Наведено програмний комплекс, що базується на математичному апараті нечітких нейронних мереж. Розроблено систему підтримки оперативних рішень для керівників перевізного процесу, яка дозволяє на підставі аналізу статистичних даних приймати рішення стосовно дій за різних ситуацій. Цю систему побудовано за принципами нейронних мереж. Це дозволяє здійснювати навчання й адаптацію.

Розроблено концепцію європейського адогматизму. Зазначено, що адогматичне мислення виводиться з античного скептицизму та пов'язується з екзистенціальною філософією, зокрема, з філософією С. Кіркегора і Л. Шестова. Розглянуто термін "європейський адогматизм" у контексті узагальненого аналізу критичних течій скептицизму, нігілізму та постмодернізму, кожна з яких є джерелом ментально-креативних і онтологічних особливостей адогматизму. Адогматизм базується на найбільш плідніх ідеях цих філософій і надає їм нових синтетичних смислів та значення, за цього він поступово перетворюється у самостійну парадигму, спрямовану на виявлення й аналіз найбільш гострих суперечностей буття та мислення (абсурду, парадоксів, конрадикцій). За використання текстового підгрунтя праць С. Кіркегора, Л. Шестова як найбільш видатних фундаторів європейського адогматизму у полемічному аспекті висвітлено теорії Ф. Ніцше, Е. Гусерля, М. Гайдеггера, А. Камю, М. Бердяєва й інших представників критичного філософського знання. Проаналізовано простір європейського мислення у контексті поєднання віри та розуму, що дозволило сформулювати метафізичний постулат "віра є ентелехія розуму" та встановити онтологічний зв'язок між цими основоположними філософськими категоріями. На підставі розгорнутого тлумачення цього постулату запропоновано концепцію інтегрального раціоналізму, спрямовану на гармонійне поєднання філософських, наукових і релігійних форм пізнання світу.

Висвітлено історію автоматизації технологічних процесів залізничного транспорту (ЗТ) України. Розкрито особливості формування інформаційних та геоінформаційних систем, концепцію інформатизації ЗТ. Описано вітчизняні інформаційні системи (ІС) керування вантажними та пасажирськими перевезеннями. Проаналізовано сучасний стан і перспективи розвитку електронного документообігу ЗТ. Вивчено закордонний досвід формування й експлуатації ІС ЗТ.

З позиції екзистенціалістського розуміння людини та її буття проаналізовано абсурд і парадокс, які виступають модусами адогматичного мислення. Таке мислення веде до принципового перегляду ролі розуму. І Кіркегор і Шестов у своїх концепціях проголошують абсурд і парадокс межею мислення. Абсурд стає тим "буревієм" розуму, який потребує від нього нових уявлень, виходячи за межі можливого та звичайного. Парадокс же полягає в тому, що розум має змінювати сам себе, виводячи мислення на трансцендентне, яке є шляхом пошуку парадоксів і намагання розуму подолати межі ірраціонального.

Конкретизовано започатковану автором у багатьох публікаціях концепцію адогматизму. Адогматичне вільнодумство розглянуто на підставі аналізу як філософського доробку Л. Шестова, С. Кіркегора, М. Бердяєва, М. Гайдеггера, так і в площині життєвої позиції екзистенціального індивіда. Креативний опір дійсності виступає не лише як теоретичний аспект адогматичного філософування, але й як нагальна потреба пошуку нових підходів до світоглядної оцінки непростих сучасних реалій.

В контексті теорії адогматизму розглянуто кіркегорівську та ніцшеанську інтерпретацію страждання на підставі аналізу віртуальних персонажів Заратустри і Квідама. Показано, що кіркегорівське розуміння страждання підточує його адогматизм, тоді як Ніцше в такому корінному для християнства питанні, як вічне блаженство демонструє атакуючий характер свого адогматичного мислення.

Розглянуто тему парадоксу віри та абсурду буття у просторі думок Кіркегора. Як вихідні положення "парадокс віри - абсурд буття" висвітлено як проблемне поле екзистенційного адогматизування. Показано, що Кіркегор своєю філософією окреслив широке коло проблем теології, які потребують адогматичного підходу до їх розгляду. Викладено основні положення лекції папи Бенедикта ХVI про суть і місце християнства в суспільстві, ставлення християнства до розуму та раціональності. З позиції адогматизму дана оцінка цих положень.

Розкрито внутрішній зв'язок філософії Шестова з ніцшеанською формулою "по той бік добра і зла". Досліджено спорідненість ідей цих мислителів. Ця спорідненість полягає в тому, що це "два береги" однієї онтологічної течії, яку можна визначити як "свободу життя". "Трагедія життя" Ніцше рецептується у Шестова як "філософія трагедії".

Зроблено спробу розглянути радикальну контрадикцію як крайню в емоційному плані форму адогматизування: висвітлено ставлення С. Кіркегора та Ф. Ніцше до християнства. Деміургічне ставлення до питання "як стати християнином" у Кіркегора, і епікурейська нетерпимість - Ф. Ніцше - основні аспекти полеміки двох філософів щодо основних положень християнства. Антиномії - "нескінчений інтерес" до страждання як вимученої екзистенції релігійної людини, межі (confinium) між естетичною й етичною, етичною і релігійною сферами екзистенціювання С. Кіркегора - заперечування Бога разом з його благословенням у Ф. Ніцше. "Парадокс віри" датського мислителя - критика християнства на підставі історичних фактів творця "білявої бестії". Підсумовано, що адогматизм може сприймати один і той же предмет критики з суто контрадикторних позицій, доводячи зіткнення полярних точок до максимального радикалізму.

Сделана попытка рассмотреть радикальную контрадикцию как крайнюю в эмоциональном плане форму адогматизма: раскрыто отношение С. Кьеркегора и Ф. Ницше к христианству. Демиургическое отношение к вопросу "как стать христианином" у Кьеркегора, и эпикурейская нетерпимость у Ф. Ницше - основные аспекты полемики двух философов по основным положениям христианства. Антиномии: "бесконечный интерес" к страданию как вымученной экзистенции религиозного человека, границы (confinium) между эстетической и этической, нравственной и религиозной сферами экзистенции у С. Кьеркегора - оспаривание Бога вместе с его благословением "ничто" у Ф. Ницше. "Парадокс веры" датского мыслителя - критика христианства на основании исторических фактов у создателя "белокурой бестии". Подытожено, что адогматизм (агностицизм) может воспринимать один и тот же предмет критики, исходя из контрадикторных позиций, доводя столкновение полярных точек до максимального радикализма.

The offered theme develops one of aspects of the concept European adohmatyzmu, which we have put to the beginning in some publications (See "Attacking adogmatizm", Multiversium, 2006, pr. 52; "Antique scepticism as the ascending form European adohmatychnoho thinking", Multiversum, 2006, pr. 53; "Kontradiktornye fragments of philosophy of Lva Shestova in a context of phenomenology of Edmunda Gusserlja", Philosophical horizons, 2006/16, etc.).

Висвітлено динаміку розвитку одного із аспектів концепції європейського адогматизму.

Наведено історію розвитку філософії, онтології, гносеології, антропології, соціальної філософії, естетики, релігієзнавства, а також перелік рекомендованої літератури.

Проаналізовано соціально-антропологічні ідеї Джорджа Сантаяни, які представлені у його працях "Життя розуму або стадії людського прогресу" та "Панування і влада. Роздуми про свободу, суспільство та уряд". Це дозволить по-новому осягнути проблему пошуку сучасною людиною ціннісних основ власного існування, шляхів пізнання себе з метою подальшого самоздійснення та розвитку прихованих потенціалів. Методологічною основою дослідження є плюралістична стратегія, яка поєднує історико-філософський аналіз та соціально-антропологічний підхід. ідеї Сантаяни про людину та суспільство можуть здатися утопічними в контексті реалій сучасного життя, в той же час актуальною залишається його думка про те, що життєве завдання людини полягає в тому, щоб жити так, як дозволяють призначені долею обставини. Прийняття своєї долі веде не до бездіяльності та самозречення, а до самопізнання та дії, до самовираження в науці, поезії, релігії та мистецтві, до реалізації свого справжнього призначення - творця культури. Також актуальною є думка Сантаяни про головну роль США у встановленні раціонального справедливого світопорядку. Шлях до самореалізації людини лежить через самопізнання в сократівському сенсі слова та наукове пізнання навколишнього світу. Мета наукового пізнання не в тому, щоб розум керував життям, а в тому, щоб він допоміг досягти шляхом компромісу певної гармонії між суперечливими бажаннями, пристрастями та амбіціями людини та життєвими "імпульсами" різних людей або країн. Розум може допомогти упорядкувати життя, організувати його хоча б частково раціонально, щоб воно стало стабільнішим та безпечним, без чого неможливі щастя та свобода - головні бажання кожної людини.