Вперше здійснено комплексне дослідження формотворення в архітектурі Києва 1920 - 1930-х рр. Запропоновано нову концепцію розвитку архітектури Києва цього періоду, яка забезпечує унікальне місце київської архітектури в загальноукраїнському, радянському та світовому мистецькому полі. Виявлено містобудівні, типологічні та художньо-декоративні особливості архітектури Києва дослідженого педіоду. Встановлено винятковість, унікальність та самобутність київської архітектури як явища, що розвивалося в руслі світового творчого поступу. На відміну від попередніх досліджень, процес архітектурного формотворення Києва подано без упередженого політико-ідеологічного підходу. Спростовано тезу про виключно директивний характер зміни авангардної архітектури на неокласичну на теренах СРСР та доведено планомірність такого переходу, зумовленого соціокультурними причинами. Детально та поетапно досліджено конкурс на забудову Урядового кварталу у м. Київ 1934 - 1935 рр. Уведено до наукового обігу неопубліковані раніше архівні матеріали, проаналізовано маловідомі та невідомі наукові дані, які долучені до концепції історіографії української архітектури 1920 - 1930 рр.

Наведено передумови виникнення сучасних критеріїв у естетиці щодо архітектури на тлі кризи у мистецтві в першій половині XX ст. Розглянуто категорії "краси" та "корисності" в архітектурі, як місці синтезу мистецтва та інженерних наук. Наведено дефініцію "традиційної", "академічної" та "сучасної" архітектури.

Послідовно проаналізовано ітерації в архітектурно-мистецькому полі Києва в залежності від соціо-політичних, культурних, економічних, технологічних та інших чинників, що мали безпосередній вплив на означену ґенезу. Креаторський поступ у місті подається як частина глобальних загальносвітових зрушень з виявленням унікальних особливостей та міжнародних паралелей і тотожностей у відповідних трансформаціях. Ґенезу київської архітектури досліджено навколо трьох межових моментів, "криз", що ознаменували собою різку зміну вектору розвитку. Поетапно розглянуто перехід від історично-еклектичних ремінісценцій та Ар Нуво до авангарду; від конструктивізму та раціоналізму до радянської неокласики; від так званого сталінського ампіру до радянського архітектурного модернізму та функціоналізму. Увагу передусім зосереджено саме на цих межових моментах, їх ролі, значенні та наслідках в архітектурі, мистецтві та культурі доби. Окрім внутрішньомистецьких чинників проявлений вплив бекграунду, що за гіпотезою роботи і визначає означені моменти переломів. На кожному з етапів проаналізовано ітерації впливу народних традицій, українського бароко та українського архітектурного модерну. Акцентовані маркери локальної культурної та національної самоідентифікації. Уточнено поняття "естетики" в архітектурі стосовно понятть "традиційної" та "академічної" архітектури; проявлені "живі" та "винайдені" традиції в архітектурно-мистецькому полі періоду. На перетині архітектури та мистецтва проаналізовано вітчизняну монументальну пропаганду 1910-1960-х рр., її формування та трансформації в залежності від означених переходів. Активне використання першоджерел та архівних матеріалів спрямоване на створення незаангажованої, науково-виваженої системи координат, переозначення раніше відомого фактажу з точки зору парадигм сучасного українського архітектурознавства, мистецтвознавства та культурології. Вперше залучено маловідомі та невідомі архівні матеріали, що знаходяться в обмеженому доступі, задля заповнення існуючих лакун. Поетапно та послідовно розглянуто всі три перехідні періоди київської архітектури першої половини XX ст. Означено міжнародний контекст не лише в порівнянні Києву з закордонним досвідом, а й міжнародної ситуації - з вітчизняними здобутками.

Висвітлено генезис київської архітектури першої половини XX ст. з визначенням трьох межових моментів, "криз", що ознаменували собою різку зміну вектору розвитку. Поетапно розглянуто перехід від історично-еклектичних ремінісценцій та Ар Нуво до авангарду; від конструктивізму та раціоналізму до радянської неокласики; від так званого сталінського ампіру до радянського архітектурного модернізму та функціоналізму. На кожному з етапів проаналізовано ітерації впливу народних традицій, українського бароко та українського архітектурного модерну. Акцентовано маркери локальної культурної та національної самоідентифікації. Креаторський поступ у місті подано як частина глобальних загальносвітових зрушень з виявленням унікальних особливостей та міжнародних паралелей.