Проведено комплексне філософсько-релігієзнавче дослідження особливостей комунікаційної функції релігії у православ'ї, католицизмі та протестантизмі. Розроблено термінологічну базу, а також визначено місце комунікаційної функції у системі християнства. Охарактеризовано вплив соціокультурної ситуації на становлення та розвиток християнських конфесійних систем. Проаналізовано основні складові комунікаційної системи християнства, а саме: вербальну комунікацію, складовими якої є усна та письмова мова, канонічні релігійні тексти, книгодрукування, молитва, сповідь, проповідь. Розглянуто аспекти невербальної комунікації, а саме: міміку, жестикуляцію, колір, одяг, храм, ікону. Охарактеризовано змішану комунікацію, яка найчастіше використовується у сучасному християнстві. Значну увагу приділено подієвій комунікації. Досліджено проблему зв'язку засобів передачі інформації та специфіки комунікаційних систем християнських конфесій. Проаналізовано трансформації конфесійної комунікації під впливом сучасних технологій, особливості сприйняття такої комунікації, психологічні зміни у віруючих.

Проаналізовано особливості релігійної комунікації у православ'ї, католицизмі та протестантизмі, місце комунікаційної функції у системі християнства, вплив соціокультурного розвитку на становлення та розвиток християнських конфесійних комунікаційних систем (КС). Визначено основні складові КС, зокрема, вербальну комунікацію з усною та писемною мовою, канонічні релігійні тексти, книгодрукування, молитву, сповідь, проповідь, а також невербальну комунікацію з мімікою, жестикуляцією, кольором, одягом, церквою, іконою. Увагу приділено змішаній комунікації, яка використовується у сучасному християнстві, розглянуто подієву комунікацію. Розкрито проблему взаємозв'язку засобів передачі інформації та специфіки КС християнських конфесій. Висвітлено трансформації конфесійної комунікації в контексті впливу сучасних технологій, особливості їх сприйняття та психологічні зміни у віруючих.

Розглянуто особливості та специфіку однієї зі складових частин комунікативної системи християнства - проповіді. Акцентовано увагу на різноманітності проповідницької діяльності в протестантизмі, православ'ї та католицизмі. Охарактеризовано зв'язки православної та католицької проповіді із протестантською.

Визначено риси медіа-культури, які пов'язують її із масовою культурою та масовою комунікацією, найбільше впливають на загальні принципи функціонування релігійної масової комунікації. Мета дослідження - визначення системи навичок, рис масової людини, необхідних для користування медіа-культурою. Проведено поступовий аналіз медіа-культури, ЗМК та їх основних рис, розглянуто питання конструювання у цій культурі релігійної комунікації. Мас-медіа непомітно поступово формують зовнішній вигляд релігійної комунікації, особливо масової; вони адаптують релігійний дискурс до сучасних темпів передачі та сприйняття інформації. Сучасний віруючий одержує надзвичайно багато релігійної інформації найрізноманітнішого гатунку, на будь-яку тематику, пояснення будь-якого релігійного питання, що стосується будь-якої релігії. Духовне вдосконалення та релігійний розвиток, релігійна комунікація можливі лише тоді, коли споживач медіа-культури усвідомлює шляхи та бачить кінцеву мету такої комунікації за допомогою ЗМК. Поки що ці механізми досконало розроблені якраз у традиційній релігійній комунікації. Феноменами, що відображають кардинальні зміни у комунікативному середовищі є: медіатизація тіла та свідомості, нові практики опрацювання/читання інформації, феномен одночасного сприйняття великої кількості каналів інформації - однотипних чи різних. Рисами медіа-культури, які пов'язують її із масовою культурою і найімовірніше можуть впливати на сучасну релігійну комунікацію є: візуалізація, технічність, оперування великими об'ємами інформації, створення специфічної картини світу. Проаналізовані особливості медіа-культури надають змогу зробити висновки про необхідні риси, якими має володіти віруючий для успішної релігійної комунікації за допомогою сучасних мас-медіа. Це інтерактивність, постійний доступ до інформації, відповідний освітній рівень (технічний), конформність.

За допомогою невербальної релігійної комунікації репрезентовано релігійність як таку, через специфічні пози, жести, одяг, інтер'єр, релігійні знаки та символи. Вміння в однаковий (або хоча б подібний) спосіб розшифровувати повідомлення, передані в релігійному співтоваристві, виявляти в них сенси, які визначають всю життєдіяльність, використовувати стандартні зразки поведінки, що задаються цими повідомленнями тощо і ці вміння забезпечують межі, у яких кожен член релігійного співтовариства відчуває свій зв'язок з іншими віруючими, сприймає себе як елемент єдиного цілого. Отже, релігійна невербальна комунікація є надзвичайно різноплановою, має складну структуру та не завжди піддається розшифруванню, проте саме вона найближче перебуває знаходиться до таємниці спілкування з божественним і, у такий спосіб, лежить у підгрунті збереження релігійності як такої.

Осмислено два головних модуси - культура та людина, яка існує/діє в межах культури. Як перший, так і другий суттєво залежать від викликів на які багатий наш час, від соціального середовища без якого, фактично, не можливий розвиток ні культури, ні людини. Тому усі представлені/осмислені теми/проблеми з одного боку, такі різнопланові, а з іншого, об'єднані єдиним ключовим питанням: на скільки ці соціокультурні виклики є потужними і як вони модифікують людину у культурі? Тут вербалізуються нагальні проблеми у сфері світогляду, демократії та освіти, викликів пандемії, масової культури та нових медіа, тактичного урбанізму та перформативності, релігійної ідентичності. Кожна з проблем є симптоматичною та розкриває вузький, але важливий, бік взаємодії публічного та приватного. Увагу приділено розвитку культури демократії в освіті як аксіологічній проблемі. Охарактеризовано теоретико-методологічні аспекти дослідження релігійної ідентичності у площині соціокультурних викликів.

У монографії «Українське християнство в цифровому світі: виклики та перспективи», підготовленої колективом знаних українських релігієзнавців, філософів, богословів, зроблено спробу з’ясувати вплив цифровізації на розвиток християнських спільнот в Україні, віртуальної реальності на трансформацію форм релігійності сучасної людини, християнської комунікації на медіатизацію релігійного життя. З'ясовано теоретичні передумови місіонерської активності християнських церков у медійному просторі. Звернено увагу на реальність церковного служіння під час війни. Висвітлено особливості онлайн-комунікації православного духовенства в Україні, майбутнє української церкви в технологічному світі.

Дисертація є комплексним дослідженням релігійної комунікації у контексті масової культури. У ній охарактеризовані підходи до розуміння масової комунікації та досліджена специфіка медіа-культури у площині якої формуються сучасні релігійні мас-медіа. Осмислені особливості розвитку інформаційного суспільства (Н. Больц) та його вплив на конструювання і риси релігійної комунікації. Використовуючи методологічний підхід Г. М. Маклюена, категорію гегемонії А. Грамші та аналіз діючих мас-медіа в українському комунікативному просторі розглянуті основні види релігійних медіа: пресу, радіо, телебачення, Інтернет, нові медіа. З’ясовані особливості конструювання тендерної ідентичності за допомогою релігійних мас- медіа, які транслюють релігійні канони, що засновані на принципах патріархату. Проаналізовані значення та можливості нових медіа для розвитку релігійної комунікації, окреслений їх потенціал у розбудові діалогічності. Для аналізу діалогічності використані ідеї К. Ясперса, Л. Карсавіна, О. Розенштока-Гюссі, М. Бубура, О. Ф. Больнова, Н. Когартена, М. Бахтіна, Ю. Лотмана, В. Малахова. Розвинуті існуючі підходи до графічних моделей масової комунікації у яких присутній внутрішній зв’язок релігійної комунікації з масовою культурою. Розроблена узагальнена модель масової релігійної комунікації, у якій крім активних учасників комунікативного процесу присутнє сакральне, як дієва сила, що опосередковано або безпосередньо впливає на усі аспекти релігійної комунікації. Також складовою цієї моделі є гегемонія, яку чинить інформаційне поле та масова культура на процес комунікації.