Автономність у кантіанському її розумінні, яке превалювало у філософських дискусіях аж до останньої третини XX ст., в сучасному світі стає проблематичною. Адже уміння встановлювати закон самому собі й уміння слідувати йому в сучасному динамічному суспільстві стикається з проблемою ригідності подібного роду автономної волі. Безперервно змінювані соціальні конфігурації змушують індивідів відмовлятися від стійкої, законоспівмірної, автономної поведінки. Однак за відсутності альтернативного розуміння автономності вони ризикують стати безпорадними маріонетками постдисциплінарних технологій влади. Здійснено спробу запропонувати таке альтернативне розуміння індивідуальної автономності на основі післяпостмодерного нерепресивного розуміння суб'єктивності. На відміну від кантіанської здатності до формування власної волі, в сучасних контекстах, на передній план висувається здатність переформовувати власну волю на основі рефлексивного та креативного врахування досвіду Іншого. Зважаючи ж на те, що власна воля засновується на індивідуальній системі цінностей, автономність може розглядатися як здатність до рефлексивної, креативної реінтеграції індивідуальних ціннісних структур.