Проаналізовано зміну ідей "Третього Риму" на рубежі XV - XVI ст. Розглянуто філософсько-релігійні твори того часу, зокрема, "Повесть о Белом Клобуке" Геннадія, погляди Феофана Грека, Андрія Рубльова, Філофея Псковського. Ідея "Третього Риму" - тлумачення особливої місії Москви, що виправдовувало не лише зовнішню експансію, а й внутрішню консолідацію московської держави. Розвиток цієї ідеї спричинили історичні події навколо Московщини. Висунуто гіпотезу, що ідея "Третього Риму" була чи не єдиним культурним надбанням тогочасної Московщини. Вона відповідала ідеології зміцнення централізованої держави та піднесенню царської влади.

Висвітлено "руську ідею" в трактуваннях російських мислителів - Ф.Достоєвського, В.Соловйова, Є.Трубецького. Зазначено, що ця ідея є спробою російської культури самоідентифікувати себе, на Заході ж цей "російський міф" відомий як "загадкова російська душа". Одним з його ідеологів і творців є Ф.Достоєвський, ідеї якого відображено в світогляді створених ним героїв. Однією з головних рис "руської ідеї" є кінець часів, апокаліптичність, що теж знайшло своє відображення у творах письменника-мислителя. В.Соловйов спробував подолати кризу російської свідомості, гармонізувати стосунки між її частинами, його доктрина возз'єднання стверджує про можливість синтезу культур Заходу та Сходу, католицької та православної церков. Послідовник Достоєвського та Соловйова Є. Трубецькой шукав ідеал поза межами історії та людини, вважаючи, що його досягнення неможливе окремо від спільноти.

На підставі аналізу історії Київської Русі та особливостей давньоруських літописів обгрунтовано, що Іларіонове "Слово" та "Повість минулих літ" є першими спробами російської, а не української національно-державної самоідентифікації. Належність Іларіонових писань та київського княжого літопису до російської традиції, передусім, пов'язане з переходом державницької традиції княжої київської доби на Північ, де її розвинули московські книжники та петербурзькі імперські ідеологи, активними адептами та проповідниками якої вони були.

Розглянуто три вектори експансії, на перетині яких опинилася Україна у ХV ст. Проаналізовано процеси колонізації українських земель, досліджено добу Б.Хмельницького в контексті української національної самоідентифікації.

Досліджено витоки української самоідентифікації від часів Київської Русі до ХV ст., наведено обставини, що сприяли або заважали створенню сталої парадигми національної свідомості.

Висвітлено проблеми політичних і економічних трансформацій та питання становлення демократичних інститутів в Україні з 1991 р. Описано особливості розвитку й організації структур громадянського суспільства, розглянуто питання децентралізації - елементу демократизації. Проаналізовано роль соціальної справедливості між економікою та капіталом.

Освещены проблемы политических и экономических трансформаций и вопросы становления демократических институтов в Украине с 1991 г. Описаны особенности развития и организации структур гражданского общества, рассмотрены вопросы децентрализации - элемента демократизации. Проанализирована роль социальной справедливости между экономикой и капиталом.

Проаналізовано джерела російського великого історичного наративу (РВІН) у контексті встановлення "оповідальної ідентичності", зокрема, середньовічних текстів, а також творів російських істориків доби Просвітництва та початку ХІХ ст., які склали ядро російської філософії історії. Висвітлено "Київську спадщину" як фундамент РВІН, роль ідеї самодержавної влади у РВІН.

Проанализированы источники русского большого исторического нарратива (РБИН) в контексте установления "повествовательной идентичности", в частности, средневековых текстов, а также произведений русских историков эпохи Просветительства и начала ХІХ ст., составивших ядро русской философии истории. Освещены "Киевское наследие" как фундамент РБИН, раль идеи самодержавной власти в РБИН.

Досліджено етапи інтегрування "київської спадщини" до російської історичної традиції, що надалі призвело до її залучення до російського великого історичного наративу. Доведено монологічний характер російської влади у якості "автора" російського великого історичного наративу, на конкретних текстах розкритий процес позбавлення великого історичного наративу будь-якої варіативності його "автором". Досліджено умови формування російського великого історичного наративу, сукупність яких показує складність та тривалість соціокультурного процесу виникнення історичного наративу, який охоплює значний проміжок часу - з XIV до половини XIX ст. Визначено, що російський великий історичний наратив є результатом поєднання тенденційності двох гатунків, яке відбувалося під час перших спроб укладення історії Росії упродовж XVIII ст. Запропоновано цілісну філософсько-історичну концепцію російського великого історичного наративу як монологічного оповідання, у рамках якого відбувається самоідентифікація російської спільноти.

Висвітлено процес взаємодії "свого" та "чужого" у процесі реалізації російського ідентифікаційного проекту XVIII - XIX ст. Розглянуто "руську ідею" даного періоду у контексті взаємодії міфічного й ідеологічного її компонентів на прикладі конкретних концепцій і напрямів російської історіософськї думки. Проаналізовано чинники, що призвели до появи спроб філософського усвідомлення "руської ідеї" у культурно-історичному контексті XVIII - XIX ст., розкрито основні напрямки філософської дискусії про національну історію, її зміст і світовий характер. Увагу приділено особливостям історіософських поглядів М. Щербатова, А. Радіщева, О. Пушкіна, П. Чаадаєва, Ф. Достоєвського, В. Соловйова.

Освещен процесс взаимодействия "своего" и "чужого" в процессе реализации русского идентификационного проекта XVIII - XIX вв. Рассмотрена "русская идея" данного периода в контексте взаимодействия мифического и идеологического ее компонентов на примере конкретных концепций и направлений в русской историософской мысли. Проанализированы факторы, приведшие к появлению попыток осознания "русской идеи" в культурно-историческом контексте XVIII - XIX вв., раскрыты основные направления философской дискуссии о национальной истории, ее содержании и мировом характере. Уделено внимание особенностям историософских взглядов М. Щербатова, А. Радищева, О. Пушкина, П. Чаадаева, Ф. Достоевского, В. Соловьева.