Визначено особливості анатомо-топографічної взаємодії статевих органів з сечовою системою. Розглянуто номенклатуру, етіопатогенетичні фактори та класифікацію пролапса тазових органів і нетримання сечі. Описано симптоми та наведено методи діагностики та лікування даних патологій. Проаналізовано світовий досвід здійснення трансвагінального доступу, охарактеризовано матеріали для відновлення тазового дна.

Определены особенности анатомо-топографического взаимодействия половых органов с мочевой системой. Рассмотрена номенклатура, этиопатогенетические факторы и классификация пролапса тазовых органов и недержания мочи. Описаны симптомы и приведены методы диагностики и лечения данных патологий. Проанализирован мировой опыт осуществления трансвагинального доступа, охарактеризованы материалы для восстановления тазового дна.

Отмечено, что тромбозы, тромбоэмболии и тромботические осложнения занимают важнейшее место в структуре материнской заболеваемости и смертности. Для выявления частоты встречаемости и выделения наиболее значимых факторов риска развития тромбоэмболических осложнений было проведено ретроспективное изучение 37-ми историй родов пациенток с тромбозами. В результате тщательного статистического анализа данных исследования были выявлены факторы риска. По данным оценки значимости факторов риска была разработана "Шкала риска развития тромбоэмболических осложнений во время беременности и родов", в которой представлены наиболее информативные и значимые в прогнозировании развития тромбоза признаки, оцененные в баллах; а также их влияние на развитие тромбоэмболических осложнений. Оценка этих факторов имеет большое прогностическое значение. Подсчет суммы баллов, характеризующих каждый фактор риска развития тромбозов, позволил формировать группы беременных с легкой, средней и высокой степенью риска. В зависимости от степени риска развития тромбоза осуществляется индивидуальный подход к объему исследования и тактике ведения беременности и послеродового периода. Таким образом, прогнозирование тромбоэмболических осложнений на первом этапе обследования беременной можно провoдить с помощью шкалы факторов риска развития тромбоэмболических осложнений, что позволяет дифференцированно проводить профилактические мероприятия.

  Скачати повний текст

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.714.1

Рубрики:

Пухлини матки

Шифр НБУВ: Ж23282 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Приведены результаты обследования 150 женщин с лейомиомой матки в зависимости от типа кровоснабжения узлов, у которых сравнивали показатели ангиогенных факторов роста и апоптоза. Проведенные исследования позволяют предположить, что лейомиома с повышенной васкуляризацией (диффузный тип кровоснабжения) находится под преимущественным влиянием васкулоэндотелиального фактора роста и факторов апоптоза.

Проведено оцінювання переносимості та ефективності бензидаміну гідрохлориду (БГХ) у профілактиці інфекційно-запальних ускладнень у ранній післяопераційний період після операцій вагінальним доступом з пластикою піхви та промежини або без. Установлено, що застосування з гігієнічною метою БГХ призводить до швидкого та вираженого зменшення інтенсивності болю, печіння, свербіння та набряклості, а також захищає від можливих інфекцій. Зручна форма застосування БГХ у вигляді вагінальних зрошень надає можливість жінці користуватися засобом самостійно, а його ефективність у післяопераційний період досягає 82 %. Безпеку застосування БГХ клінічно доведено.

Наведено результати науково-дослідної роботи щодо підвищення ефективності лікування нетримання сечі у жінок із гінекологічною патологією на основі дисплазії сполучної тканини. На підставі вивчення особливостей епідеміології, клініки, біохімічних особливостей колагенового статусу та мінерального гомеостазу, гормонального профілю, даних ультразвукового та комбінованого уродинамічного дослідження розроблено та впроваджено науково обгрунтований алгоритм лікувальних заходів, який дозволяє підвищити ефективність лікування нетримання сечі й якість життя у жінок із гінекологічною патологією на основі дисплазії сполучної тканини.

Акцентовано увагу на підвищенні ефективності відновлення репродукційної функції та зниженні гестаційних і перинатальних ускладнень у жінок з лейоміомою матки (ЛММ). Запропоновано новий диференційований підхід до діагностики та лікування ЛММ у жінок репродуктивного віку з урахуванням визначення діаметра домінантного вузла та параметрів внутрішньопухлинного кровотоку (дифузний або периферичний) методом тривимірної енергетичної допплерографії. Науково обгрунтовано та доведено, що препаратами вибору під час проведення передопераційної підготовки та післяопераційної терапії ЛММ є блокатори прогестеронових рецепторів. Розроблено оперативну техніку консервативної міомектомії із застосуванням синтетичних полімерних матеріалів, що дозволяє під час оперативного втручання знизити обсяг крововтрати, зміцнити післяопераційний рубець, контролювати процес відновлення міометрія та його повноцінність в плані подальшої вагітності, а також зменшити інтенсивність злукового процесу. На підставі комплексної оцінки параметрів внутрішньопухлинного та внутрішньоплацентарного кровотоків, а також їхніх взаємин розроблено критерії прогнозуваня та методи профілактики гестаційних і перинатальних ускладнень у вагітних із ЛММ. Високу ефективність запропонованої терапії оцінено з позицій доказової медицини.

Отмечено, что проблема сохранения репродуктивного здоровья женщины в настоящее время одна из наиболее актуальных в акушерстве и гинекологии, а одной из причин его нарушения является лейомиома матки. Цель исследования - изучение эффективности восстановления репродуктивной функции у женщин с субмукозной миомой матки в зависимости от типа узла. В исследование включены 85 женщин с единственным субмукозным миоматозным узлом, которым проводили оперативное лечение методом гистерорезектоскопии. Все пациентки были разделены на 3 группы в зависимости от типа субмукозного узла согласно гистероскопической классификации. Оценены исходы операции и восстановление репродуктивной функции. У пациенток со II типом субмукозного узла в 18,92 % случаях узел был удален не полностью. Результаты проведенного ретроспективного анализа свидетельствуют, что эффективность восстановления репродуктивной функции у женщин с субмукозными узлами II типа путем использования традиционной гистерорезектоскопии в среднем на 30 % ниже, чем при узлах 0 и I типа. Сделан вывод о необходимости пересмотра техники гистерорезектоскопии при субмукозных узлах большого размера для повышения эффективности и сокращения сроков лечения.

Обговорено сучасні уявлення щодо канцерогенезу епітеліального раку яєчників (РЯ). Дослідження останніх років свідчать про те, що більшість так званих серозних карцином яєчників високого ступеня злоякісності фактично виникають із епітелію фімбріального кінця маткової труби. У жінок, які внаслідок мутації гена BRCA відносяться до групи високого ризику виникнення РЯ, двостороннє видалення маткових труб під час гістеректомії з приводу доброякісних гінекологічних захворювань, призводить до найбільшого зниження цього ризику. Шляхи профілактики епітеліального РЯ полягають у з'ясуванні захворювань-прекурсорів, розробленні відповідних скринінгових програм, а також у визначенні оптимальної хірургічної тактики лікування жінок - носіїв мутацій генів BRCA1 та BRCA2.

У 115 пациенток репродуктивного возраста изучена эффективность противоспаечного барьера на основе гиалуроната натрия в сравнении с методикой профилактики спайкообразования путем ирригации в брюшную полость физиологического раствора в объеме 200,0 мл на 2 ч с последующей эвакуацией раствора через пассивный дренаж. Выполнено исследование раннего и отдаленного послеоперационного периода по следующему алгоритму: лабораторные показатели, скорость восстановления функции кишечника, оценка интенсивности боли после операции, частота диспареунии и оценка репродуктивной функции пациенток. Сделан вывод, что использование противоспаечного барьера на основе гиалуроната натрия является эффективным и безопасным, способствует улучшению результатов проведения оперативных вмешательств в гинекологии, а также репродуктивного прогноза.

Наведено дані щодо вивчення основних аспектів патогенезу, диференційованих підходів до діагностики та лікування лейоміоми матки у жінок репродуктивного віку, на підставі чого розроблено та впроваджено науково обгрунтований комплекс діагностичних і лікувально-профілактичних заходів у передгравідарному періоді та під час вагітності. Це дозволило досягти адекватного підвищення ефективності відновлення репродуктивної функції у жінок з лейоміомою матки.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р715.760.53 + Р120.45 + Р705.1

Рубрики:

Гігієна статевого життя

Сексуальні розлади

Шифр НБУВ: Ж70307 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета дослідження - вивчення впливу альтернативних схем екзогенного призначення естрогенів на стан ендотеліальної регуляції та психологічну адаптацію жінок з ранньою менопаузою (РМ). Під спостереженням перебували 74 пацієнтки, що звернулись до гінеколога з приводу припинення менструальної функції віком менше 40 років. Пацієнток розподілено на 3 групи: 25 пацієнток Ia групи отримували класичну замісну гормональну терапію у циклічному режимі; 25 пацієнток Ib групи отримували екзогенні препарати у режимі комбінованих оральних контрацептивів; 24 пацієнтки Ic групи отримували екзогенні естрогени у формі трансдермального пластиря. У всіх групах до початку лікування за спеціальною шкалою визначено рівень реактивної та особистісної тривожності. Для вивчення ендотеліальної регуляції досліджено активність судинорухового розширення плечової артерії (ПА) під впливом гіперемії, оцінено базовий діаметр ПА Db, діаметр ПА після декомпресії Dd і приріст діаметра ПА після декомпресії. Всі означені показники досліджено у пацієнток всіх підгруп через 3, 6 і 12 міс від початку вживання екзогенних естрогенів. Для оцінювання статистичних відмінностей між групами застосовано критерій Колмогорова - Смірнова (рівень психологічної адаптації) та критерій Стьюдента (показники ендотеліальної регуляції). Серед усіх способів екзогенного призначення естрогенів пероральне вживання у безперервному режимі має найпотужніший позитивний вплив на психологічну адаптацію - через 6 і 12 міс терапії 52 і 76 % пацієнток досягнули низького рівня ситуаційної тривожності, а 48 і 72 % - особистісної тривожності, в інших групах ці частки були значно меншими (не більше 42 %). Вплив на ендотеліальну дисфункцю також був більш вираженим у пацієнток Ia групи - у них протягом 6 міс від початку лікування зареєстровано вірогідне зростання приросту діаметра ПА, яке зберігається протягом першого року терапії. Таких змін в ендотеліальній регуляції та навіть тенденції до них не виявлено в групах інших форм уведення естрогенів. Встановлено, застосування різних схем призначення екзогенних естрогенів має різний вплив на психологічну адаптацію та регуляцію функції серцево-судинної системи у пацієнток із РМ. 2. Так, протягом 6 міс лікування 52 % пацієнток, що отримували естрогени у режимі безперервної замісної гормональної терапії, мали низький рівень ситуаційної тривожності, в той час як пацієнтки, які отримували естрогени у циклічному режимі у формі препарату для гормональної контрацепції, лише у 32 % випадків демонстрували низький рівень тривожності, а жінки, які отримували естрогени у формі трансдермального пластиру, лише у 25 %. Через 12 міс розбіжності стали ще більшими - 76, 40 і 41,6 % відповідно. Тенденція до зниження рівня особистісної тривожності, окреслена через 6 міс лікування, у жінок, що отримували естрогени у режимі безперервної замісної гормональної терапії (48 проти 32 % і 33,3 % у групах гормональних контрацептивів і трансдремального пластиря), набула статистичної вірогідності через рік лікування (72, 40 і 45,8 % відповідно). У групі, що отримувала естрогени у режимі безперервної замісної гормональної терапії, протягом 6 міс лікування відзначено покращання функції ендотеліїо у формі зростання приросту діаметра ПА після декомпресії. Такої тенденції не виявлено в інших групах.

Согласно последней международной конференции по номенклатуре, диагностике и лечению васкулитов (Чапел - Хилл, 2012), пурпура Шенлейн - Геноха получила новое название - IgA-васкулит. Считается, что увеличение синтеза IgA является компенсаторным механизмом в ответ на развившуюся воспалительную реакцию. Клиническая картина IgA-васкулита характеризуется поражением кожи, суставов, желудочно-кишечного тракта и почек. Трудности в диагностике на ранних стадиях и вероятность развития осложнений делают IgA-васкулит одной из самых актуальных проблем педиатрии. IgA-васкулит обычно представляет собой заболевание с доброкачественным течением. Лечение васкулита являється сложной задачей, в особенности при наличии двух и более сочетанных синдромов. Базисная терапия включает применение антиагрегантной, антикоагулянтной терапии, по показаниям - глюкокортикостероидов, цитостатиков. При рецидивирующем течении кожного синдрома, развитии нефрита показаны альтернативные виды терапии. В последнее время в лечении данного заболевания внимание врачей привлекает применение сульфасалазина, однако сообщения о его применении у детей ограничены. Цель работы - привлечь внимание педиатров к применению препаратов, не входящих в базисную терапию IgA-васкулита. Клинический случай. Приведено описание клинического случая IgA-васкулита у ребенка 17 лет. На основании оценки анамнеза, клинического осмотра, проведения лабораторных и инструментальных методов обследования и дифференциального диагноза установлен диагноз IgA-васкулита. Особенностью описанного случая является стойкий геморрагический синдром с нетипичной локализацией сыпи, распространяющейся на спину и подмышечные впадины, рецидивирующий при проведении базисной терапии и на фоне проведения сеансов плазмафереза и пульс-терапии солумедролом. Сделаны выводы, что применение сульфасалазина эффективно в лечении IgA-васкулита. Исследования проведены в соответствии с принципами Хельсинской Декларации. Протокол исследований утвержден Локальным этическим комитетом учреждения. На проведения исследований было получено информированное согласие родителей ребенка. Авторы заявляют об отсутствии конфликта интересов.

Согласно последней международной конференции по номенклатуре, диагностике и лечению васкулитов (Чапел - Хилл, 2012), пурпура Шенлейн - Геноха получила новое название - IgA-васкулит. Считается, что увеличение синтеза IgA является компенсаторным механизмом в ответ на развившуюся воспалительную реакцию. Клиническая картина IgA-васкулита характеризуется поражением кожи, суставов, желудочно-кишечного тракта и почек. Трудности в диагностике на ранних стадиях и вероятность развития осложнений делают IgA-васкулит одной из самых актуальных проблем педиатрии. IgA-васкулит обычно представляет собой заболевание с доброкачественным течением. Лечение васкулита являється сложной задачей, в особенности при наличии двух и более сочетанных синдромов. Базисная терапия включает применение антиагрегантной, антикоагулянтной терапии, по показаниям - глюкокортикостероидов, цитостатиков. При рецидивирующем течении кожного синдрома, развитии нефрита показаны альтернативные виды терапии. В последнее время в лечении данного заболевания внимание врачей привлекает применение сульфасалазина, однако сообщения о его применении у детей ограничены. Цель работы - привлечь внимание педиатров к применению препаратов, не входящих в базисную терапию IgA-васкулита. Клинический случай. Приведено описание клинического случая IgA-васкулита у ребенка 17 лет. На основании оценки анамнеза, клинического осмотра, проведения лабораторных и инструментальных методов обследования и дифференциального диагноза установлен диагноз IgA-васкулита. Особенностью описанного случая является стойкий геморрагический синдром с нетипичной локализацией сыпи, распространяющейся на спину и подмышечные впадины, рецидивирующий при проведении базисной терапии и на фоне проведения сеансов плазмафереза и пульс-терапии солумедролом. Сделаны выводы, что применение сульфасалазина эффективно в лечении IgA-васкулита. Исследования проведены в соответствии с принципами Хельсинской Декларации. Протокол исследований утвержден Локальным этическим комитетом учреждения. На проведения исследований было получено информированное согласие родителей ребенка. Авторы заявляют об отсутствии конфликта интересов.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р715.760.53

Шифр НБУВ: Ж23282 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р715.760.53

Шифр НБУВ: Ж24354 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р716.216.645.021.1

Шифр НБУВ: Ж101004 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Наведено огляд літератури щодо сучасних поглядів із приводу вагітності на тлі вірусного гепатиту С (HCV), щодо останніх досягнень у вивченні взаємовпливу інфекції та перебігу вагітності. Для ведення вірусного гепатиту С під час вагітності слід оцінити ризик його передачі дитині, визначити вік гестації на момент зараження та ризик декомпенсації матері, а також знати про можливі побічні ефекти противірусних препаратів. Мета роботи - проаналізувати нові дані літератури різних країн для визначення основної проблеми ведення вагітних із гепатитом С. Вчені різних країн за результатами досліджень дійшли одностайних висновків щодо можливості появи ускладнень перебігу вагітності на тлі гепатиту С, з'являється нова інформація про патогенез ушкодження плаценти, плода. При цьому снуючі ефективні значно поширені методи лікування є абсолютно протипоказаними для вагітних, для жінок, що годують груддю, а також для жінок, що планують вагітність у наступні 12 міс. Саме тому проблему гепатиту С в сучасному світі слід продовжувати досліджувати. Важливим завданням залишається збільшення проведення скринінгів для груп ризику, для збільшення відсотка виявлених хворих жінок і запровадження активного превентивного лікування жінок, які планують вагітність. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.