Проаналізовано можливі шляхи екологічно безпечного розвитку, складності пошуку моделі усталеного розвитку цивілізації. Висвітлено найбільш фундаментальні загальнопланетарні політико-правові, соціокультурні та економіко-технологічні стратегічні завдання людства щодо врятування навколишнього природного середовища. Систематизовано досвід різних країн, а також практику міжнародних організацій у підходах до використання нових технологій, більш ефективних засобів ресурсозбереження, регулювання демографічних процесів.

Проанализированы возможные пути экологически безопасного развития, сложности поиска модели упроченного развития цивилизации. Освещены наиболее фундаментальные общепланетарные политико-правовые, социокультурные и экономико-технологические стратегические задания человечества относительно спасения окружающей природной среды. Систематизированы опыт разных стран, а также практика международных стратегий в подходах к использованию новых технологий, более эффективных средств ресурсосбережения, регулирования демографических процессов.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю6*1 + Ю6*672

Рубрики:

Соціальна філософія

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто феномен екологічної свідомості у широкому діапазоні його теоретичних і практичних виявів, а також особливості його генези та формування. Розкрито суть понять "дійсного" та "належного" в системі екологічної освіти та виховання, проаналізовано недоліки даної системи. Висвітлено еволюцію форм інтеграції природничо-наукового та соціогуманітарного знання у формуванні екологічної свідомості.

Рассмотрены феномен екологического сознания в широком диапазоне его теоретических и практических проявлений, а также особенности его генеиса и формирования. Раскрыто содержание понятий "действительного" и "надлежащего" в системе экологического образования и воспитания, проанализированы недостатки данной системы. Освещена эволюция форм интеграции естественно-научного и социогуманитарного знания в формировании экологического сознания.

Досліджено вплив екологічного фактора на суспільство, врахування якого допомагає прогнозувати подальший розвиток людства. Встановлено, що екологічний підхід до соціального пізнання виявляє глибинну спільність соціальних процесів різної природи, як процесів соціальної самоорганізації, що поєднуються із загальноеволюційною логікою впорядкування світу. Звернуто увагу на те, що економічна парадигма незабаром має поступитися місцем екологічній.

Наведено 1300 найбільш поширених термінів з екології, економіки, природокористування, соціо- і техноекології.

Приведены 1300 наиболее распространенных терминов по экологии, экономике, природопользованию, социо- и техноэкологии.

Висвітлено філософські питання осмислення культури як універсального феномену, зокрема, загальну стратегію її історико-культурного розвитку та процес історичного становлення у множині історико-типологічних особливостей.

Освещены философские вопросы осмысления культуры как универсального феномена, в частности общая стратегия её историко-культурного развития и процесс исторического становления в множестве историко-типологических особенностей.

Уперше в Україні у науково-довідковому виданні на підставі узагальнення світового на національного досвіду наведено інформацію про теоретичні та прикладні напрями екології. З урахуванням вивчення зарубіжних і вітчизняних енциклопедичних джерел, сучасних монографічних видань екологічного спрямування, підручників, словників, тематичних атласів розкрито сутність сучасних понять і термінів екології, зокрема, загальної, популяційної, екосистемної екології, аутекології, синекології, екології тварин, рослин, грибів, мікроорганізмів, вірусів, а також молекулярної, глобальної екології. Викладено дані про наукові установи відповідного профілю, міжнародні та національні екологічні спілки й організації, конференції, стратегічні документи, програми з екологічних питань.

Впервые в Украине в научно-справочном издании на основе обобщения мирового и национального опыта приведена информация о теоретических и прикладных направлениях экологии. С учетом изучения зарубежных и отечественных энциклопедических источников, монографических изданий экологической направленности, учебников, словарей и тематических атласов раскрыта сущность современных понятий и терминов экологии, в частности, общей, популяционной и экосистемной экологии, аутеэкологии, синэкологии, экологии животных, растений, грибов, микроорганизмов, вирусов, а также молекулярной, глобальной экологии. Изложены данные о научных учреждениях соответствующего профиля, международных и национальных экологических союзах и организациях, конференциях, стратегических документах по экологическим вопросам.

Досліджено співвідношення глобалізаційних процесів у сучасному постіндустріальному суспільстві, проаналізовано нові тенденції зміни владних відносин та екологічні перспективи подальшого розвитку людства у контексті сучасної наукової картини світу. З'ясовано, що подолання фундаментального протиріччя між принципом суверенітету національних суб'єктів і необхідністю їх об'єднання для розв'язання глобальних проблем можливе за умови зміни економоцентричної парадигми глобалізації на культуродомінантну, що необхідно для подолання процесів перетворення глобалізації на вестернізацію. Доведено, що ефективне керування процесами людської діяльності за доби когнітивізації влади неможливо без використання сучасних наукових здобутків та прогресивних філософських ідей. Показано, що пріоритетність екологічних імперативів у процесі прийняття владних рішень є суттєвою умовою становлення сприятливого еко-майбутнього.

Досліджено становлення філософсько-світоглядних засад оптимального управління екологічною ситуацією в Україні. Як шлях виходу з екологічної кризи запропоновано концепцію розумної владності людини над природою, в якій обгрунтовується, що оптимальність управління досягається впливом на екологічну ситуацію на науково-теоретичному, технологічному і політико-практичному рівнях, в їх єдності і взаємообумовленості.

Надано поняття загальної екології, а також її розділів, що виокремилися за різними критеріями - популяційної екології, аутекології, синекології, екосистемної екології, екології тварин, рослин, грибів, мікроорганізмів, вірусів, а також мікроекології, глобальної екології тощо. Відповідно до сучасної структури системи екологічних наук наведено термінологічний апарат нових її складових - гео-, техно- та соціоекології. Увагу приділено питанням охорони природи, раціонального природокористування, заповідній справі. Вміщено статті про об'єкти та території природно-заповідного фонду України, сучасні концептуальні підходи до створення Національної екомережі.

Розглянуто питання охорони навколишнього середовища й окремих його компонентів, природних ресурсів і природокористування. Висвітлено важливі для України теми радіології, техногенезу, урбоекології. Увагу приділено екологічним політиці, праву й освіті, а також екологічним сертифікації та стандартизації, санітарним нормам, правилам управління та страхування. Наведено списки об'єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, біосферних резерватів світу.

Розглянуто розвиток громадянського суспільства (ГС) як один із стратегічних пріоритетів суспільних перетворень на пострадянському політичному просторі, і зокрема, в Україні. Висвітлено базові цінності, принципи, основні інститути ГС, складності та проблеми розбудови ГС і окремих його інститутів у сучасній Україні. Розкрито зміст понять з питань ГС, зокрема, бюрократії, громадського контролю, європейської інтеграції освіти, філософії демократії.

Рассмотрено развитие гражданского общества (ГО) как один из стратегических приоритетов общественных преобразований на постсоветском политическом пространстве, в частности, в Украине. Освещены базовые ценности, принципы, основные институту ГО, сложности и проблемы строительства ГО и отдельных его институтов в современной Украине. Раскрыто содержание понятий по вопросам ГО, в частности, бюрократии, общественного контроля, европейской интеграции образования, философии демократии.

Розкрито теоретико-методологічні засади становлення та розвитку публічної адміністрації. Проаналізовано сучасний стан та шляхи подальшого розвитку органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, модернізації публічної служби в Україні. Особливу увагу приділено проблемам розвитку електронного урядування, посиленню відкритості та прозорості в діяльності публічної адміністрації.

Раскрыты теоретико-методологические основы становления и развития публичной администрации. Проанализированы современное состояние и пути дальнейшего развития органов исполнительной власти и местного самоуправления, модернизации публичной службы в Украине. Внимание уделено проблемам развития электронного управления, усиления открытости и прозрачности в деятельности публичной администрации.

В доповіді критикуються підвалини сучасного державотворчого процесу, а також виділено його парадокси. Запропоновано авторське бачення проблем і перспектив процесу державотворення в Україні.

Досліджено демократичний розвиток України як безперервний процес, який особливо є важливим сьогодні, за умов глобалізації, різкого загострення загрози всепланетарної катастрофи як соціальної, так і екологічної. Окреслено деякі риси, що повинні бути властиві українській демократії в історії XXI ст.

Висвітлено теоретико-методологічні засади соціалогії політики, її предмет, структуру, функції, а також історичні етапи її становлення та розвитку. Значну увагу приділено соціальній стратифікації політичного простору, розглянуто нації як суб'єкти політики, проаналізовано проблеми національної політики. Акцентовано на питаннях політичного лідерства, показано політичні еліти як агенти суспільного порядку та розвитку. Охарактеризовано політичні інтереси та політичні орієнтації соціальних суб'єктів, проблеми соціальної політики та соціальної справедливості. Подано детальну інформацію про соціально-політичні інститути суспільства, розкрито їх сутність та функції, наведено їх різновиди. Досліджено соціально-політичні процеси в суспільстві, подано форми, функції та фактори політичної участі, розкрито сутність та технології регулювання соціально-політичних конфліктів.

Висвітлено сутність, структуру та функції соціально-політичної свідомості. Розглянуто масову свідомість, її специфіку та роль у політичних процесах, значення громадської думки у системі політичної свідомості та політичних відносин. Проаналізовано політичну культуру як чинник політичної соціалізації та функціонування політичної сфери суспільства. Значну увагу приділено політичному маркетингу та проблемам технологізації політичної діяльності, охарактеризовано соціально-політичні та гуманітарні технології, їх сутність, функції, різновиди. Акцентовано на питаннях політичного аналізу, політичного консультування та політичного прогнозування. Описано науковий підхід до організації виборчих кампаній. Подано вичерпну інформацію щодо соціологічних досліджень у сфері політики, акцентовано на методичних особливостях проведення екзит-полів.

Розглянуто світову історико-філософську спадщину як складний і багатовимірний процес еволюції філософської рефлексії людства. Простежено становлення та розвиток різноманітних напрямів, течій і шкіл від стародавнього світу до сучасності. Історію філософії викладено відповідно до принципів парадигмального підходу, що поєднує в собі загальність і цілісність конкретно-історичного уявлення про реальність. Оригінально осмислено співвідношення філософії та її історії. Зазначено, що ідея прямолінійного прогресу не працює в історії людської думки взагалі, а в історії філософії тим більше. Філософія як думка про вічне має таку міру незалежності від часу, що здатна дійсно бути вічною. У модальності історії думки неминуче збереження лінії часу, до якої прив'язуються люди і системи, тому це необхідний атрибут підручника, за яким викладення знання не має втрачати історичний зміст філософії. У цьому її парадокс: Платон або Кант можуть виявитися в чомусь більш сучасними, ніж люди сьогодення. Відзначено світоглядне та загальнокультурне значення історії філософії.

Розглянуто особливості соціально-психологічної роботи з різними категоріями населення, які потребують допомоги. Це - сім'ї, котрі виховують дітей з особливими потребами; діти - соціальні сироти, які живуть у спеціальних закладах; особи з інвалідністю; біженці, переселенці та мігранти; особи в місцях позбавлення волі та ін. Наведено програми профілактики та подолання синдрому "професійного вигорання" для працівників соціальних професій, які перебувають в емоційно перевантажених ситуаціях. Увагу приділено видам реабілітації, етапам психологічної реабілітації, біхевіорально-когнітивним тренінгам, етапам роботи психокорекційної групи.