Розглянуто феномен самосвідомості в контексті освітнього процесу. З огляду на фундаментальні проблеми даного процесу та конкретно-історичні протиріччя його змісту, а також формування здатності судження людини як умови її саморефлексії та самоздійснення, визначено категоріальні та культурно-практичні виміри філософсько-освітніх форм самосвідомості. На підставі критичного зіставлення та взаємопроникнення філософсько-освітніх, історико-філософських, психологічних і педагогічних аспектів розвитку самосвідомості з'ясовано принципові критерії можливості розвивальної освіти. Розкрито основні закономірності становлення історичних форм самосвідомості через діалектику її філогенезу у феноменологічному просторі та в логіці форм суспільної свідомості як ідеальних форм самосвідомості людства. На підставі компаративного аналізу освітніх теорій і практик у сучасному філософському дискурсі і в контексті філософської педагогіки видатних філософів XX ст. доведено необхідність застосування філософсько-освітніх вимірів самосвідомості у розвивальному навчанні у сучасній системі освіти.

Розкрито специфіку філософських проблем (ФП) наукового пізнання (НП) та НП науки в сучасному суспільстві, визначено місце ФП науки в пізнанні як предметі наукового дослідження, філософські витоки осмислення знання, пізнання та науки, соціальну роль науки й наслідків НТП, антиномію сцієнтизму і антисцієнтизму в ставленні до науки. Розглянуто пізнання і знання як предмет філософської рефлексії, відображення як процес перетворення дійсності на істину. Увагу приділено почуттєвому і раціональному, емпіричному та теоретичному в пізнанні, істині та омані в НП. Висвітлено логіко-методологічні основи науки, закономірності розвитку науки й еволюційні моделі зростання знання.

Досліджено можливість використання мовних знаків з метою маніпулювання громадською свідомістю й захисту власних інтересів. Розглянуто маніпуляцію як спосіб реалізації символічної влади та порівняно її характерні ознаки з ознаками вербальної агресії. Маніпуляцію й вербальну агресію проаналізовано в межах політичного дискурсу.

Исследована возможность использования речевых знаков с целью манипуляции общественным сознанием и отстаивания собственных интересов. Рассмотрено манипуляцию как способ реализации символической власти и сравнены ее характерные признаки с признаками вербальной агрессии. Манипуляция и вербальная агрессия проанализирована в рамках политического дискурса.

The article presents an approach to studying linguistic signs as tools of manipulating public consciousness and keeping manipulatorsТ advantages. Manipulation is viewed by the authors as exercise of symbolic power the characteristic features of which can be compared with those of verbal aggression. The paper examines manipulation and verbal aggression in political discourse.

Проаналізовано лінгвістичний феномен інвективи, яка розглядається як мінімальна одиниця вербальної агресії. Досліджено функціонування інвективи як мовного знака в політичному дискурсі. Розглянуто класифікацію інвектив згідно їх мовного статусу. Визначено ступінь агресивності різних типів інвектив.

Проанализирован лингвистический феномен инвективы, которая рассматривается как минимальная единица вербальной агрессии. Исследовано функционирование инвектив, как языкового знака в политическом дискурсе. Рассмотрена классификация инвектив согласно их языкового статуса. Определена степень агрессивности различных типов инвектив.

The article analyses the linguistic phenomenon of invective that is regarded as the minimal unit of verbal aggression. It studies the functioning of invective as a linguistic sign in political discourse and classifies invectives according to their language status. The author also determines the degree of aggressiveness of various types of invectives.

Дослідження історії діалогу в розвитку філософського мислення, мови, літератури, у взаємодії культури різних соціальних епох, надає нове розуміння його ролі в розвитку інтелекту і навчанні. В філогенезі розвитку думки кожної історичної епохи діалог розкривається як соціокультурна взаємодія або інтеракція, що змінює її суб'єктів. Суперечливий зв'язок античного діалогу з середньовічним диспутом і діалогізмом відродження в їх протистоянні і спадкоємності розкриває розвиток розумової діяльності в філогенезі. Таке дослідження є основою розуміння онтогенезу інтелектуальних здібностей особистості. Діалог як вид дії містить в собі багатство різноманітних компонентів, які привносяться учасниками, забезпечує їх інтеграцію. Невід'ємний компонент діалогу - формування відповіді під впливом звернення, в якому на першій план виходить конструювання, побудова, вироблення змісту діалогу його учасниками. В діалоговій взаємодії присутні 3 аспекти: інтерактивний, комунікативний, перцептивний. Слово слугує лише посередником у діалогічному середовищі конкретних умов, обставин, соціальних відносин, почуттів, думок, світоглядів мовців. Діалогові відношення не зводяться ані до логічних, ані до лінгвістичних, ані до психологічних чи будь-яких інших зв'язків, бо в них вступають суб'єкти, автори, творці - представники певних суспільних відносин. Навчальний діалог - це не просто обмін репліками між його учасниками, а їх соціальна взаємодія, спілкування, що активізує розумову, емоційну, чуттєву діяльність. Перехід від усного до письмового, від зовнішнього до внутрішнього діалогу та навпаки в навчальному діалозі забезпечує розвиток мислення співрозмовників в процесі вирішення педагогічних завдань.

Здійснено соціально-філософську концептуалізацію технології як соціокультурного феномену, що виходить далеко за межі технічної теорії і науки, інженерної діяльності загалом, за рамки техніки і техносфери. Доведено, що як конституента соціальної взаємодії та інтеграції соціальних інтеракцій технологія задає певні способи об'єднання, спільності, інтегрування індивідів, тобто забезпечує спільно-роздільні для багатьох індивідів форми взаємодії, кооперації, комбінації, співпраці, соціального зв'язку. Вона постає історично як єдність індивідів і способів їхньої взаємодії, як відповідність форм їхніх відносин засобам діяльності.