Узагальнено матеріали з вивчення глибинної будови Українського щита, отримані комплексом геофізичних методів. Проведено глибинне тектонічне районування щита: виділено протоплатформні масиви з мантійними діапірами в основі та компенсаційні депресії, що їх розділяють. Особливе місце у структурі Українського щита займає Придніпровське палеосклепіння з мантійним плюмом у підвалинах.

Предложена новая система взглядов на структурную эволюцию Земли, обусловленная неудовлетворенностью ее геотектонической парадигмой - тектоникой литосферных плит. В качестве альтернативы показана миграция твердой оболочки планеты по жидкофазной, пространственно бездискретной кровле внешнего ядра (нижняя астеносфера) под воздействием инерционно-гравитационного механизма. Выяснены причины складкообразования в Донбассе. Описаны рифтогены горячих поясов Земли, в частности, Восточно-Европейско-Мозамбикского, Днепровско-Донецкого, Чагос-Локкадивского, Каспийско-Балтийского, Патагоно-Аляскинского, Восточно-Индоокеанского, Карско-Оманского, Персидско-Британского. Приведена модель глубинного строения центральной части Азиатского континента, изложена роттационно-флюидная гипотеза глобального тектогенезиса.

Отмечено, что ротационный рифтинг - следствие вращательного движения Земли - сопровождается образованием планетарных экваториальных глубинных раздвигов. Неоднократное и разновековое пересечение ими древней глыбы Антарктиды привело к обширной зоне растягивания с одновременным формированием в ней глубинного мультимагматогена, что увенчалось становлением континента и превращением его в древнюю платформу.

Отмечено, что палеомагнитные экваторы Земли обусловили формирование ротационных рифтогенов ее горячих поясов. Их пересечение привело к образованию в различных регионах мира как частных - однократных - рифтогенных узлов, так и аномальных объединений этих пересечений, в пределах которых известны крупнейшие промышленные скопления углеводородов. К числу таких нефтегазоносных провинций относятся Северная и Южная Америки, Северная Африка, Австралия, Западная Сибирь и Аравийский полуостров. В Антарктиде, где до настоящего времени залежи углеводородов не известны, также выявлено значительное площадное сосредоточение рифтогенных узлов. Их суммарные углеводородные запасы, по предварительной оценке, значительно превышают определенные на сегодня общемировые.

A new view on the structural evolution of the Earth is presented. It came into being due to the growing lately dissatisfaction with the global tectonic paradigm (plate tectonics). Unlike the latter a drift of the rigid Earth' lay over the liquid outer core (lower asthenosphere) is shown. But a large-scale mantle convection and derivative subduction - abduction replacements are remained without attention. The proposed system of views is considered as a deficient link between the opposing geological concepts: "fixation", which historical background has remained unchangeable and "mobilization" in its new transcription.

В статті викладено результати продовження вивчення аномального поля сили тяжіння Чорноморської западини і геологічної інтерпретації отриманих результатів. Проведено площинне геологічне редукування гравітаційного поля, що дозволило вперше у Північному Чорномор'ї виявити широтні високощільнісні полоси, виділені у Кримсько-Кавказьку гравітаційну зону. Показано, що її геологічна природа пов'язана з присутністю в земній корі магматичних порід первісно основного-ультраосновного складу. Встановлено генетичний зв'язок материкового і підводного магматизму з мантійними діапірами підвалин глибоководних улоговин Чорноморської западини. Вперше вказано на двостадійність у розвитку Чорноморської западини: прогресивна - кінець мезозою, регресивна - палеоцен-еоцен.

Редукуванням гравітаційного поля північно-західної периферії Чорноморської западини виділена його локальна складова. Виконано інтерпретацію Губкінської та Радіальної аномалій. Застосовано нову обчислювальну програму, за якою інформація про середовище введена до комп'ютера шляхом сканування, що зводить апроксимацію до мінімуму. Чорноморська западина має епіконтинентальне походження. Геологічна природа Радіальної та Губкінської аномалій пов'язана з різновіковими коровими інтрузіями основного-ультраосновного складу. Час їхнього вкорінення у першому випадку - тріас, у другому - крейда - палеоген. Встановлено вузли магматичної активізації на перетині радіальних ріфтогенів мантійних діапірів з Циркумчорноморським розломом. Підтверджено наявність сучасного магматизму в Західній глибоководній котловині Чорного моря.

Запропоновано теоретичну модель корового алмазоутворення на Українському щиті. Критичні для алмазу температури забезпечуються перегрітою магматичною речовиною мантійних діапірів, структури яких виявлено у земній корі Українського щита за допомогою глибинної геофізики. Критичний тиск досягається у локальних ділянках (камерах) мантійних діапірів за рахунок термореактивної - до газової фази - дисоціації ксеногенного корового матеріалу. Вуглець повинен бути у складі корової речовини. Внутрішньокамерний тиск у сім разів перевищує літостатичний, що забезпечує експлозивне транспортування алмазу за допомогою діатрем (трубок вибуху). До потенційно алмазоносних на Українському щиті віднесено Волинський, Кіровоградський і Приазовський архони (?), Корсунь-Новомиргородський і Коростенський тектони, а також Вінницький протон.

На поверхнях геоїду, мантії та суб'ядра Землі методом структурної кореляції виявлено по шість тектонічних зон, між якими не спостережено латеральних переміщень. За численними радіогеологічними даними середній вік океанічного дна дорівнює 3 млрд років. Це заперечує існування крупномасштабної конвекції в мантії - діалектичної основи плитової тектоніки.

Показано, що Сурська зеленокам'яна структура Середньопридніпровської граніт-зеленокам'яної провінції Українського щита у складі Придніпровського палеосклепіння просторово та генетично пов'язана з архейським, меридіонально розташованим Східно-Європейсько-Мозамбікським гарячим поясом планетарного підпорядкування, який має довжину понад 10 тис. км. Результати тривимірного гравітаційного моделювання глибинного розрізу Сурської структури на підставі даних формаційного аналізу вулканогенно-осадової товщі, яка її виповнює, повністю підтвердили не тільки синклінальну її будову, а й петрогенетичну адекватність щодо всіх 14 зеленокам'яних структур Середнього Придніпров'я.

Проблема гарячих поясів Землі поставлена вперше в Інституті геофізики НАН України в 1994 р. В її основі, як і в концепції тектоніки літосферних плит, лежить відомий науковий постулат переміщення в часі давніх магнітних полюсів. Проте у зазначеній проблемі, на відміну від загальної концепції, увага приділяється просторовому розміщенню палеомагнітних екваторів, автоматично пов'язаних з давніми полюсами. Перетинання цими екваторами великої кількості тектонічних структур сприяє більшій геоінформативності. Статистично показано рифтогенну обумовленість палеомагнітних екваторів і вкорінення вздовж тектонічно ослабленої зони рифтогену глибинних мультимагматогенів мантійних діапірів або плюмів. Цей векторний магматизм є визначальним для гарячих поясів Землі. Більша частина протерозойських палеомагнітних екваторів співвісна з синхронними рифтогенами на континентах і георифтогеналями серединно-океанічних хребтів. Це виявляє не тільки ротаційну природу останніх, а й більш давній вік їх закладання, ніж прийнято нині. Тому постає питання про первісне протерозойське рифтогенне розділення, загальне і для океанічної, і для континентальної земної кори. З розглядуваним палеомагнітним екватором просторово сполучаються рифтоген гарячого поясу Гренвілл (Північна Америка), георифтогеналі Східнотихоокеанська, Центральноіндійська і Аравійсько-Індійська (Карлсберзька). На Євразійському континенті з цим екватором пов'язане закладання протерозойського Дніпровсько-Донецького гарячого поясу Землі, який складається з Прип'ятського рифтогену, Дніпровсько-Донецького палеорифту і рифтогену Складчастого Донбасу. Подальше простягання гарячого поясу у південно-східном

у напрямку контролюється Дніпровсько-Тянь-Шанським або Сарматсько-Туранським лінеаментом.

Індекс рубрикатора НБУВ: Д443.4

Рубрики:

Геофізичні методи пошуків та розвідки

Шифр НБУВ: Ж14153 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто модель неодноразової, в тому числі сучасної, активізації Верхньоволзького мантійного суперплюма, що розміщується у центрі давньої Східноєвропейської платформи, для якої він є генетичним фундаментом.

Індекс рубрикатора НБУВ: Д214.216

Рубрики:

Палеомагнетизм

Шифр НБУВ: Ж22412/а Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Д332.161 + Д59(45УКР)33

Рубрики:

Алмаз

Регіональна геологія

Шифр НБУВ: Ж22412/а Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Д211.1 + Д390

Рубрики:

Земна кора. Літосфера

Структурна геологія

Шифр НБУВ: Ж22412/а Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Д390.51

Рубрики:

Глибинні розломи

Шифр НБУВ: Ж22412/а Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Д544.1

Рубрики:

Тектонічна будова океанічного та морського дна

Шифр НБУВ: Ж22412/а Пошук видання у каталогах НБУВ 

The structure and deep construction of the SE North America are considered. The origin of its anomalous linear structure is associated with the tectonic transformation of the ancient craton by the later-proterozoic equatorial swell of the Earth with the formation of the riftogenic hot belt of Grenville. Its further tectonomagmatic regeneration is caused by the recurrent location of the middle-paleozoic and the early-mesozoic paleomagnetic equators.

The transcontinental Kara-Oman hot belt consisting of a series of deep faults that cut the Eurasian continent in the meridian direction has been separated. The hot belt originated along the Vendian paleomagnetic equator.