артерий имеют важное профилактическое значение и сопровождаются небольшим количеством рецидивов и осложнений. Наиболее опасными факторами, влияющими на результаты эндоваскулярных операций, являются тяжелое и крайне тяжелое состояние больного при госпитализации, множественные поражения церебральных артерий при суммарном стенозе более 45 %, нестабильные атеросклеротические бляшки с изъязвлением, тромбозом или кальцинозом, врожденные пороки сосудистой системы или сложное анатомическое строение сосудов головного мозга.

Цель работы - изучить особенности церебральной гемодинамики до и после эндоваскулярных операций при критических стенозах мозговых артерий для повышения эффективности лечения больных с окклюзионно-стенотическими поражениями сосудов головного мозга. Проанализированы результаты обследования и лечения 183 больных с хирургически значимыми стенотическими изменениями в сосудах, кровоснабжающих головной мозг, которые находились на лечении в ГУ "Научно-практический Центр эндоваскулярной нейрорентгенохирургии НАМН Украины" в период с 2001 по 2016 гг., из них у 67 выявлено критическое сужение просвета артерии. Всем больным проводили эндоваскулярное лечение - ангиопластику и стентирование церебральных артерий. Протокол обследования предусматривал анализ неврологического статуса, лабораторные исследования, электрокардиографию, компьютерную или магнитно-резонансную томографию, ультразвуковое исследование эктра- и интракраниальных артерий, церебральную ангиографию. Изучены особенности церебральной гемодинамики до и после эндоваскулярных операций у 183 больных со стенотическими атеросклеротическими поражениями экстракраниальных сосудов головного мозга. Установлено, что наибольшие изменения церебральной гемодинамики были характерны для больных с критическими стенозами. У 23 больных коллатеральный кровоток был компенсирован из другого (контралатерального) бассейна за счет Виллизиевого круга. У этих больных практически не наблюдали клинических проявлений гиперперфузии. У 44 (65,7 %) больных с критическими стенозами выявлены нарушения коллатеральной компенсации мозкового кровотока, у 19 из них после реваскуляризации зарегистрировали развитие синдрома церебральной гиперперфузии разной выраженности. Выявлена взаимосвязь между особенностями церебрального кровотока и риском возникновения гиперперфузионного синдрома. Группу риска составляют больные с критическими стенозами одной или нескольких артерий при наличии окклюзии или стеноза других магистральных артерий. Сделаны выводы, что критические стенозы церебральных артерий вызывают выраженные изменения церебральной гемодинамики с нарушениями коллатеральной компенсации мозкового кровотока. Церебральная ангиография и ультразвуковое исследование позволяют оценить наличие и варианты коллатеральной компенсации кровотока у больных с критическими стенозами и на основание этих данных с высокой вероятностью прогнозировать развитие синдрома церебральной гиперперфузии. Эффективность и прогноз эндоваскулярного лечения зависят от своевременной диагностики нарушений церебральной гемодинамики в до- и послеоперационный период с последующим динамическим наблюдением за больными.

Успіх лікування ішемічного інсульту (ІІ) залежить від багатьох факторів, основними з яких є терміни тривалості ішемії до початку надання високоспеціалізованої допомоги таметодики відновлення кровотоку, що використовуються. Досвід Державної установи "Науково-практичний Центр ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України", на підставі вивчення структурно-функціональних змін, надає змогу оптимізувати лікування ішемічних станів із застосуванням ендоваскулярних методів реканалізації уражених артерій, та визначити найбільш ефективні підходи з урахуванням одержаних результатів. Мета роботи - вивчити вплив різних ендоваскулярних методів реканалізації мозкових судин за ІІ на структурно-функціональний стан головного мозку для підвищення ефективності лікування таких хворих. Обстежено 20 хворих з гострим порушенням мозкового кровообігу (ГПМК) за ішемічним типом, яким виконувалася реканалізація мозкових судин різними ендоваскулярними методами: тромбекстракція, ангіопластика, стентування, фармакоінфузія. Проведено аналіз результатів різних ендоваскулярних втручань у ранньому післяопераційному періоді для визначення їх впливу на структурно-функціональний стан головного мозку та ефективність лікування ІІ. В перші 6 год від маніфестації захворювання госпіталізовано 15 % хворих, не пізніше 12 год - 10%, решта 65 % - пізніше 24 год, при чому, з них 10 % знаходилися в дуже тяжкому стані. Інтраартеріальний тромболізис з використанням проурокінази + гепарин використано під час лікування ГПМК за ішемічним типом у 5-ти хворих. Проведення терапії було вдалим: неврологічні прояви інсульту зазнали регресу, стан хворих покращився. Реканалізацію мозкових артерій за допомогою методу тромбекстракції проведено у 2-х хворих з гострим порушенням мозкового кровообігу за типом ішемії у басейні СМА та у 1-го пацієнта - у басейні ПМА. Після тромбекстракції у хворих регресувала патологічна неврологічна симптоматика з відновленням мовних функцій. Геморагічні ускладнення у вигляді крововиливів у зоні ішемії були відсутніми. Висновки: гострий період ішемії головного мозку характеризується вираженими структурно-функціональними змінами, які залежать від строків виникнення ГПМК та швидкості початку необхідної високоспеціалізованої медичної допомоги. Найбільш перспективним напрямом лікування хворих на ІІ є ендоваскулярні операції, найефективнішими з яких є тромбекстракція, яка характеризується малоінвазивністю, відносною простотою виконання та відсутністю геморагічних ускладнень в зоні ішемії.

Формирование концепции "ишемической полутени и окна терапевтических возможностей" радикально изменило отношение к ишемическому инсульту. Его признали неотложным состоянием, требующим оказания экстренной медицинской помощи в первые часы с момента его развития. Основная врачебная задача заключается в как можно более раннем восстановлении (реканализации) проходимости тромбированной артерии, поскольку от этого зависит функциональный исход ишемического инсульта. В современной медицинской практике эндоваскулярные технологии по многим аспектам практически не имеют альтернативы при оказании неотложной помощи пациентам с мозговым инсультом. Широкое их распространение позволило изменить к лучшему ситуацию с функциональным исходом и показателями смертности среди больных с ишемическим инсультом. Доказательная медицина сыграла ключевую роль в бурном развитии и внедрении в медицинскую практику эндоваскулярных методов реканализации при остром ишемическом инсульте. Высокая эффективность эндоваскулярного подхода в значительной мере обусловлена появлением и внедрением в медицинскую практику современных стент-ретриверов. Освещены основные клинические исследования, радикально изменившие представление о подходах к реперфузионной терапии больных в острый период ишемического инсульта. Прослежена эволюция инвазивных и неинвазивных методов реперфузии.

Одним з перспективних методів лікування хворих зі стенотично-оклюзуючими ураженнями церебральних судин є ендоваскулярні реперфузійні операції, які спрямовані на відновлення мозкового кровообігу. Мета роботи - дослідити динаміку церебрального кровообігу після реперфузійних ендоваскулярних операцій (РЕО) у хворих з атеросклеротичним ураженням судин головного мозку для підвищення ефективності їх лікування. Обстежено 188 хворих з атеросклеротичними ураженнями судин головного мозку, середній вік яких - 58,7 +- 1,2 років. Всім хворим проведено РЕО: ангіопластику та стентування. Дослідження включало: церебральну ангіографію, комп'ютерну, магнітно-резонансну та перфузійну комп'ютерну томографію головного мозку, ультразвукове дослідження церебральних судин. Встановлено, що стенози екстракраніального відділу брахіоцефальних артерій були у 167 (88,8 %) хворих, інтракраніального - 9 (4,8 %) хворих. Поєднання стенотичних уражень ектра-, інтракраніальних відділів мозкових артерій виявлені у 12 (6,4 %) хворих. Після ендоваскулярного лікування у всіх хворих встановлено покращання показників мозкової гемодинаміки та перфузії головного мозку. Однак, у 4,4 % хворих після РЕО відновлення мозкового кровотоку відбувалось з погіршенням клінічного стану, мозковою симптоматикою, що було характерно для синдрому гіперперфузії. Регрес синдрому гіперперфузії на фоні лікування реєстрували через 7 - 10 діб. Висновки: РЕО відновлюють мозковий кровообіг, однак, ступінь відновлення різний. Розвиток синдрому гіперперфузії з клінічними проявами ускладнює ендоваскулярне лікування, потребує додаткового лікування та динамічного нагляду за хворими протягом 7 - 10 діб після операції.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р627.703-5

Рубрики:

Порушення мозкового кровообігу

Шифр НБУВ: Ж100899 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Ендоваскулярна емболізація є однією із найважливіших складових лікування багатьох пацієнтів з артеріовенозними мальформаціями головного мозку. Її можна використовувати як окрему лікувальну процедуру або як допоміжний метод перед мікрохірургією або радіохірургією. Проаналізовано базу даних PubMed до вересня 2021 р. з посиланням на результати емболізації артеріовенозних мальформацій головного мозку з використанням рідких емболізувальних речовин. Дедалі більше повідомлень про тотальну емболізацію артеріовенозних мальформацій головного мозку з остаточним вилікуванням. Незважаючи на те, що кількість ускладнень та смертність після ендоваскулярної емболізації артеріовенозних мальформацій значно зменшилися, рішення про її використання слід приймати на підставі зіставлення ризиків та переваг. Лікування артеріовенозних мальформацій головного мозку потребує мультидисциплінарного підходу з участю судинних нейрохірургів, ендоваскулярних інтервенціоністів та радіаційних онкологів, а також глибокого розуміння природного перебігу і ризиків багатомодального лікування. Лише такий підхід може збільшити ймовірність позитивного результату лікування артеріовенозних мальформацій головного мозку.

Спонтанна оклюзія артеріовенозних мальформацій (АВМ), яка характеризується повним зникненням ядра АВМ та раннього венозного дренажу, є рідкісним явищем. Вважається, що частота цього явища становить від 0,1 до 1,3 %. Проаналізовано два випадки спонтанного зникнення АВМ з негеморагічним дебютом через 3 та 13 років у жінок віком 28 і 40 років відповідно. Діагноз АВМ в обох випадках встановлено під час планової нейровізуалізації з приводу головного болю. Обидві пацієнтки мали поверхневі невеликого розміру мальформації. Після обговорення ризиків хірургічного лікування від проведення будь-якого втручання обидві пацієнтки відмовилися. За результатами планової ангіографії, проведеної через 3 роки після встановлення діагнозу для оцінки динаміки захворювання, виявлено повне зникнення АВМ. Інша пацієнтка відзначила стійкий регрес головного болю через 3 роки. Повторна ангіографія, проведена через 13 років після встановлення діагнозу, підтвердила спонтанну оклюзію АВМ. З огляду на дані про рецидив захворювання після спонтанної оклюзії такі пацієнти потребують тривалого спостереження. У разі розриву АВМ гемодинамічні зміни можуть пояснити тромбоз мальформації, але механізми спонтанної оклюзії за нерозривних АВМ залишаються незрозумілими.