Проаналізовано історичний розвиток поглядів щодо проблеми формування мотивів учіння у молодших школярів та узагальнено концепції та підходи до вивчення суті, ролі, структури й вікових особливостей формування мотивів учіння дітей даного віку. Виявлено, що специфіку мотивів учіння (на матеріалі природознавства) відображають пізнавальні мотиви, взаємопов'язані зі змістом даного навчального предмета, а також з процесуальними аспектами учіння. Досліджено рівні розвитку мотивів учіння молодших школярів у процесі навчання природознавства. Доведено, що формування мотивів даного учіння у молодших школярів відбувається більш ефективно у разі застосування комплексної системи психолого-педагогічних впливів з метою розвитку особистісного ставлення до природи, цілеспрямованого опанування дітьми системою відповідних навчальному матеріалу розумових операцій, реалізації діяльнісно-проблемного підходу у засвоєнні знань про природу.

Розглянуто психологічний тренінг (ПТ) як метод практичної психології. Проаналізовано психологічні особливості основних тренінгових груп та етапи їх розвитку. Розкрито організаційно-методичні аспекти проведення тренінгу. Увагу приділено питанням корекції психосоціального розвитку осіб з порушенням зору за допомогою ПТ, вдосконалення вмінь їх міжособистісної взаємодії та вирішення міжособистісних конфліктів.

Рассмотрен психологический тренинг (ПТ) как метод практической психологии. Проанализированы психологические особенности основных тренинговых групп и этапы их развития. Раскрыты организационно-методические аспекты проведения тренинга. Внимание уделено вопросам коррекции психосоциального развития лиц с нарушением зрения с помощью ПТ, усовершенствования умений их межличностного взаимодействия и решения межличностных конфликтов.

Розглянуто українську мову як навчальний предмет у початковій школі для сліпих і слабозорих дітей. Запропоновано спеціальну методику навчання мови в школах для дітей з порушеннями зору. Розкрито особливості навчання грамоти, організації уроків читання, формування орфографічних умінь і навичок з мови у сліпих і слабозорих молодших школярів. Увагу приділено методиці навчання плоского письма та розвитку зв'язного мовлення у дітей з порушенням зору.

В последнее время все больше внимания уделяется малоинвазивному лечению опухолей селлярной локализации. С развитием эндоскопической технологии проведение подобного рода операций становится возможным для удаления опухолей не только селлярной, но и пара-, ретроселлярной локализации. Цель работы - определить возможность применения эндоскопических технологий при удалении опухолей селлярной локализации. Проведено лечение 10 больных с опухолями селлярно-хиазмальной локализации. Основное внимание уделено применению малоинвазивной эндоскопической методики. Во внимание принималась локализация и распространения опухоли за пределы селлярной области. Во всех случаях произведено тотальное удаление аденом гипофиза вне зависимости от направления роста. Определены возможности удаления опухолей в зависимости от распространения опухоли супра- и параселлярно, а также их взаимоотношение со зрительными нервами и окружающими сосудами. Выводы: используя эндоскопическую методику, становится возможным удаление опухолей не только селлярной, но и пара-, ретроселлярной локализации, используя 3 типа расширенных доступов: передний, латеральный и задний.

Збереження якості життя, інтраопераційна безпека пацієнтів все більше набирає актуальності у плануванні та проведенні хірургічних втручань. Мінімізація хірургічних втручань, використання мініінвазивних, точкових та ендоскопічних методик може бути наступним етапом розвитку в хірургії основи черепа (1, 2, 3) і найбільше відповідає вимогам безпеки та якості життя хворих. Мета дослідження - показати доцільність використання для краніобазальних нейрохірургів мініінвазивних (точкових) та ендоскопічних методик в хірургії дна передньої та середньої черепних ямок. Хірургічні втручання проведено у разі наступної патології: 112 пацієнтів із сіно-параназальними злоякісними новоутвореннями, що мають інтракраніальне поширення, 27 пацієнтів, що мали менінгіоми дна передньої черепної ямки, 55 пацієнтів із пухлинами гіпофіза, 3 випадки із остеомами основної пазухи та 4 пацієнта із менінго-менінгоенцефалоцелє носової порожнини й основної пазухи. Проведено 201 краніобазальних хірургічних втручання, із яких 82 операції проведено субкраніальним доступом, 5 хірургічних втручань супраорбітальним доступом, 72 ендоскопічних ендоназальних хірургічних втручання та 42 орбіто-скулових доступи (резекція орбіто-скулового комплексу та\або резекція дна середньої черепної ямки). Післяопераційна летальність відсутня. Висновки: хірургія дна передньої та частково середньої черепних ямок значною мірою вдосконалилась за рахунок розвитку краніобазальних доступів, їх зміни в бік мінімізації хірургічних втручань. Використання природніх порожнин (носова порожнина, сіно-параназальна ділянка) до краніобазальної патології та ендоскопічних методик, точкових методик зменшує об'єм хірургічного втручання, досягаючи однакового результату у порівнянні з традиційними доступами (біфронтальний, фронто-темпоральний, класичний краніофаціальний).

Проведено експериментальні дослідження способу виготовлення картонних розгорток методом ножичного різання. За результатами експериментів обгрунтовано зменшення технологічних зусиль завдяки виникненню руйнівних напружень зрізу, що на порядок менші від напружень стиску, які виникають під час висікання. Розроблено рекомендації щодо вибору зазору між ножами залежно від товщини картону за умови мінімізації лінійних зусиль та забезпечення необхідної якості виготовлення контуру картонної розгортки.

Використання орбіто-виличного та підскроневого доступів надає змогу мінімізувати хірургічну травму під час операцій у хворих на пухлини латеральних відділів основи черепа з інтра-екстракраніальним поширенням Проведено 30 оперативних втручань у хворих із доброякісними пухлинами латеральних відділів основи черепа з інтра-екстракраніальним ростом. З них проведено 20 операцій орбіто-виличним доступом і 10 операцій підскроневим доступом. Необхідність в резекції орбіто-виличного комплексу виникала у випадку глибокої середньої черепньої ямки, коли дно середньої черепної ямки знаходилось нижче рівня виличної дуги. Для мобілізації пухлин латеральних відділів основи черепа проводиться широка резекція дна середньої черепної ямки. Мінімізація хірургічного втручання досягається шляхом мінімальних розрізів шкіри (у межах скроневого м'язу) та проведенням скронево-базальної трепанації. Орбіто-виличний доступ частіше використовувався у разі значного екстракраніального компонента пухлини. Підскроневий доступ частіше використовувався у випадку значного інтракраніального компонента. Висновки: радикальність видалення пухлин вища у разі резекції орбіто-скулового комплексу - при цьому не зростає травматичність операції (оцінки загального стану хворих за шкалою Карновського). Орбіто-виличний та підскроневий доступи є менш травматичними та достатніми хірургічними доступами у противагу лобно-скроневому у разі хірургії пухлин латеральних відділів основи черепа з інтра-екстракраніальним ростом.

Розроблено експериментальну установку для дослідження процесу штанцювання розгорток картонного пакування з використанням аналого-цифрового перетворювача AD7730 фірми Analog Device та програмного забезпечення PowerGraph і LabView.

Наведено опис двох клінічних випадків: пухлини мосто-мозжечкового кута праворуч та акустичної невриноми відповідно. В обох випадках проведено хірургічне лікування. Зазначено, що в даний час тактика лікування хворих з акустичною невриномою доволі різноманітна. На сьогодні серед хірургічних методів операції з ретросигмовидним доступом є найбільш універсальними, за виконання яких у хворих зберігається слух, а також функції лабиринту та лицьового нерва. Видалення пухлини за допомогою ендоскопа покращує якість операції, за якої використовується мікроскопічний огляд операційного поля. Перевага ендоскопічного методу полягає також в тому, що зазначений метод дозволяє покращити візуалізацію пухлини, покращує травматизацію тканин головного мозку та надає можливість зменшити розміри кісткового дефекту черепа в області задньої черепної ямки.

Приведено описание двух клинических случаев: опухоли мосто-мозжечкового угла справа и акустической невриномы соответственно. В обоих случаях проведено хирургическое лечение. Отмечено, что в настоящее время тактика лечения больных с акустической невриномой довольно разнообразна. На сегодня среди хирургических методов операции с ретросигмовидным доступом являются наиболее универсальными, при выполнении которых у больных сохраняется слух, а также функции лабиринта и лицевого нерва. Удаление опухоли с помощью эндоскопа улучшает качество операции, при которой используется микроскопический обзор операционного поля. Преимущество эндоскопического метода заключается также в том, что данный метод позволяет улучшить визуализацию опухоли, улучшает травматизацию тканей головного мозга и позволяет уменьшить размеры костного дефекта черепа в области задней черепной ямки.

Проаналізовано результати лікування 133-х хворих зі злоякісними новоутвореннями краніофаціальної ділянки за період 2002 - 2012 рр. Вивчено вплив таких прогностичних факторів у хіруругії злоякісних новоутворень краніофаціальної локалізації, як інтрацеребральне поширення пухлин, проростання твердої мозкової оболонки та періорбіти. Розглянуто їх резекцію, гістологічну структуру пухлини та виділений автором фактор - тривалість захворювання.

Проанализированы результаты лечения 133-х больных со злокачественными новообразованиями краниофациальной области за период 2002-2012 г. Изучено влияние таких прогностических факторов в хирургии злокачественных новообразований краниофациальной локализации, как интрацеребральное распространение опухолей, прорастание твердой мозговой оболочки и периорбиты. Рассмотрена их резекция, гистологическая структура опухоли и выделенный автором фактор - длительность заболевания.

Зазначено, що з 2002 до 2012 рр. в Україні авторами виявлено 38 хворих на естезіонейробластому. Проведено аналіз лікування в залежності від розповсюдження пухлини, а також виникнення рецидивів та метастазів. Дані аналізу свідчать про те, що в Україні у 25-ти хворих діагностовані застарілі стадії захворювання. Не всім пацієнтам в онкодиспансерах проводилось комбіноване лікування, що призвело до низьких результатів виживаності.

Отмечено, что с 2002 по 2012 гг. в Украине авторами выявлено 38 больных эстезионейробластомой. Проведен анализ лечения в зависимости от распространения опухоли, а также возникновения рецидивов и метастазов. Данные анализа свидетельствуют о том, что в Украине у 25-ти больных диагностированы устаревшие стадии заболевания. Не всем пациентам в онкодиспансерах проводилось комбинированное лечение, что привело к низким результатам выживаемости.

Хірургічне лікування пацієнтів з пухлинами селярно-хіазмальної ділянки (СХД) є серйозною проблемою сучасної оториноларингології та нейрохірургії. До недавнього часу для видалення новоутворень СХД використовувалися мікрохірургічні транссфеноїдальні та мікрохірургічні транскраніальні операції. Але розвиток новітніх технічних досягнень та науково-технічного прогресу призвели до вдосконалення оперативної техніки. За останні 2 десятиліття ендоскопічна ендоназальна хірургія основи черепа зазнала суттєвих революційних змін, що евдало змогу вдосконалити і мінімізувати травматизм доступів до найбільш віддалених і найбільш важкодоступних анатомічних ділянок. Мета роботи - оцінка ефективності різних варіантів ендоскопічних ендоназальних транссфеноїдальних доступів до основи черепа залежно від анатомічних особливостей будови носових структур. Під спостереженням знаходився 121 випадок у хворих з новоутвореннями основної пазухи та СХД. У всіх хворих проводилися загальноклінічні, інструментальні та лабораторні дослідження. Проведено обстеження і лікування 121-го пацієнта з патологією СХД та кавернозного синусу за період 2009 - 2014 рр. Вік хворих коливався від 16-ти до 70-ти років. Кількість чоловіків - 54, жінок - 64. Всіх госпіталізованих бул розподілено на групи залежно від ступеня вираженості викривлення перетинки носа й особливостей будови порожнини носа, що в подальшому було пов'язано зі способом доступу до основи черепа. В першу групу ввійшло 29 пацієнтів, в яких спостерігалося значне викривлення перетинки носа (ПН). В другу - 42, де відмічалося помірне викривлення ПН. Третю склало 50 хворих - носова перетинка знаходилася в серединному положенні, або відмічалася незначна її девіація. Доступи до основної пазухи ми проводили залежно від анатомічних особливостей порожнини носа. Пацієнтам першої групи проводився ендоскопічний ендоназальний транссептальний доступ з попереднім виконанням підслизової резекції ПН. В другій групі хворих було проведено ендоскопічний ендоназальний транссфеноїдальний доступ до основної пазухи з резекцією певних носових структур. В третій групі пацієнтів використовувався ендоскопічний ендоназальний транссфеноїдальний зберігаючий доступ. Аналізуючи перебіг раннього післяопераційного перебігу в першій групі за риноскопії слизова оболонка тотально вкрита геморагічними кірками. Кірки тотально закривають носові ходи та починають відходити на 12 - 14 день після операції. В другій - відмічалася наявність кірок переважно в задніх відділах, що тяжко відходять і можуть нагноюватися. Відходження кірок мало місце на 10 - 12 день після операції. В пацієнтів з органозберігаючими доступами і невелика кількість кірок на слизовій з швидким відновленням слизової (7 - 10 день). Висновки: оперативні ендоскопічні ендоназальні доступи мають бути спрямовані на достатній огляд та радикальність вилучення, і разом з тим на мінімальну травматизацію суміжних структур.

Мета роботи - визначити та оцінити можливості застосування ендоскопічної техніки у хворих із нейрохірургічною патологією. Наведено дані літератури про результати клінічних досліджень із використанням ендоскопічної методики в нейроонкології. Проаналізовано 169 хворих, яким проведено хірургічні втручання із застосуванням ендоскопічної методики за період 2009 - 2016 рр. На основі аналізу опрацьованої літератури та отриманих даних лікування хворих розглянуто можливості застосування ендоскопічних методик при нейрохірургічній патології, визначено переваги застосування ендоскопічних методик і перспективи подальшого розвитку нейроендоскопії в нейрохірургії. Висновки: ендоскопічна методика є ефективною в лікуванні хворих із різноманітною нейрохірургічною патологією. Така методика значно поліпшує результати лікування, знижує кількість післяопераційних ускладнень та має бути впроваджена в протоколи лікування нейрохірургічної патології.

Обгрунтовано доцільність дифузійного нікелювання в розплаві літію жароміцних сплавів типу ХН67МВТЮ (ЕП 202) для експлуатації за умов дії високошвидкісних високотемпературних окислювальних газових потоків. Встановлено, що сплавам цього типу притаманна у порівнянні низька теплопровідність, що спричиняє їх високу схильність до загоряння. Теплопровідність нікелю в 7 разів більша, і він може бути основою захисних покрить та альтернативою вартісним паладієвим. Вивчено особливості формування дифузійних нікелевих покрить і їх вплив на фізико-механічні властивості та опір окисненню сплаву. Показано, що вплив дифузійного нікелювання в літії на механічні властивості та якість ме ханічно оброблених поверхонь незначний.

За допомогою традиційного методу хірургічного лікування пухлин дна передньої черепної ямки є біфронтальний доступ, однак при цьому часто виникають труднощі із видаленням екстракраніального компонента пухлини. Ці складнощі розв'язуються із використанням трансбазального доступу Derome, який в свою чергу є травматичним і тривалішим. Запропоновано модифікацію трансбазального доступу Derome, зокрема його малоінвазивний варіант - субкраніальний доступ (через лобну пазуху, який надає змогу зменшити кількість ускладнень та одержати адекватну візуалізацію пухлини). Мета роботи - покращити результати хірургічного лікування хворих із пухлинами передньої черепної ямки, що можуть мати інтра- та екстракраніальне поширення, шляхом використання малоінвазивного краніобазального доступу (субкраніального). Проаналізовано результати хірургічного лікування 71 хворого з пухлинами дна передньої черепної ямки. Трансбазальний доступ Derome проведено в 6 випадках, в інших випадках проведено його модифікацію і субкраніальний доступ (через лобну пазуху) - 65 хворих. Тотальне видалення пухлини проведено в 66 випадках (92,9 %) (чисті краї рани), субтотальне - 5 випадків (усі злоякісні пухлини). Кількість післяопераційних ускладнень: 5 хворих (6,8 %). Післяопераційна летальність відсутня. Висновки: субкраніальний доступ надає змогу одномоментно видаляти пухлини з одночасним інтра- екстракраніальним ростом, незалежно від їх розмірів і латералізації. Субкраніальний доступ простіший у технічному виконанні, швидший за часом, менш травматичний і в радикальності видалення досягає такого ж результату, як за трансбазального доступу Derome, при цьому кількість ускладнень менша.

Розглянуто закономірності зміни основних показників процесу шліфування за різних видів спрацювання і роботи шліфувальних кругів. Розглянуто зміни сили різання, шорсткості обробленої поверхні, інтенсивності зрізання припуску та можливі області застосуванні різно спрацьованих шліфувальних кругів на операціях шліфування. Проведено аналіз впливу спрацювання кругів на зміну геометрії абразивних зерен і на якісні параметри обробленої поверхні. Виділено основні чинники, які впливають на якість обробленої поверхні під час шліфування. Встановлено найбільш швидкозмінні чинники, які втрачають свій початковий стан та частіше потребують втручання в процес шліфування та правки шліфувального круга щоб забезпечити стабільність процесу обробки. Встановлено технологічну можливість керованого формування робочої поверхні шліфувального круга правкою алмазним інструментом в режимі крихкого руйнування зерен абразивних кругів на різних операціях шліфування. На основі аналізу закономірностей крихкого мікро та макроруйнування абразивних зерен встановлені гранично можливі глибини правки шліфувального круга алмазним інструментом в режиму неповного (мікро) або повного (макро) руйнування абразивних зерен на чистових і чорнових операціях шліфування. Одержані закономірності крихкого руйнування абразивних зерен рекомендовані для визначення технологічних параметрів процесу правки шліфувальних кругів на керамічній зв'язці на різних операціях шліфування з метою прогнозування та забезпечення показників процесу обробки.

Проведено дослідження навантажень (крутних моментів), які виникають на привідному валу механізму приводу натискної плити експериментального преса плоского типу в процесі висікання картонних заготовок, що уможливлює отримання достовірних та систематизованих значень крутних моментів на при відному валу залежно від товщини, типу та напрямку розташування волокон у картоні. Розроблено та створено експериментальний стенд для дослідження комбінованого механізму приводу натискної плити, в якому забезпечена можливість зміни та контролю швидкості обертання привідного валу. Застосовано тензометричний метод дослідження крутних моментів, що уможливило отримання їх достовірних значень. Проаналізовано вплив товщини картонних заготовок, напрямок розташування волокон стосовно висікальної лінійки на величину крутного моменту на привідному валу механізму.

Розглянуто прояви ефекту структурної пристосовуваності в парі тертя "валик - втулка", згідно з дослідженнями змін структури зміцненого покриття. Показано, що причиною падіння інтенсивності зношення в умовах реверсивного тертя є значні деформації атомної гратки матриці зовнішньої композитної зони, які призводять до вивільнення під час тертя латентної енергії, накопиченої в процесі формування покриття, що ймовірно створює квазізріджений стан по верхневого шару на мезорівні та сприяє реалізації правила позитивного градієнту зсувних деформацій.

Зазначено, що складність лікування краніофаціальних пухлин (КФП) зумовлена їх одночасним інтра- та екстракраніальним поширенням, що досить часто вимагає одночасної роботи двох хірургічних бригад - нейрохірургічної та ЛОР-хірургічної. Уточнено розповсюдження КФП на основу черепа, шляхи і форми їх інтра- та екстракраніального поширення, у т.ч. з проростанням твердої оболонки головного мозку та орбіти. Показано, що, поряд з використанням біфронтального доступу, субкраніальний доступ (через лобову пазуху) з метою мінімізації хірургічного втручання не зменшує радикальність видалення КФП, проте, зменшує частоту післяопераційних ускладнень удвічі. Субкраніальний доступ використовують незалежно від розмірів КФП, їх поширення по дну передньої черепної ямки (ПЧЯ), оскільки запропоновано здійснювати його латералізацію за межами лобової пазухи. Запропоновано використовувати орбіто-виличний та підскроневий доступи, на противагу лобово-скроневому, з метою мінімізації хірургічної травми у випадку КФП латеральних відділів основи черепа. Орбіто-виличний доступ доцільно використовувати за більш вираженого екстракраніального поширення КФП пухлин, підскроневий доступ - за її більш вираженого інтракраніального поширення. Герметизація післяопераційних кісткових дефектів дна ПЧЯ може бути досягнута шляхом пластики з використанням надокісного "фартуха" з лобової ділянки. Пластика кісткових дефектів дна ПЧЯ є вирішальною у попередженні виникнення післяопераційних ускладнень. За наявності великих кісткових дефектів дна ПЧЯ для посилення пластичного матеріалу доцільно використовувати сітку із матеріалу пролен (поліпролен). Пластика твердої оболонки головного мозку дна ПЧЯ може бути здійснена шляхом використання гомо, аломатеріалів і штучних матеріалів. Запропоновано виконувати пластику інтраопераційного кісткового дефекту краніофаціальної ділянки за допомогою сітчастого титанового імплантату, сформованого та підготовленого на доопераційному етапі на стереолітографічній моделі черепа. Визначено, що найчастіше рецидиви злоякісних КФП спостерігають в ділянці їх первинного росту, рідше виникають "контактні" рецидиви, ще рідше - регіонарні та віддалені метастази. Післяопераційні церебральні ускладнення відзначали у 12,6 % спостережень, локальні ускладнення - у 4,6 %, системні - у 1,5 %.

Роз'яснено суть процесу штанцювання розгорток картонного паковання. Описано основні способи виготовлення картонних розгорток. Перераховано переваги та недоліки плоского штанцювання, порівняно з плоскоциліндровим і ротаційним способами. Пояснено одну з основних проблем при удосконаленні розклинювальних механізмів, а саме забезпечення строго вертикального переміщення натискної плити. Виконано аналіз існуючих розклинювальних механізмів з наведенням їх переваг і недоліків. Розроблений та рекомендований новий розклинювальний механізм приводу натискної плити плоского штанцювального преса. Наведено схему пропонованого механізму та опис його принципу роботи. Подано теоретичні розрахунки технологічного навантаження процесу штанцювання картонних розгорток та величини рушійної сили, яка виникає в розклинювальному механізмі. Перераховано переваги пропонованого розклинювального механізму порівняно з іншими.