Вивчено проблеми розробки критеріїв оцінювання ризику та вдосконаленню методів профілактики венозних тромбоемболічних і геморагічних ускладнень у разі ендопротезування тазостегнового суглоба дня покращання результатів лікування пацієнтів. Встановлено, що в пацієнтів вже в передопераційному періоді існує гіперкоагуляційний стан, який поглиблюється після операції, досягаючи максимуму на сьому добу, та зберігається протягом двох тижнів. За переломів шийки стегнової кістки зазначені зміни в системі гемостазу виражені більшою мірою, що обумовлює вищий ризик розвитку ускладнень. Встановлено, що визначення рівня та співвідношення розчиних фібринмономерних комплексів та Д-димеру дозволяють об'єктивно оцінити зміни в системі згортання крові, ризик та ефективність профілактики венозних тромбоемболічних ускладнень. Запропоновано алгоритм оцінювання ризику та вибору тривалості їх профілактики. Встановлено, що у 18,9 % пацієнтів у разі застосування низькомолекулярних гепаринів за ендопротезування тазостегнового суглоба спостерігаються геморагічні ускладнення різного ступеня важкості. Аналіз ефективності використання транексамової кислоти за ендопротезування тазостегнового суглоба показав, що при цьому спостерігається зменшення об'єму загальної крововтрати на 21,6 % та потреби в гемотрансфузіях на 16 %.

Представлено метод визначення загального гемостатичного потенціалу (ЗГП) (overall haemostasis potential) плазми крові, що дозволяє швидко і кількісно охарактеризувати баланс між системами зсідання крові і фібринолізу. Метод базується на аналізі кривої залежності величини поглинання світла згустком при 350 нм від часу, яка реєструє утворення і руйнування згустку в плазмі крові за присутності тромбопластину і t-PA. Метод дозволяє визначити три параметри системи згортання (час, швидкість утворення і максимальну мутність згустку) і три параметри системи фібринолізу (час напів- і повного руйнування згустку, його максимальну швидкість), а також інтегральну характеристику - площу під кривою, що характеризує розмір і час існування згустку, - і виражає ЗГП плазми крові. Показано, що величина ЗГП плазми хворих більша за таку у донорів у 3,8 разу, що погоджується з підвищеним рівнем фібриногену (4,25 мг/мл), розчинного фібрину (50 мкг/мл), D-димеру (630 нг/мл) і незначним зниженням активності активованого протеїну С (АРС) (93 %) у хворих. Активатор РС (АсРС) зменшує величину ЗГП плазми крові донорів і хворих відповідно у 1,6 і 3,7 разу. Додавання АсРС у плазму донорів збільшує амідазну активність тромбіну і АРС і не впливає на таку плазміну. Припущено, що дія АсРС на ЗГП опосередкована утворенням АРС, який сприяє зменшенню рівня інгібіторів TAFI і PAI-1 у досліджуваній плазмі.