Відмічено, що трансформація українського суспільства відбувається на шляху переходу від моральних цінностей, багато в чому абстрактних та ідеологізованих політико-партійною ідеологією, до правових законів, диференційованих у відповідності до специфічних особливостей особи і народу в цілому. Підкреслено, що правова нормотворчість може бути швидкою і ефективною, життєдайною тоді, коли повною мірою використовує об'єктивний дух народу як історично суб'єктивний, а не такий, який лише знає, але не діє. Проголошено, що домінантні риси духовності українців - життєлюбність і життєрадісність, розвинена суб'єктивність і вольовий настрій душі дають впевненість у близьких перспективах цивілізаційно-правових зрушень в індивідуальній та суспільній свідомості.

Обгрунтовано понятійно-смислове визначення мудрості як органічної єдності суб'єкт-об'єктних відносин у соціумі індивідуальної душі та в духовно-культурному соціумі народної душі, чим пояснюється природне тяжіння до мудреця. Розвинуто структурування специфічних характерологічних ознак українського народу (за атрибутами Е.Д. Сміта), які пов'язуються з духовними спрямуваннями, сформованими в межах міфопоетичної світоглядно-мотиваційної парадигми, що зумовлює пісенно-романтичну драматургію його історичної вдачі та долі. Поглиблено положення щодо несприйняття українською духовністю у своїх релігійно-філософських формулюваннях абстрактно-логічних схем мислення й апелювання до сердечної мудрості, до поєднання емпірико-сенсуалістичних концепцій пізнання та суспільно-практичної діяльності. Обгрунтовано ствердження українською народною мудрістю свого духовно-діяльного потенціалу на шляху від душевного соціуму окремого індивіда до суспільного соціуму, що породжує розвинене почуття індивідуальності, а також надмірну внутрішню самокритичність, оскільки суспільна злагода в такому разі виявляється бажаною, але малодосяжною метою. Визначено властиві українській народній свідомості потужні загальнолюдські та загальноцивізаційні духовні домінанти, зумовлені об'єктивністю їх формулювань, можливих завдяки інтровертній самокритичності народної вдачі, озвученій у значній кількості різножанрових мудрих максим, і фактичній відсутності почуття етнічної замкненості.

Розглянуто соціально-філософське осмислення етнонаціональних питань в Україні. Виявлено властиві українській народній свідомості потужні загальнолюдські домінанти. Запропоновано вирішення проблеми духовної єдності українського народу через проведення державної політики, спрямованої на народне самопізнання, цілісність його духовності і суспільного буття.

Розглянуто сутність, цілі та функції громадського суспільства, а також з’ясовано роль молодіжних громадських організацій в його побудові. Розкрито роль студентського самоврядування у формуванні здорового способу життя, протидії девіантній поведінці молоді. Досліджено сутність національно-патріотичного виховання молоді в Україні. Розглянуто питання української студентської еміграції в країнах Європи за документами центрального державного архіву зарубіжної україніки.