Уточнено та поглиблено психологічний зміст поняття "гуманізм", який визначено як багатоякісну інтегровану психологічну категорію, що має внутрішні (духовність, активність, любов, саморозвиток, емпатія, свобода) та зовнішні (норми стосунків, особисті цінності, цілеспрямоване навчання і виховання) структурні компоненти. Проаналізовано концептуальні підходи та погляди вітчизняних і зарубіжних учених на ідею гуманізму, розглянуто досвід її впровадження у навчально-виховний процес. Встановлено, що психологічною основою формування гуманізму є творення особистісних духовних смислів. Висвітлено психологічні ідеї гуманізму острозьких просвітників XVI - XVII ст. та розроблено теоретико-прикладну концепцію формування гуманізму на підставі використання принципів християнської моралі. Створено програму "Християнська етика" для учнів підліткового та старшого шкільного віку. Вперше експериментально обгрунтовано ефективність використання психологічних ідей острозьких просвітників XVI - XVII ст. щодо розвитку гуманізму на засадах християнської моралі як засобу формування духовності.

Зазначено, що сучасна психологія переживає кризовий період свого розвитку, який переважно зумовлений конфліктом уявлень про природу людини. Обгрунтовано, що виходом із цієї кризи є розвиток християнської психології, яка не заперечує і не протистоїть сучасній академічній психології, а значно доповнює її. Розвиток християнської психології можливий за умови усвідомлення світоглядних традицій нашого народу. Цьому сприятимуть історико-психологічні дослідження.

Висвітлено історію становлення психології мислення. Розкрито особливості експериментального та генетичного етапів дослідження психології мислення. Подано загальну характеристику мислення людини. Розглянуто форми і види мислення. Наведено етапи розв'язання мисленнєвої задачі. Розкрито особливості дослідження мислення в когнітивній психології. Описано передумови виникнення мислення у філо- та онтогенезі. Викладено емпіричні аспекти дослідження мислення. Приділено увагу розладам мисленнєвої діяльності людини. Розглянуто види порушень мислення.

У зв'язку із вичерпаністю класичної педагогічної парадигми, що проявляється в безпорадності і неефективності вітчизняної системи освіти в сучасній ситуації глобальних виробничих, технічних і соціокультурних перетворень, перед педагогом постають нові задачі та функції. Ці функції сьогодні є досить розмиті - від репетиторства до загального розвитку дитини - і не завжди адекватно усвідомлюються як педагогом, так і суспільством. Визначення індикаторів, характеристик, які фіксують професійно значущі особливості педагога і забезпечують успішне виконання ним його професійних функцій, є одним із ключових завдань сучасної психології. З метою виявити запити "споживачів освітніх послуг" щодо професійних якостей і навичок педагогів, автором проведено опитування (анкетування) батьків та учнів. Анкетуванням охоплено 300 учнів загальноосвітніх навчальних закладів та 300 батьків, які навчаються і проживають у різних областях України. Найбільш значимими якостями педагогів учні визначили (подаємо в порядку спадання): почуття гумору, високу моральність, доброту, знання предмету, емоційну врівноваженість, вміння доступно будувати навчально-виховний процес, вміння відчувати психічний стан, внутрішній світ учня, організаційні здібності, вміння працювати з сучасними медіа та володіти комп'ютерними технологіями, комунікативні здібності. Цікаво, що найменшу кількість виборів серед учнів отримала вимогливість. Батьки серед найбільш важливих якостей педагогів відзначили: вміння відчувати психічний стан, внутрішній світ учня, високу моральність, доброту, вміння доступно будувати навчально-виховний процес, вимогливість, знання предмету, емоційну врівноваженість. Проведене опитування засвідчило першочерговість і значимість у діяльності педагога, передусім його емоційних та духовно-моральних якостей. Одержані результати нададуть можливість зорієнтуватися і вибудувати траєкторію розвитку педагогічних здібностей за умов сучасного культурно-історичного та освітнього простору.

Представлено теоретичне обґрунтування та комплексне емпіричне вивчення проблеми педагогічних здібностей у контексті культурно-історичної парадигми українських вищих навчальних закладів XVI - XVIII століття. Розкрито зміст поняття педагогічних здібностей як систему властивостей особистості, що має визначену компонентну структуру (дидактичний, організаційно-управлінський, комунікативно-експресивний, креативно-пізнавальний, метакогнітивно-рефлексивний та духовно-моральний компоненти), які актуалізуючись та експлікуючись у певних педагогічних ситуаціях, закріплюються у структурі особистості і забезпечують успішне виконання педагогічної діяльності. Визначено реактивні (операційно-діяльнісні і соціальні) та проактивні (особистісні і духовно-ціннісні) чинники розвитку педагогічних здібностей, обґрунтовано рівні (елементарний, базовий, досконалий, майстерності), критерії (диференціація, інтегрованість структурних елементів та рівень суб'єктності педагога) та показники розвитку педагогічних здібностей. У результаті аналізу поглядів викладачів українських закладів вищої освіти XVI -XVIII ст. визначено змістове наповнення духовно-морального компоненту педагогічних здібностей, розроблено та верифіковано теоретико-концептуальну модель розвитку досліджуваного явища, що інтегрує особистісний, діяльнісний та духовний підходи. Доведено, що системотвірними компонентами у структурі педагогічних здібностей є метакогнітивно-рефлексивний та духовно-моральний. Уперше емпірично визначено феноменологічну сутність педагогічних здібностей учителів предметів духовно-морального спрямування.